Рішення № 91402952, 01.09.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2020 справа № 914/1049/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпраця", м. Біла Церква, Київська область

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Булавко Тараса Омеляновича, м. Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 58665,00грн за договором про співпрацю №1 від 08.04.2019 та розірвання договору

Суддя У.І.Ділай

Секретар В.Д. Андрусик

За участі представників сторін:

Від позивача: Є.А. Кузьменко - адвокат

Від відповідача: не з`явився

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпраця", до відповідача: Фізичної особи - підприємця Булавко Тараса Омеляновича, про стягнення заборгованості в розмірі 58665,00грн за договором про співпрацю №1 від 08.04.2019 та розірвання договору та розірвання договору.

Ухвалою від 04.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 16.06.2020.

Ухвалою від 16.06.2020 позовну заяву залишено без руху, з підстав зазначених в ухвалі.

01.07.2020 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків. Судом перевірено долучені документи та встановлено факт усунення недоліків, визначених ухвалою від 16.06.2020.

Ухвалою від 02.07.2020 призначено судове засідання на 23.07.2020.

09.07.2020від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМСУ у Львівській області до суду надійшли відомості про реєстрацію місця проживання Булавка Тараса Омеляновича , яка відповідає зазначеній в позовній заяві та на яку скеровувалась поштова кореспонденція суду, а саме, м. Львів, вул. Любінська, 164/30.

Ухвалою від 23.07.2020 розгляд справи відкладено на 01.09.2020.

Представник позивача в судовому засіданні 01.09.2020 підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи. Також подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, що підтверджують понесення судових витрат.

У судове засідання 01.09.2020 відповідача повторно не з`явився, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Поштову кореспонденцію з ухвалами суду було скеровано на адресу відповідача: м. Львів, вул. Любінська, 164/30. Така ж адреса зазначена у Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМСУ у Львівській області. При цьому, поштові конверти з ухвалами повернуті поштовим відділенням до суду із відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Таким чином, відповідач своєю суб`єктивною поведінкою ухилився від отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Крім того, суд звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який продовжений до 31 жовтня 2020 року.

Відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 18.06.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Натомість відповідач протягом тривалого розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

Позивач здійснює господарську діяльність, щодо консультування, надання допомоги з працевлаштування громадян України за кордоном Ліцензія АЕ №637164.

З метою швидкого досягнення цілей з працевлаштування громадян закордоном 08.04.2019 між ТзОВ «Профіпраця» та Фізичною особою підприємцем Булавко Тарасом Омельяновичем укладено Договір про співпрацю№1 (Договор о сотрудничестве-партнерстве №1). Відповідно до п. 1.1 сторони досягнули згоди щодо спільних інтересів заради співпраці по підготовці пакету документів для відкриття польської візи та працевлаштуванні в Швеції, які мав би виконати відповідач.

На виконання умов Договору №1, позивач (в особі директора В.С.Пічугіна) перерахував відповідачу кошти на загальну суму 58 665,00 грн за громадян, які подали документи на працевлаштування за програмою Швейцарія, що підтверджується платіжним дорученням №98255968947344706777 від 08.04.2019 в сумі 46 965,00 грн та платіжним дорученням №98255968984312836982 від 21.05.2019 в сумі 11 700,00 грн.

За твердженням позивача протягом року з боку відповідача не вжито заходів щодо належного виконання умов договору, не отримано жодної візи для людей які здійснили перерахування коштів.

10.02.2020 на адресу відповідача було направлено претензію та два примірники угоди про розірвання спірного договору. Однак, кореспонденцію від ТОВ «Профіпраця » відповідачем не отримано.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов`язань. Відтак, ТзОВ «Профіпраця» подало до Господарського суду Львівської області із позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 58 665,00 грн та розірвання договору.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договору про співпрацю№1 (Договор о сотрудничестве-партнерстве №1) від 08.04.2019, у зв`язку із чим набули взаємних прав і обов`язків. За своєю правовою природою спірний договір належить до договорів про надання послуг.

За договором про надання послуг, відповідно до вимог ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто (ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України).

Позивач свої зобов`язання щодо перерахування коштів виконав повністю, що підтверджується копією платіжного доручення №98255968947344706777 від 08.04.2019 в сумі 46 965,00 грн та копією платіжного доручення №98255968984312836982 від 21.05.2019 в сумі 11 700,00 грн.

Відповідач про дійсність отримання коштів та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

У відповідності до приписів ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо надання послуг на загальну суму 58 665,00 грн.

Щодо вимоги позивача про розірвання спірного договору слід зазначити таке.

Статтею 651 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1).

Згідно статті 652 вказаного Кодексу у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1). Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2).

Приписами статті 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У пункті 5.1 договору сторони погодили, що зміни, доповнення та розірвання цього договору допускаються по спільному погодженню сторін, а у випадках встановлених законом чи даним договором, такий може бути припинений чи розірваний в іншому порядку. Також цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін шляхом направлення письмового повідомлення не менше ніж за 30 днів до дати його розірвання.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

До матеріалів справи долучено копію листа від 10.02.2020, відповідно до якого відповідачу скеровано примірники додаткової угоди про розірвання спірного договору у зв`язку із невиконанням умов договору. А також долучено докази надіслання відповідачу зазначених документів. Як вбачається із відомостей з сайту Укрпошти, вказані документи відповідачу не вручені під час доставки (інші причини).

Зважаючи на умови договору та положення законодавства України, слід зазначити, що відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо замовник направив виконавцю відповідну заяву з додатковою угодою, надавши суду докази такого направлення та отримання її відповідачем.

За вказаних обставин у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги про розірвання спірного договору, оскільки, направляючи додаткову угоду, позивач використав право односторонньої відмови від зобов`язання до подання позову в цій справі. Відтак, в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Звертаючись до суду із позовом у квітні 2020 року ТзОВ «Профіпраця» послалося на те, що 08.04.2019 між ним і Фізичною особою підприємцем Булавко Тарасом Омельяновичем укладено договір про співпрацю№1 (Договор о сотрудничестве-партнерстве №1) від 08.04.2019. ФОП Булавко Т.О. належним чином не виконував умов спірного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути з ФОП Булавко Т.О. на свою користь.

Як встановлено судом Булавко Тараса Омельяновича взято на облік як ФОП 18 листопада 2015 року.

30 квітня 2020 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП Булавка Т.О., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №127/23144/18 зазначено, що виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, відтак такий спір належний до господарської юрисдикції.

Виходячи із вищенаведеної правової позиції, позивач правомірно подав позов до Господарського суду Львівської області

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 10000,00грн витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

До матеріалів справи долучено необхідні документи, що підтверджують витрати позивача пов`язані з оплатою ним послуг, наданих адвокатом, а також документи, що підтверджують представництво інтересів позивача саме адвокатом.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 10000,00грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, оскільки, спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 191, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Булавко Тараса Омеляновича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпраця" (09117, Київська область м. Біла Церква, вул. Нагірна, 3 оф. 36, ідентифікаційний код 39608212) 58665,00 грн основного боргу, 2102,00 грн судового збору та 10000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.У задоволенні вимоги про розірвання договору №1 від 08.04.2019 о сотрудничестве (партнерстве), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіпраця» та фізичною особою - підприємцем Булавко Тарасом Омельяновичем - відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України. Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 08.09.2020.

Суддя У.І. Ділай