Рішення № 91372311, 26.08.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 серпня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5436/19

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Шляхтун М.М.,

позивача - ОСОБА_1

та

представника відповідача - Татаринової О.В. (витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ

від 03.03.2020 за № 1006416327)

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Луганській області

про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 02 квітня 2020 року б/н (арк. спр. 113-118) просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 476883,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 30 липня 1994 року він проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07 листопада 2015 року в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області. 28 серпня 2017 року наказом від 28 серпня 2017 року № 590 о/с позивача за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) звільнено зі служби в поліції. Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції в Луганській області від 13 вересня 2017 року № А 9670 позивач в період з 27 серпня 2014 року по 07 листопада 2015 року та з 07 листопада 2015 року по 28 серпня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Луганської області, у зв`язку з чим позивач має право на виплату щомісячної винагороди за участь в АТО. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 23 роки 00 місяців 27 днів, в пільговому обчисленні 29 років 00 місяців 27 днів.

У зв`язку з тим, що як на час звільнення, так і до цього, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу винагороду за участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року, позивач звернувся з позовом до Луганського окружного адміністративного суду з метою стягнення заборгованості.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2017 року у справі № 812/1327/17 з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь позивача стягнуто винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року в розмірі 20386,49 гривень з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Згідно з банківською випискою від 13 листопада 2019 року Головним управлінням Національної поліції в Луганській області на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 812/1327/17 перераховано грошові кошти на рахунок позивача. Відтак, фактичний розрахунок з позивачем проведено 13 листопада 2019 року.

25 листопада 2019 року позивачем на адресу відповідача надіслано заяву щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до моменту фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Але, згідно з листом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 21 грудня 2019 року № 7/25/111/22/05-2019 позивачу відмовлено у виплаті у зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, законних на це підстав.

Відповідно статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За розрахунком позивача розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 серпня 2017 року по 13 листопада 2019 року (554 робочих дня) складає 476883,20 грн.

З урахуванням викладеного, позивач вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Головне управління Національної поліції в Луганській області позов не визнало, про що 10 лютого 2020 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 5218/2020 подало відзив на позовну заяву від 06 лютого 2020 року № 88/111/28-2020, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю у зв`язку з необґрунтованістю (арк. спр. 41-46).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що відносини щодо виплати призначеної ОСОБА_1 за судовим рішенням винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у розмірі 20386,49 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів регулюються Законом України «Про виконавче провадження» і положення статті 117 КЗпП України до таких правовідносин не підлягають застосуванню.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 27 вересня 2017 року, з яким позивач погодився. Згодом позивач звернувся до суду з позовом, який було задоволено частково. На виконання судового рішення у справі № 812/1327/17 позивачу сплачено 17017,48 грн, у той час як позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 476883,20 грн, що набагато перевищує розмір невиплаченої при розрахунку суми.

На підставі викладеного відповідач просить для забезпечення реалізації принципів справедливості, законності та співмірності врахувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Користуючись правом подання заяв по суті справи, позивачем подана відповідь на відзив від 04 березня 2020 року б/н (арк. спр. 95-98).

Відповідач правом подати заперечення не скористався.

Заявою від 13 серпня 2020 року за № 775/111/28-2020 Головне управління Національної поліції в Луганській області просило врахувати висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, зокрема, постанову Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 822/2875/17 щодо того, що в аспекті спірних правовідносин з прийняттям судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсацією у роботодавця (колишнього) виникає обов`язок виконати це судове рішення і на правовідносини, які виникають у зв`язку з таким виконанням, положення трудового законодавства (зокрема, статей 116, 117 КЗпП України не поширюються). У разі, якщо суд дійде висновку щодо обґрунтованості задоволення позовних вимог, відповідач просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та обрахувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6906,21 грн відповідно до наведеного розрахунку (арк. спр. 164-167).

ОСОБА_1 подав заперечення проти заяви про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, від 26 серпня 2020 року б/н, в яких просить не враховувати подану заяву та не долучати її до матеріалів справи, оскільки вказана заява подана з порушенням процесуальних норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Також позивач зазначив, що суд має врахувати правові висновки в аналогічних правовідносинах, викладені в останній постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, за якими після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Також позивач зазначив про істотність невиплачених сум порівняно із середнім заробітком останнього та про те, що застосування принципу співмірності при визначені розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду (арк. спр. 172-174).

Ухвалою від 02 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 16-17).

Ухвалою від 14 січня 2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, по справі призначено підготовче засідання (арк. спр. 34-35).

Ухвалою від 03 березня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів (арк. спр. 90).

Ухвалою від 25 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі (арк. спр. 106-108).

Ухвалою від 28 квітня 2020 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 810/451/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (арк. спр. 141-142).

Ухвалою від 22 червня 2020 року провадження у справі поновлено (арк. спр. 151).

Ухвалою від 08 липня 2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 26 серпня 2020 року о 15 год. 00 хв. (арк. спр. 158).

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задовольнити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову повністю, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) у період з 07 листопада 2015 року по 28 серпня 2017 року проходив службу на посадах начальника відділу слідчого управління, начальника відділу криміналістичного забезпечення слідчого управління та заступника начальника відділу організаційно - методичного відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Луганській області, про що свідчить довідка про проходження служби, видана Управлінням кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Луганській області, від 29 січня 2020 року, витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 28 серпня 2017 року № 590 о/с (по особовому складу) про звільнення зі служби в поліції та дублікат трудової книжки від 07 листопада 2015 року серії НОМЕР_2 (арк. спр. 53-55, 58, 73-74).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 812/1327/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року в сумі 20386,49 грн (двадцять тисяч триста вісімдесят шість грн 49 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, в решті позовних вимог відмовлено (арк. спр. 175-180).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року у справі № 812/1327/17 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області задоволено, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 812/1327/17 скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (арк. спр. 181-183).

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 812/1327/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року скасовано, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року залишено в силі (арк. спр. 184-189).

13 листопада 2019 року на виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 812/1327/17 Головне управління Національної поліції в Луганській області за меморіальним ордером від 12 листопада 2019 року сплатило ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів в сумі 17017,48 грн, що також підтверджується випискою по надходженням по картці Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» від 09 січня 2020 року (арк. спр. 31, 49, 128).

Отже, виплата позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року в сумі 17017,48 грн здійснена відповідачем не у день звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Листом від 21 грудня 2019 року за № 7125/111/22/05-2019 Головне управління Національної поліції в Луганській області повідомило позивачу, що спеціальним законодавством не визначені підстави стягнення коштів за несвоєчасний розрахунок. В свою чергу відповідно до правового висновку Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» (рішення від 08 квітня 2010 року; заява № 377/02), у якому зазначено, що частини перша та друга статті 117 КЗпП України стосуються різних (відмінних між собою) правовідносин, що виникають у зв`язку зі звільненням працівника і виконанням роботодавцем свого обов`язку щодо розрахунку при звільненні. Зокрема, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що після того, як суму заборгованості із заробітної плати звільненого працівника встановив суд (відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України), правила щодо стягнення компенсації за кожен день затримки до дати фактичного розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України не застосовуються до правовідносин, пов`язаних з виконанням судового рішення. Таким чином, законні підстави для виплати вказаних коштів відсутні (арк. спр. 29, 123-124).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), який набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Частиною першою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга статті 94 Закону № 580-VIII).

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) і Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 1 Порядку № 260 передбачено, що цей порядок та умови визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з приписами статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина перша статті 2 Закону № 108/95-ВР).

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону № 108/95-ВР).

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону № 108/95-ВР).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Всі належні при звільненні суми позивачу фактично виплачені 13 листопада 2019 року, позов щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні до суду поданий 26 грудня 2019 року, про що свідчить відбиток штампу реєстрації вхідної кореспонденції.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позов у даній справі поданий з дотриманням тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Згідно з абзацом вісімнадцятим пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 9 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

При прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно (пункт 15 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260).

Відповідно до пункту 23 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць (абзац перший пункту 8 розділу III «Окремі питання виплати грошового забезпечення» Порядку № 260).

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзаци сьомий, восьмий пункту 8 розділу III «Окремі питання виплати грошового забезпечення» Порядку № 260).

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським здійснюється з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням. При цьому, до розрахунку не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені Пунктом 4 Порядку № 100.

Згідно з довідками Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області від 20 грудня 2019 року № 1039/111/11-2019 та від 28 січня 2020 року № 82/111/22-2020 грошове забезпечення позивача, з якого обчислюється середньоденне грошове забезпечення поліцейського, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за червень 2017 року - 22809,19 грн, у тому числі посадовий оклад 3000,00 грн, оклад за спеціальним званням 2200,00 грн, вислуга років 2340,00 грн, премія 3920,80 грн, матеріальна допомога на оздоровлення 3000,00 грн, одноразова премія 8000,00 грн, одноразова винагорода за участь в АТО 348,39 грн; за липень 2017 року - 14205,60 грн, у тому числі посадовий оклад 3000,00 грн, оклад за спеціальним званням 2200,00 грн, вислуга років 2340,00 грн, премія 3515,60 грн, надбавка за таємність 450,00 грн, одноразова премія 1500,00 грн, одноразова винагорода за участь в АТО 1200,00 грн (арк. спр. 30, 50, 127).

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд враховує, що згідно Порядком № 100 та Порядком № 260 при обчисленні суми середнього грошового забезпечення за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку не враховується матеріальна допомога на оздоровлення, одноразова премія та винагорода за участь в АТО.

За червень та липень 2019 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за червень 2017 року - 30 календарних днів, за липень 2017 року - 31 календарний день).

День звільнення позивача 28 серпня 2017 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 29 серпня 2017 року по 13 листопада 2019 року та становить 805 календарних днів.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (11460,80 грн (без урахування матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової премії та винагороди за участь в АТО) + 11505,60 грн (без урахування одноразової премії та винагороди за участь в АТО)) : 61 календарний день = 376,50 грн.

Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2017 року по 13 листопада 2019 року складає: 376,50 грн х 805 календарних днів = 303082,50 грн.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, суд вважає, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку має бути виплачено позивачу у розмірі 6906,21 грн.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Доводи відповідача про те, що відносини щодо виплати призначеної ОСОБА_1 за судовим рішенням винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у розмірі 20386,49 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів регулюються Законом України «Про виконавче провадження» і положення статті 117 КЗпП України до таких правовідносин не підлягають застосуванню, відхиляються судом з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У зв`язку з тим, що вказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо правозастосування статті 117 КЗпП України є останньою, а спір - тотожнім, суд має її врахувати.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

Позивачем сплачено судовий збір за майновими вимогами в розмірі 4768,90 грн, що підтверджується квитанцією від 02 квітня 2020 року № 28 (арк. спр. 119).

Оскільки позивачем у позові визначено неправильну суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд присуджує позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3030,83 грн (1 % від обрахованої судом у рішенні суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 303082,50 грн). Решта сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1738,07 грн покладається на позивача та відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845, місцезнаходження: 93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 1) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2017 року по 13 листопада 2019 року в сумі 6906,21 грн (шість тисяч дев`ятсот шість грн 21 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3030,83 грн (три тисячі тридцять грн 83 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 07 вересня 2020 року.

Суддя Т.І. Чернявська