Ухвала суду № 91419208, 09.09.2020, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 0630/964/14-ц

Провадження № 4-с/630/2/20

УХВАЛА

Іменем України

09 вересня 2020 року м.Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Дем`яненко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Нескоромної Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Люботин Харківської області цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитра Анатолійовича, стягувач: ПАТ «Райффайзен банк Аваль»

встановив:

ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитра Анатолійовича, стягувач АТ "Укрсиббанк."

Заявник просить:

витребувати у приватного виконавця Бабенка Дмитра Анатолійовича матеріали виконавчого провадження № 60497979 з примусового виконання виконавчого листа Люботинського міського суду Харківської області № 0630/964/14ц від 15 жовтня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у розмірі 4 094 494,49 грн.,

визнати незаконними дії приватного виконавця Бабенка Дмитра Анатолійовича стосовно передачі земельної ділянки, площею 2,0 га, кадастровий номер 6322055900:02:000:142 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: Харківська область, Дергачівський район, Малоданилівська селищна рада, яка належала на праві власності ОСОБА_1 до ДП «Сетам» з метою продажу на електронних торгах,

скасувати Акт про проведені електронні торги від 13 березня 2020 року за виконавчим провадженням № 60497979.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня і 15 жовтня 2015 року зазначено, що акт та постанова державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні є актами, які забезпечують підстави для переходу права власності на майно, а тому спори, підставою яких є незгода з такими актами державного виконавця, мають розглядатися у позовному провадженні.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, в судове засідання не з`явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, скористався своїм правом та надав до суду відзив на скаргу, в якому зазначив, що заявником неправильно визначено процесуальний статус сторін та обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, просив відмовити в задоволенні скарги.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши позиції сторін, приходить до наступних висновків.

У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-109цс16 міститься висновок, відповідно до якого за змістом частини дев`ятої статті 62 Закону № 606- XIV оспорювані постанова та акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу фактично є правочинами, на підставі яких відбувається подальше оформлення стягувачем права власності на це майно, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

За статтею 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на приписи статей 32, 52 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 62 Закону № 606-XIV) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Послідовно дотримуючись висновку, наведеного в постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року (справа № 6-116цс12), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів – це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами ч. 4 ст. 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, враховуючи, те що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст. ст.203, 215 ЦК України). Дані питання підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 22 лютого 2017 року у справі 6-2677цс16.

В Постанові Верховного Суду від 02.05.2018р. по справі № 910/10136/17 також зазначено, що, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» Розглядаючи скарги на дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, суд повинен перевірити їх відповідність як положенням статті 62 Закону про виконавче провадження, так і прийнятим відповідно до цього Закону нормативно-правовим актам, зокрема, Порядку накладення арешту на цінні папери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 року № 1744; Положенню про порядок і умови зберігання цінних паперів, на які накладено арешт, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 4 жовтня 1999 року № 489 (з наступними змінами), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 1999 року за № 740/4033; Порядку реалізації на фондовій біржі цінних паперів, на які звернено стягнення, затвердженому рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 грудня 2012 року № 1853, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22 січня 2013 року за № 159/22691; Тимчасовому положенню про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (з наступними змінами), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038; Порядку реалізації арештованого майна, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 (з наступними змінами), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 року за № 480/3773.

Оскільки дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову, у зв`язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд ухвалою залишає без розгляду і роз`яснює заявникові можливість вирішення спору в позовному провадженні.

Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Оскільки предметом розгляду за скаргою ОСОБА_1 були дії приватного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову, у зв`язку з чим у цій частині скаргу необхідно залишити без розгляду і роз`яснити заявнику можливість вирішення спору в позовному провадженні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявником обрано неналежний спосіб захисту своїх прав. Заявнику необхідно звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним та під час розгляду вказаних вимог буде перевірено правомірність дій приватного виконавця та дотримання порядку проведення торгів з реалізації арештованого майна.

Із врахуванням неявки сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст.3, 247 ЦПК України, ст.ст. 15, 203,215, 656 ЦК України

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитра Анатолійовича, стягувач: ПАТ «Райффайзен банк Аваль» – залишити без розгляду.

Роз`яснити заявнику можливість вирішення спору в позовному провадженні, шляхом пред`явлення відповідного позову.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги. У разі, якщо ухвала була постановлена без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо вона не скасована, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя(підпис) І. В. Дем`яненко