Рішення № 91403379, 03.09.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.09.2020 Справа № 920/583/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., за участю секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/583/20 у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» (09800, Київська область, Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Соборна, 3, ідентифікаційний код 38953469),

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Новодмитрівське» (42400, Сумська область, Краснопільський район, смт. Краснопілля, вул. Перемоги, 49, ідентифікаційний код 23631803),

про стягнення 245 750,25 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача: Бонтлаб В.В. приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по за межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon»,

відповідача: Коваль А.М. приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по за межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

ВСТАНОВИВ:

10.06.2020 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача, відповідно до якого просить стягнути з відповідача на свою користь 31 820,00 грн пені, 3 602,20 грн - 3 % річних, 78 490,05 грн штрафу, 131 838,00 грн відсотків за користування товарним кредитом на підставі договору купівлі продажу № 47/19/62 від 07.05.2019, а також витрати по сплаті судового збору.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем порушено умови договору купівлі-продажу № 47/19/62 від 07.05.2019 щодо оплати поставленого товару.

У позовній заяві представник позивача просить розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 15.06.2020 у справі № 920/583/20 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/583/20; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначити судове засідання для розгляду справи по суті на 04.08.2020, 11:30; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 20.07.2020; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 03.08.2020; доручити Північному апеляційному господарському суду (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1) забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні, призначеному на 04.08.2020, 11:30 в приміщенні зазначеного суду.

22.07.2020 від представника відповідача до суду надійшов відзив від 21.07.2020 б/н (вх. № 2322/20к), відповідно до якого представник відповідача просить суд розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 131 838,00 грн відсотків за користування товарним кредитом та 4 344,01 грн пені, а відшкодування судових витрат у розмірі 3 687,00 грн судового збору покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зазначеному відзиві на позов представник відповідача зазначає, що у зв`язку з введенням карантинних заходів на території України, у відповідача не було змоги вчасно підготувати відзив, у зв`язку з чим відповідач просить суд поновити строк на подання відзиву та прийняти його до розгляду.

Щодо стягнення пені та штрафу, представник відповідача зазначає, що позивачем одночасно застосовується подвійна відповідальність за одне і те саме порушення. Представник відповідача зазначає, що позовна заява подана позивачем до суду 10.06.2020, а з урахуванням однорічного терміну позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), позовна заява подана позивачем з порушенням строку позовної давності щодо платежів, які повинні бути сплачені до 14.05.2019, до 15.05.2019, до 22.05.2019, у зв`язку з чим пеня за їх прострочення нараховуватися не може.

Щодо неправомірності стягнення відсотків за користування товарним кредитом представник відповідача зазначає, що сторони договору не погодили між собою здійснення поставок товару на умовах товарного кредиту, а отже і стягнення плати за користування товарним кредитом є безпідставним.

22.07.2020 від представника відповідача надійшла заява від 21.07.2020 № б/н про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 920/583/20, відповідно до якого відповідач просить суд надати йому можливість приймати участь у вищезазначеному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в Системі «EasyCon» на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою www.court.gov.ua, відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 № 196.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 28.07.2020 заяву представника відповідача Коваля А.М. від 21.07.2020 № б/н (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено та постановлено провести судове засідання у справі № 920/583/20 по суті, яке призначити на 03.09.2020, 10:30, за участю представника відповідача Коваля А.М. (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

29.07.2020 від представника позивача надійшло клопотання від 29.07.2020 вх. № 6560/20 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у справі № 920/583/20, відповідно до якого представник позивача просить суд надати йому можливість приймати участь у судовому засіданні, призначеному на 03.09.2020, 10:30 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в Системі «EasyCon» на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою www.court.gov.ua, відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 № 196.

Ухвалою від 29.07.2020 заяву представника позивача Бонтлаба В.В. від 29.07.2020 вх. № 6560/20 (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено та постановлено провести судове засідання у справі № 920/583/20 по суті, яке призначено на 03.09.2020, 10:30, за участю представника позивача Бонтлаба В.В. (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

12.08.2020 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив б/д, б/н (вх. № 6921/20 від 12.08.2020), де представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом в повному обсязі та зазначає, що сторонами у договорі визначено порядок нарахування та сплати відсотків за користування товарним кредитом, який не порушено позивачем відповідно до змісту та сутності позовних вимог у даній справі.

Позивач при ухваленні рішення у справі просить суд врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, згідно якої господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Також представник позивача звертає увагу суду на те, що інші доводи та думки відповідача є надуманими, безпідставними та необгрунованими, спростовуються матеріалами даної справи, діючими нормами законодавства та судовою практикою.

Представники учасників справи приймали участь в судовому засіданні по суті 03.03.2020 в режимі відеоконференції по за межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Представник позивача в судовому засіданні по суті 03.09.2020 наголосив, що підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті пояснив, що проти позову заперечує частково та просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 131 838,00 грн відсотків за користування товарним кредитом та 4 344,01 грн пені.

Щодо клопотання представника відповідача щодо продовження процесуального строку на подання відзиву та здійснення подальшого розгляду цієї справи в порядку загального позовного провадження судом постановлено протокольні ухвали від 03.09.2020 відповідно частини п`ятої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, які занесено до протоколу судового засідання від 03.09.2020, відповідно до яких відповідачеві продовжено строк на подання відзиву та долучено його до матеріалів цієї справи, а також відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 03.09.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

07.05.2019 між ДП «ТЕТІЇВСЬКА АГРОПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ», правонаступником якого є ТОВ «НОР-ЕСТ АГРО» та ТОВ «НОВОДМИТРІВСЬКЕ» укладено вір купівлі-продажу №47/19/62 (далі - договір), згідно умов якого сторонами визначено та погоджено умови купівлі-продажу насіння, засобів захисту рослин та/або мікродобрив.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору, позивач зобов`язується в строки, визначені цим договором, додатком до цього договору або фінансовою/товарною аграрною розпискою, передати у власність відповідача (поставити) товар, а відповідач зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість. Найменування товару визначене в додатках до цього договору, які складають його невід`ємну частину.

Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що розгорнутий асортимент та кількість товару, що поставляється, визначається у додатках-специфікаціях до цього договору або у товарній аграрній розписці. У випадку розбіжності даних у додатках-специфікаціях до цього договору та у видаткових накладних або товарних аграрних розписках щодо кількості товару, перевагу має видаткова накладна/товарна агарна розписка.

Відповідно до пункту 5.1 договору, ціна за одиницю товару кожного найменування в кальній валюті наводиться в додатках до цього договору. Загальна вартість товару з ПДВ визначається шляхом складання окремих партій товару, визначених у додатках до цього договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що загальна вартість товару повинна бути сплачена відповідачем у строк, встановлений в додатках-специфікаціях до цього договору.

Відповідно до пункту 7.2 договору поставка здійснюється на умовах та в місці поставки, визначених в додатках до цього договору. Товар поставляється партіями.

Згідно із пунктом 7.4 договору, перехід права власності на товар, а також ризики випадкового знищення та/або випадкового пошкодження товару переходять до відповідача в момент поставки товару та підписання уповноваженим представником відповідача видаткових накладних на товар. Датою поставки товару, переходу права власності на товар і ризиків є дата проставлена представником відповідача на видатковій накладній при підписані видаткової накладної.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками сторін. Строк дії цього договору становить дванадцять календарних місяців. Договір вважається автоматично пролонгованим за наступні дванадцять календарних місяців, якщо за тридцять календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення його дії. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

На виконання умов договору, позивачем за період з 08.05.2019 по 18.06.2019 поставлено відповідачу товар на загальну суму 392 450,28 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 2470 від 08.05.2019 суму 134 187,00 грн; № 2263 від 14.05.2019 на суму 28 006,86 грн; № 2569 від 17.05.2019 на суму 86 595,30 грн; № 2533 від 21.05.2019 на суму 65 633,28 грн; № 2671 від 22.05.2019 на суму 26 663,52 грн; № 3309 від 16.06.2019 на суму 38 400,00 грн; та № 3438 від 18.06.2019 на суму 12 964,32 грн, які підписано та скріплено печатками сторін.

У відповідності до додатків до договору купівлі-продажу № 47/19/62 від 07.05.2019 сторонами визначено умови та граничні терміни здійснення оплати вартості товару, а саме: до 10.05.2019, до 14.05.2019, до 15.05.2019, до 22.05.2019, до 13.06.2019, до 18.06.2019 та до 30.10.2019.

Натомість, відповідачем у порушення норм чинного законодавства та умов договору належним чином, своєчасно та в повному обсязі не виконано взяті на себе зобов`язання щодо проведення розрахунків у строки, визначені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у визначені сторонами у договорі терміни (строки оплати) - в строк до 30 жовтня 2019 року - здійснено перерахування на користь позивача 78 550,00 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 131 від 08.05.2019 на суму 26 850,00 грн; № 133 від 14.05.2019 на суму 5 600,00 грн; № 135 від 16.05.2019 на суму 560,00 грн; № 134 від 16.05.2019 на суму 16 760,00 грн; № 142 від 21.05.2019 на суму 18 500,00 грн; № 174 від 19.06.2019 на суму 2 600,00 грн та № 174 від 19.06.2019 на суму 7 680,00 грн.

Станом на 31.10.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу № 47/19/62 від 07.05.2019 становила 313 900,28 грн.

Після 30.10.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за вищезазначеним договором у сумі 313 900,28 грн погашена (зарахована) у відповідності до акту б/н про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.03.2020.

Таким чином, зі сторони позивача зобов`язання щодо поставки та передачі у власність відповідача товару виконані в повному обсязі, що підтверджується вищезазначеними видатковими накладними, проте відповідачем в порушення вимог пунктів 5, 6 договору зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконані з порушенням строків оплати, а саме заборгованість відповідача перед позивачем згідно договору купівлі-продажу № 47/19/62 від 07.05.2019 фактично погашено лише 19.03.2020, а не до 30.10.2019 як передбачено умовами договору.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 694 ЦК України встановлено особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України, статтею 599 ЦК України зобов`язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 12.2 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язань за договором сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій стороні, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який вона сплачується, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 12.3 договору, в разі ухилення від оплати вартості товару понад п`ятнадцяти календарних днів відповідач, крім пені, сплачує позивачеві штраф в розмірі 20 % від загальної вартості товару.

Згідно з пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Тобто, штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання та підлягає стягненню однократно за окремо здійснене правопорушення (в даному випадку за неоплату) та не носить характер тривалої санкції, натомість як пеня нараховується в залежності від кількості днів прострочення за невиконання даного зобов`язання.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов`язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов`язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов`язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов`язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Отже твердження відповідача про те, що відповідно до статті 61 Конституції України, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, в даному випадку не береться судом до уваги, оскільки штраф і пеня це різні штрафні санкції.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 розділ II «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» Конституції України закріплює конституційні права, свободи і обов`язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії.

Таким чином, положення статі 61 Конституції України стосується фізичних осіб, а не юридичних, і не застосовується до господарських відносин.

Крім того, необгрунтовано ототожнюються поняття «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність».

Так, «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність», що визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 у справі № 1-15/99. При цьому, у контексті змісту положень норм Конституції України, у т.ч. статті 61 Конституції України, терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.

Крім того, умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність, за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, тобто встановлює один вид відповідальності - цивільно-правову. При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки і збільшення її розміру за рахунок встановлення штрафу у випадку порушення виконання зобов`язання з оплати у встановлений вказаним договором строк, і відповідне положення договору не суперечить чинному законодавству, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такого виду неустойки як пеня.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно статті 549 ЦК України пеня та штраф є формами загальної суми неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами загальної юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 та постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.

За таких обставин, одночасне стягнення пені та штрафу за порушення одного зобов`язання не суперечить положенням статті 61 Конституції України, розміщеній у розділі 2 «Права, свободи та обов`язки людини та громадянина».

Крім того, погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді пені та штрафу, нарахованого на підставі умов договору відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, а також приписам статей 546 ЦК України, статті 231 ГК України, тому одночасне стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить статті 61 Конституції України.

Щодо заперечення відповідача у відзиві на позов про сплив строку позовної давності нарахування пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до умов пункту 12.5 договору нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором становить три роки.

Таким чином, доводи та посилання відповідача щодо вказаного вище є безпідставними.

Як вже було встановлено судом, відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання перед позивачем. Оскільки пеня та штраф передбачені сторонами у договорі і розраховані позивачем арифметично вірно, то суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 31 820,00 грн пені (загальний період з 31.10.2019 по 18.03.2020) та 78 490,05 грн - 20 % штрафу є правомірними, обґрунтованими та підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог стосовно стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування товарним кредитом в сумі 131 838,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12.13 договору у разі прострочення відповідачем оплати товару, проданого в кредит (товарний кредит), на прострочену суму нараховуються 0,3 процентів щоденного від вартості поставленого та неоплаченого своєчасно товару, від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Пунктом 7.2 договору визначено, що поставка здійснюється на умовах та в місці поставки, визначених в додатках до цього договору. Можлива поставка товару у кредит (товарний кредит), що погоджується сторонами у додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору. У разі погодження сторонами у додатку до договору поставки товару у кредит (товарний кредит), з дня поставки товару у кредит і до дня оплати товару в повному обсязі на суму вартості товару нараховуються проценти у розмірі 30 % річних від вартості поставленого товару за кожний день прострочки оплати за поставлений товар. Вказані проценти відповідач зобов`язаний сплатити позивачу у строк встановлений у додатку до договору для оплати вартості поставленого товару у кредит.

Відповідно до пп. 14.1.245 п. 14.1 ст. 14 ПК України, товарний кредит - це товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.

Таким чином, виходячи з податкового визначення, можна виокремити такі обов`язкові умови договорів, згідно з якими товари надаються у кредит:

1) зазначення терміну, на який відкладається платіж;

2) визначення моменту передачі власності (дата підписання договору або дата фактичної передачі товару);

3) встановлення розміру платежів за користування товарним кредитом - відсотків (у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованої суми) і визначення порядку їх виплати.

У цьому випадку у додатках до договору купівлі-продажу № 47/19/62 від 07.05.2019 визначено, що поставка здійснюється на умовах доставки товару на склад покупця (відповідача), а не на умовах товарного кредиту, як стверджує позивач.

Крім того, ні в договорі, ні в додатках до нього не визначено порядок виплати платежів за користування кредитом.

Більше того, вимога позивача сплатити відсотки за користування кредитом суперечить правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, постанові від 01.07.2014 у справі № 3-32гсІ4 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13, де Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, шо системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення 3 % річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожен день прострочення).

З огляду на наведене, а також приймаючи до уваги те, що сторони договору не погодили між собою здійснення поставок товару на умовах товарного кредиту, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині і стягнення плати за користування кредитом в сумі 131 838,00 грн за безпідставністю нарахування.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 3 602,20 грн за загальний період з 31.10.2019 по 18.03.2020.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних суд встановив, що вищезазначений розрахунок виконано позивачем арифметично вірно.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 602,20 грн за загальний період з 31.10.2019 по 18.03.2020 підлягають задоволенню на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 1 708,68 грн покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новодмитрівське» (42400, Сумська область, Краснопільський район, смт. Краснопілля, вул. Перемоги, 49, ідентифікаційний код 23631803) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» (09800, Київська область, Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Соборна, 3, ідентифікаційний код 38953469) пеню в сумі 31 820,00 грн, 3% річних в сумі 3 602,20 грн, 20 % штрафу в сумі 78 490,05 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 708,68 грн.

3. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом в сумі 131 838,00 грн - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 08 вересня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа