Рішення № 91410939, 02.09.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3961/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пуленко М.І.,

представника позивача - Батієнка Я.І.,

представника відповідача - Яловець М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

позивача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача: Управління Держпраці у Полтавській області про зміну розміру штрафу В С Т А Н О В И В:

24.07.2020 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (далі - відповідач) про змінення розміру штрафу, а саме просить:

- змінити розмір штрафу, накладеного на ФОП ОСОБА_1 постановою Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019 відповідно до санкції статті 265 КЗпП України із 30 розмірів мінімальної заробітної плати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, що склало 250380,00 грн, до 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виявлення порушення за кожного працівника, щодо якого воно скоєне, що складає 83460,00 грн.

В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до постанови про накладення штрафу №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019 на неї накладено штраф у розмірі 250380,00 грн. Однак Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-ІХ від 12.12.2019 внесено зміни до частини другої статті 265 КЗпП України, а саме: абзац перший частини другої замінено на абзац наступного змісту: "фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження". З огляду на викладене, ФОП ОСОБА_1 звернулася з листом до відповідача з проханням змінити розмір штрафу, накладеного на неї постановою №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019, однак, отримала відмову. Вважаючи своє право порушеним, звернулася до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3961/20; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10:45 19.08.2020 /а.с. 20/.

17.08.2020 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, у якому він позов не визнає. За доводами відповідача, міра юридичної відповідальності у конкретному випадку була обрана контролюючим органом правильно та узгоджується з приписами частини другої статті 265 КЗпП України ( у редакції, чинній на момент винесення постанови про накладення штрафу №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019). Також Управління зазначає, що на час оскарження зазначеної постанови позивачем не заявлялась вимога щодо зменшення розміру штрафу; принцип зворотної дії у часі щодо санкції статті 265 КЗпП не може застосовуватись у зазначеній справі /а.с. 23-24/.

У судовому засіданні 19.08.2020 представником позивача подано клопотання ОСОБА_1 від 18.08.2020, згідно з яким вона просить провести розгляд справи без її участі, позов підтримує та просить задовольнити його /а.с.56/.

Протокольною ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 оголошено перерву до 02.09.2020 з огляду на необхідність подання учасниками справи додаткових доказів у справі /а.с. 60/.

25.08.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягає на тому, що до позивача та спірних правовідносин необхідно застосовувати принцип зворотної дії у часі, передбачений статтею 58 Конституції України, оскільки приписами вказаної статті не конкретизований вид юридичної відповідальності, на яку він може поширюватись.

28.08.2020 до суду надійшло заперечення, у якому представник відповідача додатково до викладених у відзиві обставин зазначає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; з огляду на те, що постанова Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС прийнята 06.03.2019, а зміни до статті 265 КЗпП внесені після прийняття зазначеної постанови, принцип зворотної дії у часі не може застосовуватись у зазначеній справі.

У судовому засіданні 02.09.2020 представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.09.2020 проти позову заперечувала, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно наказу від 08.02.2019 № 38П, направлення на проведення заходу державного контролю від 08.02.2019 №282, посадовими особами Управління Держпраці у Полтавській області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет додержання нею вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 12.02.2019 №ПЛ3357/168/АВ /а.с. 25-26, 28-34/.

06.03.2019 начальником Управління Держпраці у Полтавській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 250380,00 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України /а.с. 36-37/.

ФОП ОСОБА_1 не погодилася із постановою про накладення штрафних санкцій та оскаржила її до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 у справі № 440/1143/19 у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено /а.с. 40-45/.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2019 у справі №440/1143/19 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 у справі №440/1143/19 залишено без змін /а.с. 47-53/.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі №440/1143/19 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2019 у справі №440/1143/19 відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 у справі № 440/1143/19, яким відмовлено у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019 набрало законної сили 25.07.2019.

Отже, на момент звернення ФОП ОСОБА_1 до суду з цим позовом постанова №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019, а також штраф, застосований згідно з цією постановою відповідно до санкції статті 265 КЗпП України у вигляді 30 розмірів мінімальної заробітної плати, що склало 250380,00 грн, не скасована та є чинною.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на момент виявлення порушення діяли норми статті 265 Кодексу законів про працю України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 28.12.2014 № 77-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці"), згідно з якими юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

На підставі статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" з 1 січня 2019 року в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 4173 гривні.

Відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06.03.2019 за порушення позивачем вимог статті 24 КЗпП України, відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України застосував до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 250380,00 гривень (4173 грн х 30 х 2 кількість працівників).

З набранням чинності Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-ІХ від 12.12.2019 (набрав чинність - 02.02.2020), внесені зміни до частини другої статті 265 КЗпП України, а саме: абзац другий замінено двома новими абзацами наступного змісту:

"фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення".

Позивач з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначає, що для визначення юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

У зв`язку із змінами, внесеними у статтю 265 КЗпП України, відповідно до статті 58 Конституції України ФОП ОСОБА_1 звернулася із заявою від 15.04.2020 до Управління Держпраці у Полтавській області з проханням переглянути постанову про накладення штрафу №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019, однак, згідно з відповіддю Управління Держпраці у Полтавській області від 12.05.2020 за №10-11/3745 у перегляді зазначеної їй відмовлено.

З огляду на викладене, позивач вважає своє право порушеним, а відповідача таким, що не застосував норми діючого закону.

Дослідивши фактичні обставини справи, суд зазначає наступне.

Позивач не оскаржує правильність проведення перевірки та не заявляє позовні вимоги про протиправність постанови про накладення штрафу №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019, а просить суд змінити розмір штрафу, накладеного на ФОП ОСОБА_1 постановою Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019 відповідно до санкції статті 265 КЗпП України із 30 розмірів мінімальної заробітної плати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, до 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виявлення порушення за кожного працівника, щодо якого воно скоєне.

При цьому, позивач вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 58 Конституції України, яка передбачає зворотну дію закону в часі.

Відповідно до частини першої статті 265 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виявлення правопорушення) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП).

Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема, для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

У постановах від 21.12.2018 у справі №814/2156/16 та від 22.04.2019 у справі №806/2143/18 Верховний Суд дійшов висновку, що одночасно положеннями статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП передбачено відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), проте, штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, повноваження щодо накладення штрафу за частиною другою статті 265 КЗпП України наділена уповноважена посадова особа Держпраці.

При цьому, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінюючи оскаржуване рішення, суд керується частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому суд зазначає, що відповідно статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян;

8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян;

9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;

12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;

13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Враховуючи викладене, суд не встановив невідповідність діяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі, хоча б одному із зазначених критеріїв оцінювання його рішень, дій у момент виникнення спірних правовідносин.

Водночас, позивач також не зазначає про порушення відповідачем порядку проведення інспекційного відвідування та його висновків та визнає факт виявленого правопорушення.

Щодо зворотної дії закону в часі суд зазначає наступне.

Як вищезазначено, 12.12.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-ІХ, який набрав чинність 02.02.2020, згідно з яким внесені зміни до частини другої статті 265 КЗпП України, а саме: абзац другий замінено двома новими абзацами наступного змісту:

"фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення".

Метою таких законодавчих змін, як вбачається з Пояснювальної записки до Проекту Закону від 12.12.2019 № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо усунення норм, які порушують права та законні інтереси роботодавців України)", є зменшення економічно необґрунтованих штрафних санкцій за порушення норм трудового законодавства України та зупинення процесу ліквідації малого та середнього бізнесу в Україні у зв`язку з застосуванням нищівних за своїм розміром штрафних санкцій.

З огляду на викладене, законодавцем прийнято нормативно-правовий акт, який пом`якшує відповідальність особи.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Перевіривши процедурні питання інспекційного відвідування та зміст постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019, суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин та винесення цієї постанови відповідач належним чином визначив вид та розмір юридичної відповідальності. Подальше пом`якшення міри юридичної відповідальності в рамках доведеного та встановленого правопорушення, у разі дотримання суб`єктом владних повноважень визначених Законом критеріїв правомірної поведінки, не може слугувати підставою скасування акта індивідуальної дії та/або визнання його протиправним на підставі статті 58 Конституції України, оскільки суд надає правову оцінку такому акту на момент виникнення спірних правовідносин та застосування штрафних санкції.

Застосовуючи до позивача штраф у розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат, відповідач діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що підтверджено судовими рішеннями у справі № 440/1143/19.

За викладених обставин, позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про зміну розміру штрафу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне рішення складено 07.09.2020.

Головуючий суддя Т.С. Канигіна