Рішення № 91375695, 07.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2020 року м. Київ № 640/19859/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д`яченка Євгенія Станіславовича про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» (далі також - ТОВ «НВК «НОПЕК», позивач) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д`яченка Євгенія Станіславовича (далі також - приватний виконавець, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 13 серпня 2020 року, винесену у виконавчому провадженні № 62806367, про стягнення з позивача основної винагороди в сумі 221 974, 46 грн.

Ухвалою суду від 27 серпня 2020 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні 07 вересня 2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити в повному обсязі, представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд ухвалив перейти до подальшого розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення з огляду на те, що на час відкриття виконавчого провадження (далі також - ВП) № 62806367 позивачем було добровільно виконано всі зобов`язання зі сплати заборгованості на користь ТОВ «Альфара», яке є стягувачем в межах такого виконавчого провадження, а тому, на думку позивача, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про стягнення з боржника основної винагороди.

Відповідачем було надано суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність позовних вимог з огляду на правомірність прийнятої постанови про стягнення з боржника основної винагороди.

На адресу суду надійшло клопотання ТОВ «Альфара» про залучення такого товариства до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Разом з тим, за наслідком розгляду такого клопотання, суд не вбачає визначених статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) підстав для залучення ТОВ «Альфара» до участі у справі в якості третьої особи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справа № 910/17979/19 позов ТОВ «Альфара» до ТОВ «НВК «НОПЕК» про стягнення заборгованості за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 1003/2 від 04 жовтня 2018 року в розмірі 2 186 940, 44 грн. задоволено; стягнуто з ТОВ «НВК «НОПЕК» на користь ТОВ «Альфара» 2 186 940, 44 грн. основного боргу та судовий збір у розмірі 32 804, 11 грн.

07 серпня 2020 року Господарським судом міста Києва видано ТОВ «Альфара» наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

13 серпня 2020 року відповідачем відкрито виконавче провадження № 62806367 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/17979/19 від 07 серпня 2020 року про стягнення з ТОВ «НВК «НОПЕК» на користь ТОВ «Альфара» 2 186 940, 44 грн. основного боргу та судового збору у розмірі 32 804, 11 грн.

В цей же день відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 62806367 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/17979/19 від 07 серпня 2020 року у розмірі 221 974, 46 грн, що становить 10% від загальної суми стягнення.

13 серпня 2020 року відповідачем винесено постанову про звернення стягнення на майно (кошти) боржника та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 209, 06 грн.

Крім того, 13 серпня 2020 року відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника та постанову про арешт майна боржника.

18 серпня 2020 року відповідач, встановивши, що вимоги виконавчого документу, з урахуванням поданої ТОВ «Альфара» заяви від 17 серпня 2020 року про залишок суми заборгованості за наказом Господарського суду міста Києва від 07 серпня 2020 року, виконано повністю, заборгованість стягнута та перерахована ТОВ «Альфара», основна винагорода та витрати виконавчого провадження стягнуті, виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 62806367 у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

При цьому, відповідно до вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

При цьому, згідно з п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Як зазначає позивач, сума заборгованості, визначена рішенням Господарського суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справа № 910/17979/19, була ним сплачена на користь ТОВ «Альфара» ще до відкриття ВП № 62806367 та, відповідно, прийняття оскаржуваної постанови, що, на його думку свідчить про протиправність останньої. На підтвердження цих обставин позивачем було долучено до матеріалів справи, зокрема, копії актів звіряння взаємних розрахунків з ТОВ «Альфара», угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, платіжних доручень.

Разом з тим, положення наведеного правового регулювання не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення з боржника основної винагороди та обставинами здійснення боржником виплат на користь стягувача поза межами відповідного виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок приватного виконавця прийняти постанову про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, питання правомірності оскаржуваної постанови законодавчо пов`язане виключно з правомірністю здійсненого у ній обрахунку суми основної винагороди приватного виконавця, що не ставиться під сумнів позивачем, та власне правомірністю відкриття самого виконавчого провадження.

Разом з тим, позивачем не було долучено до матеріалів справи доказів оскарження або скасування постанови про відкриття ВП № 62806367.

Як було визначено Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2020 року по справі № 200/13920/19-а, початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови, в тому числі про стягнення основної винагороди із зазначенням відсотка суми, що підлягає стягненню.

Верховний Суд, розглядаючи вказану справу, встановив, що законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.

З огляду на встановлені судом обставини справи та правові норми, що регулюють питання щодо винесення оскаржуваної постанови, суд доходить висновку, що відповідач, ухвалюючи одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 13 серпня 2020 року у розмірі 10 відсотків, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, яке регулює спірні правовідносини. Тому жодних правових підстав для визнання протиправною та скасування спірної постанови відповідача від 13 серпня 2020 року немає.

Стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

А оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні (згідно доводів позивача, такі відомості були надані відповідачу 14 серпня 2020 року, у той час як оскаржувана постанова прийнята 13 серпня 2020 року), приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження стягнуто основну винагороду приватного виконавця.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про безпідставність наведених у позовній заяві доводів протиправності оскаржуваного рішення.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані дії та рішення відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263, 287 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» (04073, місто Київ, вулиця Сирецька, 49-Г; код ЄДРПОУ 36379704) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д`яченка Євгенія Станіславовича (01054, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 45-Б, офіс 1) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

За правилами ч. 6 статті 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк