Рішення № 91412480, 09.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2020 року м. Київ № 640/11969/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області провизнання протиправними та скасуван податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач та/або ГУ ДФС у Київській області, контролюючий орган) та просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.03.2019 року №0031196-5606-1038 та №0031194-5606-1038, прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області.

Мотивуючі позовні вимоги позивач зазначає, що нерухоме майно, на яке згідно податкових повідомлень-рішень контролюючим органом нараховано податок є будівлями промисловості та складами, які відповідно до законодавства не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також, ОСОБА_1 вказує, що з метою правильного застосування норм пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України при визначенні будівель промисловості в розрізі об`єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. При цьому, суб`єктами плати вказаного податку є фізичні та юридичні особи, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Водночас Податковий кодекс України не містить жодного розмежування щодо використання чи невикористання таких об`єктів у господарській діяльності, а також належності вказаного об`єкту фізичній особі чи промисловому підприємству, оскільки при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника, адже об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт, як власник такої нерухомості. Отже, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення чи не здійснення підприємницької діяльності. Визначальним критерієм для звільнення від сплати податку є саме цільове призначення об`єкту нерухомого майна, а не те хто і як його використовує.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній наполягає на правомірності прийнятих ним рішень та просить суд відмовити в задоволенні позову. Так, контролюючий орган, серед іншого вказує, що у разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та податок повинен нараховуватися та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства.

В свою чергу, позивачем подано відзив на позовну заяву, де вказує, що відзив на позовну заяву не оформлений належним чином, а тому відсутні підстави для долучення останнього до матеріалів справи.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 як фізичній особі належить на праві приватної власності наступні об`єкти:

1) нежитлові будівлі та споруди що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких входять: арочний склад (номер, літера С1), площею 441 м2 ; склад (номер, літера С2), площею 432 м2; склад (номер, літера С3), площею 533 м2 ; операторна (номер, літера К), площею 9,2 м2; прохідна (номер, літера 3); вольєр (номер, літера В); навіс (номер, літера Н); сушка (номер, літера під Д); погріб (номер, літера Т); огорожа (номер, літера 1-3); навіс (номер, літера Д); навіс (номер, літера У); навіс (номер, літера під У); загальною площею 1 415,2 м2. Права власності на вказане нерухоме майно виникло у позивача відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19.08.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «А-РІАЛТІ» (код ЄДРПОУ 35466551), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 19.08.2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 3630. Право власності на майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31029898 від 19.08.2016 року, номер запису про право власності 16005499, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 213874832109;

2) група приміщень № 2 - будівля головного меблевого корпусу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до складу якого, відповідно до даних інвентаризаційної справи №7634 (технічний паспорт на виробничий будинок виготовлено 20.03.2015 року Комунальним підприємством Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації») входить: цех, площею 496,64 м2, щитова Т-2 площею 7,2 м2, щитова Т-1 площею 7,2 м2, щитова РУ-0,4кВт площею 1,18 м2, щитова РУ-10кВТ площею 25,3 м2, кабінет площею 18,1 м2, бойлерна площею 1,3 м2, душева площею 15,3 м2, ГРП площею 8,6 м2, коридор площею 107,2 м2, кабінет площею 16,9 м2, коридор площею 28,2 м2, коридор площею 42 м2, компресорна площею 31,9 м2, цех площею 3 272, 8 м2, кабінет площею 22,2 м2, кабінет площею 18,9 м2, кабінет 52,8 м2, щитова, площею 37,7 м2; цех, площею 612,6 м2, кабінет, 35,4 м2, коридор, площею 24,5 м2, санвузол, площею м2, санвузол площею 5,0 м2, санвузол площею 8,8 м2; туалет площею 4,5 м2, сушка площею 11,3 м2, сушка площею 15,3 м2, коридор площею 28,1 м2, кл ладова площею 6,9 м2, склад площею 22,9 м2, склад площею 22,0 м2, кабінет площею 16,9 м2, коридор площею 23,8 м2, коридор площею 5,4 м2, санвузол площею16,9 м2, коридор площею 23,8 м2, коридор площею 5,4 м2, санвузол площею 5,2 м2, роздягальня площею 7,8 м2, санвузол площею 14,2 м2, кладова площею 3,9 м2, лайковий цех площею 390,6 м2, кабіна лакова площею 55,6 м2, цех площею 1 271,9 м2, цех площею 645,7 м2, коридор площею 25,7 м2, роздягальня площею 10,6 м2, туалет площею 8,4 м2, коридор площею 6,0 м2, роздягальня площею 39,1 м2; роздягальня площею 33,7 м2, коридор площею 13,7 м2, роздягальня площею 26,1 м2, туалет площею 1,6 м2, цех площею 66,4 м ; кабінет площею 25,6 м, кабінет площею 37,1 м2, їдальня площею 97,1 м2, побутове приміщення площею 9,2 м2, роздягальня площею 9,3 м ; насосна, площею 12,1 м2 загальною площею 7 894,5 м2. Право власності на вказане нерухоме майно виникло у позивача відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19.08.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «А-РІАЛТІ» (код ЄДРПОУ 35466551), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 19.08.2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 3624. Право власності на майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31029869 від 19.08.2016 року, номер запису про право власності 16005456, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 238278632109.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2019 року №0031196-5606-1038, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна у розмірі 26349,53 грн. за 2018 рік (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1).

Також, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2019 року №0031194-5606-1038, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна у розмірі 146956,12 грн. за 2018 рік (далі - спірне та/або оскаржуване рішення №2).

Тут і надалі разом спірні та/або оскаржувані рішення.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

У відповідності до положень пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України).

Між тим, положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлені податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його використання у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17.

Також, наведена позиція відображена в постановах Верховного Суду від 24.07.2020 року у справі №500/90/19, від 05.06.2020 року у справі №300/352/19, від 21.05.2020 року у справі №1940/1313/18, від 21.05.2020 року у справі №820/5356/17.

В постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 судова палата вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

В той же час, за положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють з-поміж іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507 (надалі також - ДК 018-2000), будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Як стверджує позивач, нерухоме майно, на яке згідно спірних рішень нараховано податок є будівлями промисловості та складами, які відповідно до законодавства не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Слід вказати, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказаних обставин не заперечував, однак зазначав, що такі будівлі належать фізичній особі, а не промисловому підприємству, що виключає застосування пільг по сплаті відповідного податку.

Дані твердження не відповідають висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17.

Таким чином, доводи контролюючого органу, у зв`язку із наведеним судом вище, є безпідставними.

Водночас, як вже було вже вказано сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що об`єкти нежитлової нерухомості відносяться до промислових об`єктів, однак в ході розгляду справи не підтверджено належними та достатніми доказами обставини використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено одну обов`язкову умову для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у той час коли, використання ОСОБА_1 будівель промисловості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду) не підтверджено належними доказами, що, в свою чергу, виключає застосування податкових пільг до позивача.

За таких обставини, суд вважає правомірними рішення контролюючого органу в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна. Інших доводів щодо протиправності оскаржуваних рішень у позовній заяві позивачем не наведено.

Що ж стосується тверджень ОСОБА_1 про відсутність підстав для долучення відзиву на позовну заяву до матеріалів справи, з огляду на складання документу з порушенням Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів» (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55) суд вкаже наступне.

Так, частиною 1 статті 167 КАС України визначено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним законом іноземної держави (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду (ч. 2 ст. 167 Кас України).

В даному випадку суд не вбачає підстав для застосування положень частини 2 статті 167 КАС України та залишення без розгляду відзиву на позовну заяву.

При цьому, суд вважає за додаткове відмітити, що доводи контролюючого органу викладені у позовній заяві не мають визначального характеру для вирішення по суті даної адміністративної справи.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки адміністративний позов до задоволення не підлягає, відсутні підстави для стягнення на користь позивача суми понесених нею судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-74, 77-78, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, б. 5а, код ЄДРПОУ 39393260) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева