Рішення № 91405724, 09.09.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 вересня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2870/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом адвоката Шурхна Кирила Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправними дій, скасування постанови про накладення арешту,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 29 липня 2020 року надійшла позовна заява адвоката Шурхна Кирила Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (далі - відповідач, приватний виконавець) з такими вимогами:

1) визнати протиправними дії приватного виконавця, що виразились у винесенні постанови від 24 січня 2020 року ВП № 60799192 про накладення арешту на рахунки боржника, відкриті в АТКБ «ПриватБанк»;

2) скасувати постанову приватного виконавця від 24 січня 2020 року ВП № 60799192 про накладення арешту на рахунки боржника, відкриті в АТКБ «ПриватБанк».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою від 24 січня 2020 року на підставі виконавчого напису нотаріусу № 7136, виданого 09 листопада 2019 року, у виконавчому провадженні № 60799192, приватним виконавцем Павелків Т.Л. накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих у банківських установах рахунках, що належать ОСОБА_1 .

Приватним виконавцем на підставі статей 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження», статей 59-62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» направлено зазначену вище постанову для виконання до АТКБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим грошові кошти, що містились на рахунках, що належать скаржнику арештовані.

Представник позивача зазначає, що у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач не зазначав конкретне майно боржника, на яке він просить накласти арешт, а тому, на думку представника позивача, приватний виконавець не мав правових підстав для винесення постанови від 24 січня 2020 року, якою накладено арешт на все майно боржника без його ідентифікації, так як такі заходи унеможливлюють визначення вартості майна та визначення співмірності із розміром заборгованості, що підлягає примусовому стягненню.

Винесення приватним виконавцем постанови про накладення арешту на кошти боржника від 24 січня 2020 року також є передчасним, оскільки ця постанова в порушення вимог закону винесена ним до виявлення конкретних розрахункових рахунків боржника у банках чи інших фінансових установах. До того ж вказані дії також не можна визнати як співмірні із розміром заборгованості, що підлягає стягненню.

Ухвалою від 03 серпня 2020 року адміністративний позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 12-13).

Після усунення недоліків ухвалою від 01 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (арк. спр. 21-22).

Від приватного виконавця 08 вересня 2020 року до суду в електронній формі надійшов відзив на позовну заяву та матеріали виконавчого провадження № 60799192 (арк. спр. 26-41).

Частиною сьомою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 10 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

З викладеного слідує, що чинним процесуальним законодавством встановлено вимоги, за умови дотримання яких докази є допустимими, при цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Важливою вимогою використання копії письмового доказу, поданого в електронній копії, як допустимого, є його посвідчення електронним цифровим підписом.

Подані в електронній формі відзив на позовну заяву та матеріали виконавчого провадження не скріплені електронним цифровим підписом приватного виконавця, у зв`язку з чим їм надано статус «Інформаційний».

Відсутність посвідчення поданих в електронній формі документів електронним цифровим підписом унеможливлює врахування судом цих документів як заяви по суті справи та письмових доказів, тому суд не бере їх до уваги.

Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (арк. спр. 23-25).

Згідно з частиною третьою статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (частина дев`ята статті 205 КАС України).

З огляду на положення статті 205 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу за відсутності представників сторін у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Згідно з наявною в автоматизованій системі виконавчого провадження інформацією про виконавче провадження ВП № 60799192 на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни перебуває виконавчий напис № 7136, виданий 09 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Євгеном Вікторовичем про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК ФОРВАРД» заборгованість в розмірі 59495,81 грн (арк. спр. 42-43).

У виконавчому провадженні № 60799192 проведено такі виконавчі дії: 05 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження; 24 січня 2020 року стягнуто основну винагороду приватного виконавця, 24 січня 2020 року звернено стягнення на кошти на рахунках боржника, про що винесено відповідні постанови (арк. спр. 44-46).

За даними постанови від 24 січня 2020 року ВП № 60799192 про стягнення з боржника основної винагороди з боржника стягнуто основну винагороду приватного виконавця у сумі 5949,58 грн (арк. спр. 45).

Дослідженням постанови від 24 січня 2020 року ВП № 60799192 про арешт коштів боржника встановлено, що згідно з повідомленням стягувача АТ «БАНК ФОРВАРД» за боржником значяться відкриті рахунки в наступних банківських установах: ПАТ «ОТП БАНК», МФО 300528, ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300465, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335, ПАТ «УКРСИББАНК», МФО 351005, ПАТ «АЛЬФА-БАНК», МФО 300346, АТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 305299, ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614, ПАТ АК «УКРГАЗБАНК», МФО 320478, ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», МФО 322001, АТ «ПУМБ», МФО 334851, враховуючи що приватним виконавцем накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках у вказаних банківських установах, та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 67445,39 грн (арк. спр. 7-8, 46).

Згідно з довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 17 лютого 2020 року № F04806BMMI8EIH04 станом на 17 лютого 2020 року на рахунки ОСОБА_1 накладено арешт згідно з постановою від 24 січня 2020 року ВП № 60799192 (арк. спр. 6).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02 лютого 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон 1404-VIII) та Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Частиною першою статті 25 Закону № 1403-VIII (тут і надалі посилання на норми Закону № 1403-VIII наводяться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону № 1403-VIII приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (частина шоста статті 25 Закону № 1403-VIII).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 31 Закону № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

За визначенням статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII регламентовано, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Абзацом другим частини першої статті 19 Закону № 1404-VIII встановлено, що право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1404-VIII у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника (частина сьома статті 26 Закону 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 42 Закону 1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (частина четверта статті 48 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно з частиною другою статті 56 Закону № 1404-VIII арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частина третя статті 56 Закону № 1404-VIII).

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частина четверта статті 56 Закону № 1404-VIII).

Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

З вищевикладених положень слідує, що приватний виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання виконавчих документів у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, у тому числі, одночасно з відкриттям провадження у справі накладати арешт на кошти боржника, які перебувають на рахунках.

Отже, суд вважає хибними твердження представника позивача, що винесенню постанови про арешт коштів боржника має передувати виявлення конкретних розрахункових рахунків боржника у банках чи інших фінансових установах.

Наведеними законодавчими положеннями обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення на які заборонено законом.

Водночас, визначено обов`язок банку (фінансової установи) повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання або на грошові кошти, на які заборонено звертати стягнення.

Оскільки АТКБ «ПРИВАТБАНК» прийнято постанову приватного виконавця про арешт коштів боржника, суд погоджується з твердженнями відповідача, що карткові рахунки, відкриті в АТКБ «ПРИВАТБАНК» не відносяться до рахунків із спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом.

Позивачем суду також не надано жодних доказів, що відкриті ним рахунки є рахунками із спеціальним режимом використання.

Що стосується посилань представника позивача на статті Закону № 1404-VIII, якими врегульовано звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою правління Національного банку України 12.11.2003 № 492 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Інструкцію про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів» (далі - Інструкція).

Пунктом 68 розділу V Інструкції визначено, що банк відкриває поточні рахунки фізичним особам для здійснення деяких видів виплат (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги, повернення надлишково сплачених сум, інших виплат) за зверненням суб`єкта господарювання, який укладає з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб.

Згідно з пунктом 69 розділу V Інструкції банк відкриває фізичній особі окремий поточний рахунок для зарахування виключно заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законодавством України соціальних виплат у порядку, визначеному в пункті 62 розділу V цієї Інструкції, або використовує вже відкритий для цих цілей рахунок (далі у цьому пункті - окремий рахунок).

Клієнт зобов`язаний під час відкриття окремого рахунку в заяві про відкриття поточного рахунку (додаток 3) у рядку «Додаткова інформація» зазначити, що рахунок відкривається для зарахування заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законодавством України соціальних виплат. Така інформація для діючого поточного рахунку зазначається в додатковому договорі до договору банківського рахунку.

Постановою правління Національного банку України від 11.09.2017 № 89 «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України з бухгалтерського обліку» затверджено: План рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. (далі - Інструкція та План рахунків).

Додатком 1 до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України «Призначення та ознаки рахунків бухгалтерського обліку банків України» передбачено, що група рахунків 262 - кошти на вимогу фізичних осіб, зокрема, 2620 - кошти на вимогу фізичних осіб.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 висловлено правову позицію, що: «Чинним законодавством не передбачено відкриття суб`єктами господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати … . Рахунок боржника НОМЕР_2 на кошти на якому державним виконавцем накладено арешт є поточним рахунком боржника … . Зазначений рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на які заборонено.».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року справа № 344/8982/17 і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від такої позиції.

Судова практика з питань накладення арешту на кошти на поточних рахунках, не містить нормативного обґрунтування (посилання) при кваліфікації поточних рахунків, на які може зараховуватись і заробітна плата, як рахунків із спеціальним режимом використання, якими є, як вже зазначалося, наприклад рахунки для розрахунків в енергетиці.

Тим більше, позивачем суду не надано доказів зарахування на його карткові рахунки заробітної плати.

Позивачем суду також не надано доказів зарахування на його рахунки коштів, на які Законом № 1404-VIII заборонено стягнення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що накладення арешту на кошти на рахунку є правомірним.

Що стосується співмірності накладеного на кошти боржника арешту із розміром заборгованості, суд зазначає таке.

З вищеописаних доказів слідує, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 59495,81 грн. Приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди в сумі 5949,58 грн.

Також в матеріалах виконавчого провадження, надісланих приватним виконавцем до суду без посвідчення електронним цифровим підписом приватного виконавця, наявна інформація про сплату стягувачем авансового внеску за відкриття виконавчого провадження в сумі 1189,92 грн.

Відповідно, судом встановлено, що загальна сума заборгованості боржника з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, авансового внеску стягувача складає 66635,31 грн.

Проте, з постанови про арешт коштів боржника слідує, що приватним виконавцем накладений арешт у межах суми 67445,39 грн.

Приватним виконавцем до матеріалів справи не надано доказів стягнення з боржника коштів на витрати виконавчого провадження в сумі 810,08 грн, які включені до суми арешту, накладеного на кошти боржника.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що приватним виконавцем безпідставно накладено арешт на кошти боржника в сумі, що перевищує загальну суму заборгованості боржника з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, авансового внеску стягувача на 810,08 грн.

Відповідно в цій частині постанова приватного виконавця є протиправною та підлягає скасуванню.

В іншій частині приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника із дотриманням положень Закону № 1404-VIII, тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується вимог про визнання протиправними дій приватного виконавця, суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із прийняттям приватним виконавцем постанови про арешт коштів боржника, а не з діями (бездіяльністю), вчиненими останнім з метою виконання своїх функцій та повноважень, суд вважає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною та скасування такої постанови в частині, що перевищує загальну суму заборгованості боржника з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, авансового внеску стягувача.

Самі по собі дії (бездіяльність) відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на все вищевикладене, суд встановив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у 840,80 грн, як за вимогу майнового характеру (арк. спр. 19).

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з приватного виконавця на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, що складають 1,2 % від ціни позову, в сумі 10 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Шурхна Кирила Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вулиця Юрія Поправки, буд. 6, офіс 15, РНОКПП 3223901456 ) про визнання протиправними дій, скасування постанови про накладення арешту задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни від 24 січня 2020 року у виконавчому провадження № 60799192 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що мітяться на рахунках у банках (фінансових установах) та належать ОСОБА_1 у межах суми 810,08 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 10,00 грн (десять гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя К.О. Пляшкова