Ухвала суду № 91410289, 27.08.2020, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №361/1204/19

Провадження №1-кп/359/287/2020

У Х В А Л А

27 серпня 2020 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі колегії суддів:

головуючого судді Вознюка С.М., суддів Чирки С.С. та Борця Є.О.,

при секретарі Пугач Д.О.,

за участю прокурора Мойсієнко О.В., обвинуваченого ОСОБА_1 , його захисників - адвокатів Сікорського О.Ф., Кишканя С.В. та Назаренко Д.Л.,

під час судового розгляду з технічною фіксацією кримінального провадження №120181101300003380, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.08.2018 року, що надійшло до суду за підсудністю з Київського апеляційного суду, з обвинувальним актом відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, українця, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, з вищою освітою,зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч.3 ст. 152, ч.2 ст. 153 КК України, -

розглянувши в порядку ст. 89 КПК України клопотання від 16.12.2019 року адвоката Татькова Юрія Олександровича, підтримане іншими захисниками, в інтересах обвинуваченого про визнання доказу очевидно недопустимим (а.с. 150-164, том 3), -

в с т а н о в и в :

На розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області перебуває дане кримінальне провадження.

В ході судового засідання захисником обвинуваченого - адвокатом Назаренко Д.Л. заявлено клопотання про розгляд клопотання адвоката Татькова Ю.О. про визнання очевидно недопустимим доказом (а.с. 150-164, том 3), а саме висновку судово-психіатричного експерта №453 від 12.09.2018 року, яке міститься у т. 1 на а.с. 247-249.

Обвинувачений та його захисники клопотання адвоката Татькова Ю.О., яке міститься у т. 3 а.с. 150-164 про визнання доказу очевидно недопустимим підтримали та просили задовольнити.

Прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання не вбачаючи очевидної недопустимості зазначеного захистом доказу та просив його дослідити.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши клопотання, вважає, що останнє не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одними з основних засад кримінального судочинства є верховенство права, законність, рівність перед законом і судом (ст. 7 КПК України).

Відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства України докази в кримінальному провадженні повинні бути належними та допустимими.

Статтею 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Також, відповідно до положень ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, стаття 87 КПК України передбачає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит .

Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст.89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду, суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

У відповідності до ст. 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Перевіривши підстави клопотання в нарадчій кімнаті, суд визнає доводи захисту не обґрунтованими про визнання очевидно недопустимим доказом - висновку судово-психіатричного експерта №453 від 12.09.2018 року, що міститься у томі 1 на а.с. 247-249.

В той же час, у відповідності до вимог ч.1 ст. 7 та ст. 23 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься і безпосередність дослідження показань, речей і документів, тощо.

В той же час, у відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; висновки ревізій та акти перевірок.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 101 КПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

В матеріалах даного судового провадження міститься висновок судово-психіатричного експерта №453 Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» відділення амбулаторних судово-психіатричних експертиз від 12.09.2018 року (т. 1 а.с. 247-249), який був проведений та складений на підставі ухвали слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 24.08.2018 року.

Так, ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 24.08.2018 року ОСОБА_1 була призначена судово-психологічна експертиза та доручена експертам Київського обласного психіатричного диспансеру №1 (Київська область, Васильківський район, смт. Глеваха).

Згідно письмового клопотання адвоката Татькова Ю.О. про визнання доказів очевидно недопустимими від 16.12.2019 року, останній зазначає, що даний висновок експерта є очевидно недопустимим, зокрема з тої підстави, що вказаного закладу як Київський обласний психіатричний диспансер №1 не існує з 1998 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що зміна назви експертної установи не може перешкоджати проведенню експертизи та не може слугувати підставою визнання висновку експерта очевидно недопустимим доказом.

Неточності, про які зазначає адвокат Татьков Ю.О. у поданому клопотанні, а саме у даті винесення процесуального документа, яким призначено експертизу та у зазначенні кваліфікації дій ОСОБА_1 суд не вважає підставою для визнання доказу, висновку судово-психіатричного експерта очевидно недопустимим, зважаючи, що дані неточності є механічними помилками та ніяким чином не впливають на суть або зміст даного висновку.

Окремо, адвокатом Татьковим Ю.О. у поданому клопотанні зазначено однією з підстав визнання доказу очевидно недопустимим той факт, що Комунальний заклад Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» не наділений згідно ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» відповідними повноваженнями щодо проведення будь-яких судово-психіатричних експертиз у кримінальних провадженнях, оскільки перебуває у структурі Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації та не є установою Міністерства охорони здоров`я України.

Колегія суддів вважає, що дане твердження адвоката Татькова Ю.О. теж не є достатнім для прийняття позитивного рішення за його клопотанням.

Факт того, що Комунальний заклад Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» не наділений відповідними повноваженнями щодо проведення будь-яких судово-психіатричних експертиз у кримінальних провадженнях не позбавив можливості останніх проводити відповідні експертизи, які були проведені і раніше та виносились відповідні висновки. Питання щодо незаконності даних дій не оспорювались. А тому робити висновки що даний висновок експерта є очевидно недопустимим не є можливості.

Окремо, суд звертає увагу на те, що висновок судово-психіатричного експерта №453 від 12.09.2018 року було складено ОСОБА_2 , яка являється лікарем, судовим експертом та має другий кваліфікаційний клас судового експерта (наказ №880 МОЗ України від 11 травня 2018 року) має експертний стаж 10 років та є завідуючим ВАСПЕ КЗ КОР «ОПНМО» та ОСОБА_3 , яка являється психологом, судовим експертом, має другий кваліфікаційний клас судового експерта (наказ №135-0 МОЗ України від 18.06.2003 року), має експертний стаж 30 років та являється експертом ВАСПЕ.

Тому, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання висновку судово-психіатричного експерта №453 від 12.09.2018 року очевидно недопустимим доказом на пісдатві даного твердження адвоката Татькова Ю.О.

Європейський Суд з прав людини у рішенні "Перес проти Франції" від 12.02.2004 року вказав, що "дія статті 6 Конвенції полягає і в тому, щоб серед іншого зобов`язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи".

З огляду на зазначені обставини, суд вважає, що без перевірки всіх інших доказів сторони обвинувачення та в разі наявності і доказів захисту, суд буде позбавлений можливості встановити всі обставини та підстави отримання таких документів. Тому, на думку суду, визнання вищезазначеного доказу, на цій стадії судового провадження, недопустимими, у конкретно даному випадку, потягне за собою як наслідок недослідженість обставин, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Тому доводи сторони захисту щодо висновку про очевидну недопустимість отриманого доказу внаслідок таких заходів забезпечення кримінального провадження, на думку суду, - є непереконливими.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що очевидної недопустимості доказів, про які зазначає у своєму клопотанні сторона захисту, на цій стадії судового провадження, суд не вбачає, і вважає за необхідне дослідити їх в ході судового розгляду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Разом з тим, згідно ст. 94 КПК України суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, заявлений в клопотанні доказ, що просить визнати недопустимими сторона захисту, може бути визнаний недопустимим під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду надісланого обвинувачення, шляхом дослідження цього доказу у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх із взаємозв`язку з іншими доказами, суд не вбачає й вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

Оскільки судом не встановлено очевидності недопустимості доказів на цій стадії судового провадження, то у суду відсутні підстави визнавати недопустимими та виключити з переліку доказів у кримінальному провадженні вищеперераховані докази, на які вказує сторона захисту у своєму клопотанні.

За таких обставин суд дійшов висновку, що клопотання про визнання очевидно недопустимими доказів в ході судового розгляду задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 84, 89, 231, 331, 350, 358, 376 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання адвоката Татькова Юрія Олександровича від 16.12.2019 року (а.с. 150-164, том 3), підтримане захисниками в судовому засіванні, про визнання очевидно недопустимим Висновку судово-психіатричного експерта №453 від 12.09.2018 року (а.с. 247-249, том 1), - відмовити.

Продовжити дослідження зазначеного доказу в ході судового розгляду.

Вирішити питання недопустимості вказаного доказу в порядку, визначеному ч.1 ст. 89 КПК України, з урахуванням всіх досліджених судом доказів.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Оголошення повного тексту ухвали суду здійснено 03.09.2020 року.

Головуючий: С.М.Вознюк

Судді: С.С.Чирка

Є.О.Борець