Рішення № 91403377, 03.09.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.09.2020 Справа № 920/465/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., за участі секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/465/20 у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «ЮЖПРОМ» (вул. Адм. Нахімова, буд. 3, офіс 291, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код 37442991),

до відповідача: Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991, email:info@snpo.ua),

про стягнення 59 616,70 грн на підставі договору підряду від 17.08.2015 № 027, укладеного між сторонами,

за участі представників учасників справи:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 59616,70 грн, з них: основний борг за договором підряду від 17.08.2015 № 027 в сумі 45400,00 грн, інфляційні втрати в сумі 10003,43 грн, 3 % річних в сумі 4213,27 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 6602,00 грн.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду від 17.08.2015 № 027 щодо своєчасної оплати виконаних робіт. Відповідно, до стягнення заявлено 3 % річних та інфляційні.

До позовної заяви позивачем додано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження від 13.05.2020 № 45 (вх. № 1680к від 19.05.2020), в якому позивач, посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 21.05.2020 у справі № 920/465/20 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/465/20; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 07.07.2020; а також встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 09.07.2020.

13.07.2020 від представника відповідача до суду надійшов відзив від 13.07.2020 № 18-7/551, відповідно до якого представник відповідача просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині 3 % річних у сумі 4 213,27 грн, інфляційних нарахувань у сумі 10003,43 грн та вирішити питання про зменшення розміру судових витрат.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти нарахування позивачем річних та інфляційних представник відповідача у відзиві зазначає, позивач необгрунтовано при розрахунку компенсаційних витрат, розпочинає відраховувати прострочення з 30.12.2017, після спливу 5-ти денного терміну, відповідно до пункту 3.1 договору, за днем підписання акту № 4 на виконання робіт (послуг) від 22.12.2017, згідно до якого позивач виконав, а відповідач прийняв на суму 138 000,00 грн з ПДВ робіт за договором, який як зазначає позивач, сплив 29.12.2017. На думку представника відповідача, враховуючи, що строк дії договору підряду сторонами встановлено до 31.12.2015, а позивач виконав свої зобов`язання за цим договором 22.12.2017, тобто майже через два роки після закінчення дії договору, позивач втратив право вимагати від відповідача виконання зобов`язань на умовах договору підряду від 17.08.2015 № 027. Представник відповідача зазначає, що сторонами не вносилися зміни до договору підряду щодо термінів виконання робіт та строку дії договору. А тому, на думку представника відповідача, строк виконання відповідачем зобов`язання за договором повинен відраховуватися з 04.03.2020, з моменту отримання претензії позивача, за період з 04.03.2020 по 13.05.2020, і відповідно до здійсненого представником відповідача розрахунку, сума інфляційних втрат складає 729,31 грн та сума 3 % річних складає 264,21 грн.

Крім наведеного представник відповідача у відзиві зазначає про неспівмірність розміру витрат позивача на оплату послуг адвоката зі складністю справи, виходячи з предмету та підстав позову. На думку представника відповідача, підтвердженою сумою відшкодування, з урахуванням положень розділу 1 Міжгалузевих норм чисельності працівників юридичної служби (наказ МінСоц від 11.07.2004 № 108), принципу розумності та критерію реальності адвокатських витрат є сума у розмірі 790,20 грн.

14.07.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Відповідно частини дев`ятої до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи факт виходу судді Джепи Ю.А., з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 28.07.2020 призначив справу № 920/465/20 до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2020, 12:00.

Представники учасників справи у судове засідання по суті не з`явилися, про дату час та місце судового слухання справи повідомлені судом належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (копії ухвали суду від 28.07.2020 у справі № 920/465/20), які повернуті на адресу суду відділенням поштового зв`язку, клопотання про розгляд справи з викликом суду не подавали.

11.08.2020 від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення від 11.08.2020 б/н (вх. № 6875/20), де останній заперечує проти зменшення витрат на професійну правничу допомогу, та пояснює, що позивач має враховувати норми часу, зазначені в Міжгалузевих нормах чисельності працівників юридичної служби як мінімально гарантовані державою для власного, штатного юридичного відділу/підрозділу, а не при визначенні вартості правничої (правової) допомоги на договірних засадах з іншою юридичною особою.

Представник позивача звертає увагу суду на те, що у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 923/726/18 від 09.07.2019 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відсутність узгодження ціни наданих адвокатських послуг між сторонами, а також доказів витрачання адвокатом саме заявленого часу не є підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

На підставі наведеного, представник позивача зазначає, що за погодженням сторін договору № 17/02-1 від 17.02.2020 про надання правничої (правової) допомоги, розмір гонорару бюро та норми витрат часу є цілком обґрунтованим та співмірними виконаним роботам, складності справи тощо.

Також представником позивача подано клопотання від 11.08.2020 б/н (вх. № 6876/20 від 11.08.2020), відповідно до якого просить суд розглядати справу за відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги продовження процесуальних строків на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

17.09.2015 між сторонами укладено договір підряду № 027 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого позивач приймає на себе виконання робіт по перенесенню крана козлового мод. ККС-10-3К-20У1 інв. № 78024, зав. № 4048, 1987 р.в. (демонтаж, перевезення, монтаж, пусконалагоджувальні роботи) (далі - роботи), а відповідач зобов`язується прийняти і оплатити виконані роботи відповідно до протоколу узгодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 1.3 договору, позивач зобов`язується прийняти від відповідача належним чином виконані за цим договором роботи і провести повний розрахунок з позивачем в порядку і на умовах договору

Відповідно до пункту 2.1 договору сума договору складає 138 000,00 грн в т.ч. ПДВ 20 % - 23 000,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 договору розрахунки за договором проводяться відповідачем в наступному порядку і у розмірі:

- 20 % суми договору, попередня оплата по рахунку позивача, що складає 27 600,00 грн з урахуванням ПДВ;

- 40 % суми договору, за фактом виконання демонтажу, перевезення і монтажних робіт, що складає 55 200,00 грн з урахуванням ПДВ;

- 40 % суми договору, за фактом виконання пусконалагоджувальних робіт, що складає 55 200,00 грн з урахуванням ПДВ, а саме, відповідач перераховує цю суму на розрахунковий рахунок позивача протягом 5-ти банківських днів після підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.

За умовами пункту 4.1 договору термін виконання робіт 15 банківських днів з дати здійснення попередньої оплати згідно з пунктом 3.1 договору.

Пунктом 10.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту фактичного підписання його повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2015. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що залишилися невиконаними.

Як вбачається з матеріалів цієї справи на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем висталено відповідачеві рахунок на оплату № СФ-0000022 від 25.11.2015 на суму 138 000,00 грн.

Відповідачем згідно зазначеного рахунку та пункту 3.1 договору відповідно до платіжних доручень № 30596 від 11.12.2015 на суму 10 600,00 грн та № 209 від 14.01.2016 на суму 17 000,00 грн здійснено попередню оплату в розмірі 20 % суми договору.

Внесення 12,38 % попередньої оплати за платіжним дорученням № 209 від 14.01.2016 здійснено відповідачем після закінчення дії договору, тобто після 31.12.2015.

Позивачем в повному обсязі та належним чином виконано роботи за договором. Виконання пусконалагоджувальних робіт позивачем підтверджується актом № 4 на виконання робіт (послуг) від 22.12.2017 на загальну суму 138 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 23 000,00 грн, який підписано уповноваженими представниками сторін. Зазначений факт відповідачем у відзиві на позов не заперечується та не спростовується.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Позивач зазначає, що на виконання пункту 2.3 договору відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача згідно платіжного доручення № 9716 від 19.01.2019 50 % передоплати в сумі 68520,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийняв вищезазначені роботи без будь-яких заперечень чи зауважень щодо якості чи строку виконання цих робіт.

В подальшому відповідачем відповідно до платіжного доручення № 35430 від 19.06.2018 сплачено на користь позивача 21,74 % суми договору у розмірі 30 000,00 грн з ПДВ; відповідно до платіжного доручення № 35910 від 05.07.2018 відповідачем сплачено позивачеві 14,49 % суми договору у розмірі 20 000,00 грн з ПДВ; а також відповідно до платіжного доручення № 36476 від 23.07.2018 відповідачем сплачено позивачеві 10,87 % суми договору у розмірі 15 000,00 грн з ПДВ

Проте відповідачем, в порушення умов пункту 3.1 договору, не здійснено повний остаточний розрахунок за виконані позивачем роботи згідно акту № 4 на виконання робіт (послуг) від 22.12.2017 впродовж п`яти банківських днів з дати підписання сторонами зазначеного акту, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем станом на 29.12.2017 складає 45 400,00 грн.

Таким чином, відповідач порушив зобов`язання з оплати виконаних підрядних робіт, не сплатив позивачу частину остаточного розрахунку в сумі 45 400,00 грн, чим порушив умови укладеного між сторонами договору та вимоги статей 193 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 837 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 Господарського кодексу України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Нормами статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями Цивільного кодексу України про ці види договорів.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору підряду.

Як передбачено статтями 843, 844 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

За приписами частини першої статті 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідач не заявив про недоліки до виконаних робіт (за наявності таких), а тому він не звільняється від обов`язку оплатити роботи, виконані за договором підряду.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України унормовано, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї сторони із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Виконання робіт позивачем та прийняття їх відповідачем є обов`язковою передумовою для виконання замовником своїх грошових зобов`язань перед підрядником. Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів, які підтверджують обсяги виконаних робіт та їх вартість. Такі документи складаються та підписуються підрядником і передаються замовнику. Після підписання таких документів у замовника виникає обов`язок сплатити виконані роботи в передбачені договором терміни. В даному випадку, документом, що підтверджує обсяг виконаних робіт та їх вартість є акти надання послуг № 6 від 20.03.2019 та № 8 від 28.03.2019.

Згідно з частинами першою, другою статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положенняЦивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, вимога позивача щодо стягнення з відповідача на його користь основної заборгованості за виконані роботи за договором підряду в сумі 45 400,00 грн підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України,боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3 % річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачу нараховані 3 % річних в сумі 4 213,27 грн та інфляційні втрати в сумі 10 003,43 грн за періоди: з 30.12.2017 по 18.06.2018, з 30.12.2017 по 04.07.2018, з 30.12.2017 по 22.07.2018, з 30.12.2017 по 13.05.2020.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних суд встановив, що вищезазначений розрахунок виконано позивачем арифметично вірно.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 4 213,27 грн та інфляційних втрат в сумі 10 003,43 грн за вищевказані періоди підлягають задоволенню на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а заперечення представника відповідача щодо того, що річні та інфляційні повинні нараховуватись з моменту отримання відповідачем від позивача претензії за період з 04.03.2020 по 13.05.2020, у зв`язку із закінченням дії договору 31.12.2015, не приймаються судом до уваги, оскільки укладеним між сторонами договором (пунктом 10.1 договору) передбачено, що закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що залишилися невиконаними.

Суд також критично ставиться до посилання відповідача, як на підставу заперечень, на порушення з боку позивача зобов`язань за договором, а саме: порушення терміну виконання робіт, оскільки відповідач, в свою чергу, не був позбавлений права заявити відповідні вимоги до підрядника про стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовною заявою позивачем сплачено 2 102,00 грн судового збору. Вищезазначений факт підтверджується платіжним дорученням № 313 від 13.05.2020.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 102,00 грн покладається на відповідача.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

За приписами статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої статті 129 ГПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини четвертої статті 129 ГПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами частини восьмої статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до наданих представником позивача на підтвердження факту понесення позивачем витрат на оплату правничої допомоги копії договору № 17/02-1 від 17.02.2020 про надання правничої (правової) допомоги; копії додаткової угоди щодо погодження місць, в яких надається правова допомога від 17.02.2020 до договору № 17/02-1 від 17.02.2020 про надання правничої (правової) допомоги; копії протоколу узгодження розміру гонорару та строків його сплати від 17.02.2020; копії рахунку № 12/05-1 від 12.05.2020; копії акту приймання-передачі виконаних робіт (наданої правничої допомоги) від 08.04.2020 та копії платіжного доручення № 314 від 13.05.2020 вартість наданих адвокатом позивачу юридичних послуг складає 4 500,00 грн.

Представником позивача наведено детальний опис наданих позивачу послуг правового характеру, докази сплати цих витрат позивачем на користь адвоката.

Приймаючи до уваги клопотання представника відповідача щодо зменшення розміру витрат на правову допомогу, враховуючи незначний рівень складності цієї справи, постановлення судом її розгляду у спрощеному провадженні без виклику сторін, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг, а також співмірність ціни позову із розміром гонорару адвоката, суд з урахуванням положень статті 126 ГПК України, відшкодовує позивачеві за рахунок відповідача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у сумі 3 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «ЮЖПРОМ» (вул. Адм. Нахімова, буд. 3, офіс 291, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код 37442991) заборгованість за договором підряду від 17.09.2015 № 027 в сумі 45 400,00 грн, 3 % річних в сумі 4 213,27 грн, інфляційні втрати в сумі 10 003,43 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статей 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено та підписано суддею 08 вересня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа