Рішення № 91407171, 07.09.2020, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/5253/20

2/212/2819/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2020 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді: Чорного І.Я.,

з участю секретаря: Поперечної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, -

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що він працював з 08 травня 1985 року по 22 травня 1989 року на посаді підземного гірничого майстра шахти ім. Орджонікідзе Рудоуправління ім. В.І. Леніна ВО «Кривбасруда», з 12 жовтня 1992 року по серпень 1996 року на посаді підземного гірничого майстра шахти ім. Леніна ВО «Кривбасруда» правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». При цьому, внаслідок недосконалості робочого процесу, підпадав під вплив підвищених шкідливих впливів. У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, з вини відповідача, який не забезпечив безпечні та належні умови праці він отримав хронічне професійне захворювання. За діагнозом облітеруючий ендартеріїт нижніх кінцівок, ішемія другої стадії, нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з поміряним зниженням слуху).

По факту професійних захворювань було проведене розслідування, про що був складений акт розслідування професійного захворювання від 26 липня 1996 року.

16 жовтня 1996 року при огляді ЛТЕК, йому було визначено ступень втрати професійної працездатності - 25% по облітеруючому ендартеріїту та туговухісті.

При повторних оглядах ЛТЕК та МСЕК, а також при останньому огляді МСЕК який було проведено 18 грудня 2001 року йому було визначено ступень втрати професійної працездатності - 30% по облітеруючому ендартеріїту та туговухісті з 01 листопада 2001 року - безстроково.

Причиною професійного захворювання є робота в умовах впливу шкідливих факторів.

У зв`язку із ушкодженням здоров`я через професійне захворювання ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болі та стражданнях яких він зазнав та продовжує зазнавати, в зв`язку з професійним захворюванням змінилися його образ та якість життя, розмір моральної шкоди він оцінює в розмірі 141690 гривень 00 копійок, яку він просив стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат».

Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, скористався своїм правом та направив до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволені позовних вимог позивача відмовити.

Позивач, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження, строк своїм правом подати відповідь на відзив не скористався.

Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом позивач по справі ОСОБА_1 пропрацював з 08 травня 1985 року по 22 травня 1989 року на посаді підземного гірничого майстра шахти ім. Орджонікідзе Рудоуправління ім. В.І. Леніна ВО «Кривбасруда», з 12 жовтня 1992 року по серпень 1996 року на посаді підземного гірничого майстра шахти ім. Леніна ВО «Кривбасруда» правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Рішенням Науково-дослідного інституту промислової медицини в липні 1996 року ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання за діагнозом - облітеруючий ендартеріїт нижніх кінцівок, ішемія другої стадії, нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з поміряним зниженням слуху).

Як вбачається з матеріалів справи, на підприємстві було проведено розслідування з приводу отримання хронічного професійного захворювання, що підтверджується Актом розслідування хронічного професійного захворювання форми складеним 26 липня 1996 року.

За висновком ЛТЕК № 1089 від 16 жовтня 1996 року позивачу було визначено ступень втрати професійної працездатності - 25% по облітеруючому ендартеріїту та туговухісті.

При повторних оглядах ЛТЕК та МСЕК, а також при останньому огляді МСЕК який було проведено 18 грудня 2001 року ОСОБА_1 було визначено ступень втрати професійної працездатності - 30% по облітеруючому ендартеріїту та туговухісті з 01 листопада 2001 року - безстроково..

Причиною професійного захворювання є робота в умовах впливу шкідливих факторів, умови праці які перевищували встановлені гранично допустимі норми зокрема (вода, протяги, переохолодження) 60-80% робочого часу, що підтверджується Актом розслідування хронічного професійного захворювання форми складеним 26 липня 1996 року, санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці, виданою Тернівською районною санітарно-епідеміологічною станцією міста Кривий Ріг від 09 січня 1995 року № Ф 2/2-5 та листом вих. № 08/21-1112 від 01 червня 2020 року.

Відповідно до наказу № 473 від 12 листопада 1996 року, складеного ВО «Кривбасруда» шахти імені «В.І, Леніна», встановлено ступень вини відповідача в ушкодженні здоров`я ОСОБА_1 , який склав - 68%.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці, на підприємство покладено обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку показники мікроклімату інші показники умов праці відхиляються від встановлених нормативних показників, що стали причиною профзахворювання позивача.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що при виконанні трудових обов`язків здоров`ю позивача була заподіяна шкода професійним захворюванням, на підприємстві відповідача позивач деякий час працював, виконуючи роботи в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Як встановлено із медичних документів, позивач в зв`язку з отриманим професійним захворюванням, не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується і він взагалі не може вести нормальне життя. Змушений систематично проходити курси амбулаторного лікування, на що витрачає свій час, який раніше використовував на власні справи. Професійне захворювання обмежує його у побуті, зокрема він не має можливості виконувати більшість домашніх робіт, які, враховуючи стан його здоров`я, мають робити члени його родини. Внаслідок таких обмежень він постійно відчуває себе тягарем. Відчуття того, що він ніколи не буде здоровою людиною постійно переслідує його внаслідок чого він постійно перебуває в стані психічного напруження. Внаслідок професійного захворювання докорінно змінився уклад його життя, що підтверджується витягами з лікарняних епікризів.

При цьому суд враховує, що моральні страждання позивача мають постійний характер, незважаючи на регулярні курси лікування, стан здоров`я позивача покращується тимчасово. Постійний характер фізичних страждань позивача знаходить також підтвердження в медичних документах, з яких убачається, що позивач має необхідність проходити регулярне стаціонарне лікування з приводу професійного захворювання. Фізичний стан, самопочуття з часом не покращується, лікування в медичних установах приносить тимчасовий результат, періодично відбуваються загострення - рецидив хвороби. Зазначені обставини викликають відчуття неповноцінності у позивача, через що він переживає моральні страждання. Такі обставини вносять суттєві зміни в життєвих стосунках, він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, змінити спосіб життя.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Правовідносини виникли коли ОСОБА_1 рішенням Науково-дослідного інституту промислової медицини в липні 1996 року, було встановлено професійне захворювання за діагнозом - облітеруючий ендартеріїт нижніх кінцівок, ішемія другої стадії, нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з поміряним зниженням слуху), що також підтверджується Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 26 липня 1996 року, на час виникнення спірних правовідносин можливість відшкодування моральної шкоди передбачалась ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року.

Згідно п.5 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Таким чином саме з часу встановлення втрати професійної працездатності у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди, яку заподіяно внаслідок порушення відповідачем правил охорони праці та недосконалості робочого процесу, а тому спір з приводу її відшкодування повинен вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого такого права.

Отже, правовідносини з відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаного з виконання трудових обов`язків регулюються законодавством, чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди, яке настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності.

Зазначене передбачалося як п. 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472, які діяли до 11.07.2001 року, так і п.1 ч.1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції від 15 березня 2015 року, яким на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» № 77-VIII від 28 грудня 2014 року внесено зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» й викладено його в новій редакції, яка й діє станом на теперішній час.

Порядок та умови відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок небезпечних або шкідливих умови праці були визначені нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме: ст. 12 Закону України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472.

Таким чином суд дійшов висновку що порядок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок втрати професійної працездатності, в даному випадку повинен бути вирішуватись не на підставі норм КЗпП України та ст. 23, 1167 ЦК України, а у відповідності до положень Закону України «Про охорону праці» та Правилщо діяли на час встановлення ОСОБА_1 стійкої втрати працездатності.

Так, статтею 12 Закону України «Про охорону праці» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, на власника підприємства, установи і організації або уповноважений ним орган передбачалося й Правилами.

Згідно п.11 Правил в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

При цьому, ст. 440-1 ЦК УРСР в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування шкоди визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Оскільки роботодавець не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де працював ОСОБА_1 тим самим порушивши норми Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов`язок, що в свою чергу стало причиною отримання ОСОБА_1 професійного захворювання, та в результаті втрати професійної працездатності, суд приходить до висновку, що відповідач є винним у заподіянні моральної шкоди ОСОБА_1 ..

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує роз`яснення наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, й приймає до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань, ступінь втрати професійної працездатності, її моральні та фізичні страждання, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, і наслідків, що наступили. Також при визначенні розміру моральної шкоди суд враховує й ту обставину, що ОСОБА_1 протягом досить тривалого часу (більш ніж 20 років) не звертався з вимогою про відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Враховує суд також й роз`яснення, надані Пленумом Верховного Суду України, відповідно до яких, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 24 грудня 2014 року по справах № 6-156цс14, № 6-188цс14, 6-207цс14 та у постанові від 18 березня 2015 року № 6-24цс15.

З огляду на викладені обставини, виходячи з меж відшкодування моральної шкоди, яка визначається у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, розмір якої згідно положень ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» на момент звернення позивача із позовом, становив 4723 гривні а також враховуючи засади розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 45000 гривень 00 копійок й стягнути його з відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 .

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 840 гривень 80 копійок.

Керуючись ст. ст. 10, 76, 83, 95, 133, 141, 259, 265 - 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (50029 Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Симбірцева, 1А ЄДРПОУ 00191307) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за спричинену моральну шкоду, в зв`язку з ушкодженням здоров`я, в розмірі 45000 гривень 00 копійок, без утримання податку з доходів з фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (50029 Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Симбірцева, 1А ЄДРПОУ 00191307) на користь держави - судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок.

У решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлено 07 вересня 2020 року.

Суддя: І. Я. Чорний