Рішення № 91375801, 08.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2020 року м. Київ № 640/16946/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доПечерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)про представники сторін: визнання протиправною та скасування постанови державної виконавчої служби позивача - ОСОБА_2 ; відповідача - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 11-Б, ідентифікаційний код - 34979022) (надалі - відповідач або ДВС), у якому позивачка просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 62451136 від 02.07.2020, винесену Печерським районним відділом Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);

- зобов`язати Печерський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників (за виконавчим провадженням № 62451136).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; поновлено позивачці строк на звернення до суду з адміністративним позовом; призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (альтернативно в тексті - КАС України), у судове засідання на 20.08.2020; витребувано у Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 51399380 та № 62451136.

Призначеного дня у судовому засіданні представниця ОСОБА_1 підтримала, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просила задовольнити позовну заяву.

Обґрунтовуючи позов позивачка зазначає, що 14.06.2016 було відкрите виконавче провадження № 51399380 за виконавчим листом № 757/10979/15-ц від 07.06.2016, виданим Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Національний кредит» загальної суми заборгованості в розмірі 1 374 334,90 грн.

01.06.2020 Печерський районний суд м. Києва виніс ухвалу, відповідно до якої стягувача у виконавчому провадженні № 51399380 замінено з ПАТ «Банк Національний кредит» на ОСОБА_3 .

25.06.2020 Печерським РВДВС у м. Києві винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження № 51399380 з ПАТ «Банк Національний кредит» на ОСОБА_3 .

01.07.2020 за заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» Печерський РВДВС у м. Києві виніс відповідну постанову, а виконавче провадження № 51399380 було завершене.

При цьому, як примічає позивачка, 02.07.2020 головним державним виконавцем Печерського РВДВС у м. Києві Кузьмишиним Е.М. винесено дві постанови: постанову про відкриття виконавчого провадження № 62451136 (по тексту - Постанова або Спірна постанова або Оскаржувана постанова) та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 62451136.

Однак жодних стягнень присудженої заборгованості з ОСОБА_1 , як боржника, на користь стягувача за виконавчим провадженням № 51399380 Печерським РВДВС у м. Києві здійснено не було, тобто виконання судового рішення за виконавчим листом № 757/10979/15-ц органом державної виконавчої служби не вчинялося.

Тому позивачка вважає, що Постанова є протиправною.

Окремо ОСОБА_1 просить суд зобов`язати ДВС виключити відомості про неї з Єдиного реєстру боржників (за виконавчим провадженням № 62451136).

12.08.2020 через канцелярію до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважує на недоведеності позивачкою протиправності Оскаржуваної постанови, позаяк виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а тому просить суд відмовити в позові у повному обсязі.

Також варто відзначити, що від представника позивачки до суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).

За таких обставин приймаючи до уваги заявлене представником ОСОБА_1 відповідного клопотання, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання 20.08.2020, докази чого містяться в матеріалах справи, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 9 ст. 205 та ч. 3 ст. 268 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд відзначає таке.

Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже для встановлення обставин протиправності оспорюваної постанови відповідача, необхідним є перевірка судом такого рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Тобто можливим є стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута за виконавчим документом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону (ч. 5 ст. 37 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином у разі повернення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом.

Окрім того при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Поряд з цим варто примітити, що Кабінет Міністрів України своєю постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив «Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця» (скорочено - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 Порядку, у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:

- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;

- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково та виконавчого документа немайнового характеру в повному обсязі в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", якщо за такими документами стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Системний аналіз наведених вище норм Порядку свідчить, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Аналогічна правова позиція в частині застосування п.п. 2, 4 Порядку та ст.ст. 27, 37, 40 Закону викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 (справа № 2540/3203/18, посилання у мережі інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88601610).

Як свідчать матеріали справи 14.06.2016 головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьмишиним Е.М. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 757/10979/15-ц, виданого 07.06.2016 Печерським районним судом міста Києва, про що прийнято постанову ВП № 51399380. Згідно мотивувальної частини постанови стягувачем є ПАТ «Банк Національний кредит», а боржником - ОСОБА_1 .

01.06.2020 Печерський районний суд м. Києва виніс ухвалу, відповідно до якої стягувача у виконавчому провадженні № 51399380 замінено з ПАТ «Банк Національний кредит» на ОСОБА_3 .

25.06.2020 ДВС винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження № 51399380 з ПАТ «Банк Національний кредит» на ОСОБА_3 .

01.07.2020, за заявою стягувача про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідачем прийнято постанову про повернення документу стягувачу.

Поряд із цим цього ж дня головним державним виконавцем Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузьмишиним Е.М. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 137 433,49 грн.

02.07.2020 вказаним державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 62451136, з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 01.07.2020.

Разом з тим суд зауважує, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за виконавчим документом № 757/10979/15-ц від 07.06.2016 матеріали справи не містять.

Водночас з матеріалів справи видно про винесення ДВС 01.07.2020 постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки, як було встановлено останнім, до відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги відмічені вище нормативні приписи, враховуючи підстави заявленого позову, з урахуванням того, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за означеним вище виконавчим документом до суду не подано, що свідчить про відсутність обставин реального стягнення суми боргу з боржника, а відповідно виключає наявність правових підстав для стягнення ДВС виконавчого збору згідно постанови від 01.07.2020 ВП № 51399380, протиправною, за висновками суду, є Спірна постанова відповідача.

Тому суд вважає, що так як Оскаржувана постанова прийнята не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, наявними є правові підстави для скасування такої.

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду відповідачем не доведено правомірності прийнятої Постанови.

Щодо вимог позивачки про зобов`язання ДВС виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників (за виконавчим провадженням № 62451136), суд звертає увагу, що за ч. 7 ст. 9 Закону відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або повернення виконавчого документа до суду на підставі статті 38 цього Закону чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Так з відзначеної норми видно, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників у таких випадках:

разом з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження;

повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону;

повернення виконавчого документа до суду на підставі статті 38 Закону;

в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

З витягу із Єдиного реєстру боржників вбачається про включення ОСОБА_1 до такого у рамках виконавчого провадження № 62451136 (зазначені дані відкриті у вільному доступі інтернет за посланням: https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors).

За таких обставин, зважаючи, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону була винесена ДВС в межах виконавчого провадження № 51399380, а не № 62451136, відсутніми, за висновками суду, є підстави для зобов`язання ДВС виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників за виконавчим провадженням № 62451136.

Додатково суд виокремлює, що в силу ч. 7 ст. 9 Закону відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, зокрема, разом з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, у тому числі, з підстав скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

В частині судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В силу ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, судові витрати пропорційно до розміру задоволених підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 62451136 від 02.07.2020, винесену Печерським районним відділом Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

3. У іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 11-Б, ідентифікаційний код - 34979022) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко