Рішення № 91412475, 09.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2020 року м. Київ № 640/6368/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами

за позовом ОСОБА_1 доКиївської міської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення

Прийняв до уваги наступне :

На розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва перебуває позовна заява ОСОБА_1 в якій просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 12.03.2019 № UА100010/2019/000057/2.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем для митного оформлення автомобіля надано всі документи, які підтверджують митну вартість транспортного засобу за ціною рахунку-фактури (інвойсу), а тому у відповідача не було підстав для коригування митної вартості, у зв`язку із чим рішення про коригування митної вартості є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 13.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних, оскільки позивачем надано для митного оформлення неповний пакет документів, а саме: не було надано банківських документів, документів про вартість страхування, транспортних (перевізних) документів. Крім того, документи до митної декларації подано без перекладу, у зв`язку з чим відповідачем скориговано митну вартість автомобіля.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , за допомогою митного брокера до ВМО-1 м/п «Західний» подано в електронному вигляді митну декларацію № UA/100010/2019/322941 для здійснення митного оформлення автомобілю легкового, бувшого у використанні, марка - VW, модель - TOUAREG, номер шасі/кузова - НОМЕР_1 , модельний рік випуску - 2014, календарний рік виготовлення - 11.2014, номер двигуна - немає даних, тип двигуна - дизельний, робочий об`єм циліндрів двигуна - 2967 см3, тип кузова - універсал, колісна формула - 4*4, відповідає екологічним нормам - ЕВРО-5. Торговельна марка - VW. Країна виробництва - DE, виробник - Volkawagen AG. Митна вартість автомобіля за вказаною декларацією визначена основним методом та складає 14 873,95 євро.

На підтвердження розрахованої митної вартості автомобіля позивачем до митної декларації додано наступні документи:

1. акт про проведення огляду (перегляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA 305260/2019/001224 від 06.03.2019;

2. договір купівлі - продажу від 04.03.2019;

3. довідка про допуск № ВOR-К-2-064/19-00042 від 05.03.2019;

4. довідка про повний допуск № UА 100010.2019.52853.

5. свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Під час проведення митного контролю за правильністю визначення митної вартості товару, заявленого до митного оформлення за спірною митною декларацією, митним органом встановлено, що документи, подані позивачем для підтвердження заявленої вартості транспортного засобу не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та запропоновано позивачу протягом десяти календарних днів надати додаткові документи, а саме:

1) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (касові або товарні чеки, ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу, які можливо ідентифікувати з транспортним засобом, поданим до митного оформлення);

2) якщо здійснювалось страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;

3) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення;

4) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів;

5) копія митної декларації країни відправлення;

6) за бажанням декларанта інші наявні додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

Відповідне повідомлення було направлено на адресу позивача засобами телекомунікаційного зв`язку.

12.03.2019 подано заяву в якій заявник просив видати рішення митної вартості та вказав по неможливість подання додаткових документів.

Цього ж дня, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості автомобіля № UA100010/2019/000057/2, яким визначено вартість у розмірі 19 691,00 євро/

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням щодо коригування митної вартості автомобіля позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 статті 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно ч.ч. 1-2 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

За правилами ч.2 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до ч.1 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч. 2 статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ч.ч. 5-6 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Як вже було зазначено вище, на пропозицію митного органу надати необхідні документи протягом 10-ти днів на підтвердження митної вартості товару, позивачем не було надано всіх документів згідно переліку.

Суд зазначає, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31 березня 2015 року та 02 червня 2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомостей щодо ціни, яка підлягає сплаті за цей товар.

Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 стаття 54 МК).

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Як вже було зазначено судом вище, відповідач здійснив коригування заявленої позивачем митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.

Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Підставою для коригування відповідачем показника митної вартості товару, зазначеного в митній декларації, поданій позивачем стало те, що декларантом не надано банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, а також транспортних та страхових документів, у зв`язку чим не можливо встановити з урахуванням умов поставки, а також понесених витрат понесених на транспортування та страхування встановити всі числові значення складових митної вартості та відповідно перевірити заявлену митну вартість

Втім, як вказує позивач, та відповідачем не спростовано, що витрат на транспортування придбаного автомобіля він не поніс, а страхування автомобіля не здійснювалося, що виключає включення витрат на його транспортування та страхування у митну вартість автомобіля. При цьому відсутність витрат на транспортування автомобіля не виключає можливості понесення витрат на його експлуатацію, в тому числі і на придбання пального для транспортування товару до кордону України, що мають різний зміст. Відсутність підтверджуючих документів на понесення витрат на експлуатацію транспортного засобу також не може слугувати підставою для неможливості перевірки правильності визначеної декларантом митної вартості товару.

Суд також відхиляє посилання відповідача на відсутність перекладу на українську мову документів, доданих до митної декларації.

Частиною першою статті 254 Митного кодексу України визначено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

У даному випадку, більшість документів, доданих до митної декларації, складені мовою міжнародного спілкування. Разом з тим, відповідачем не було надано доказів того, що ним вимагався переклад на українську мову документів, складених ні іншій мові, і декларантом не було виконано такої вимоги.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02.06.2015 № 21-498а15, обов`язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, обрано метод визначення митної вартості товарів. Натомість, митний орган має довести обґрунтованість сумнівів.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах які зачіпають виборчі права (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення "Москаль проти Польщі").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

За таких обставин, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.

Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч.3 статті 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того це узгоджується з проголошеними у статтті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

Згідно ч. 7 статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

У даному випадку, жодна з обставин, яка викликала сумніви у відповідача, не знайшла свого підтвердження у ході розгляду даної справи. Таким чином, контролюючим органом не було доведено наявності у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом (позивачем) митної вартості товару за основним методом, як і не доведено того, що подані декларантом документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності та/або наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар.

Отже, у відповідача у спірних правовідносинах були відсутні підстави для витребування додаткових документів та, у подальшому, не виникало права для коригування митної вартості товару.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно клопотання представника відповідача про виклик для допиту свідка, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття судового рішення.

Стосовно витрат пов`язаних з розглядом справи, а саме за проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 1 695,60 грн та здійснення перекладу документів з німецької на українську мову з нотаріальним посвідченням у розмірі 1 320,00 грн, суд зазначає наступне.

За змістом приписів ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 3 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Відповідно до ч.5 ст.137 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно з ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом приписів ч.9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на залучення перекладача підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд встановлює розмір витрат на залучення перекладача на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Витрати на залучення перекладача мають бути документально підтверджені та доведені договором, рахунками, платіжним документом про оплату таких послуг тощо.

В свою чергу позивачем/його представником не надано договору, рахунку чи то платіжного документа стосовно експертного дослідження.

В свою чергу щодо перекладу документів, то позивачем/його представником також не надано підтверджуючих документів (договору) стосовно витрат пов`язаних з перекладом документів. А надані до матеріалів справи рахунок-фактура № 32/19 від 04.04.2019, квитанція без номеру й дати про вартість послуги «переклад» в розмірі 660,00 грн, № 33/19 від 05.04.2019, квитанція б/н від 08.07.2019 про вартість послуги «переклад» в розмірі 660,00 грн, судом відхиляються, позаяк, ні в рахунку-фактуру, ні в квитанції не описано суть послуги «переклад», не вказано що переклад був здійснений саме документів ОСОБА_1 .

Відтак, витрати пов`язані з розглядом справи не є документально підтверджені у зв`язку з чим в цій частині судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 1 425,37 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 12.03.2019 № UА100010/2019/000057/2.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А, код ЄДРПОУ 39422888) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 425,37 грн.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 )

Київська міська митниця ДФС (03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А, код ЄДРПОУ 39422888)

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.О. Арсірій