Рішення № 91371044, 04.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 вересня 2020 р. Справа № 120/2070/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Військової частини А0549

про: визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до військової частини А 0549 із адміністративним позовом з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині за контрактом офіцерського складу та приймав безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції у зв`язку з чим набув статусу учасника бойових дій, а тому має право на додаткову відпустку 14 календарних днів. Однак, через настання особливого періоду не мав змоги скористатися нею. При цьому, на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". З підстав чого зауважує, що військовою частиною порушено його права щодо своєчасного отримання належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2017 року по 2018 рік, а тому він набув право на виплату середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Представником відповідача подано відзив, яким заперечує проти адміністративного позову, обґрунтовуючи його тим, що військовослужбовцям під час особливого періоду надання додаткової відпустки учасникам бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" припиняється. Отже, при звільненні позивачу не виплачувалась грошова компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій у зв`язку з тим, що надання відпустки призупинено на момент дії особливого періоду.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив що ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом та проходив військову службу у військовій частині А 0201 на посаді майора, відділу організації впровадження та бойового застосування безпілотних авіаційних комплексів управління безпілотної авіації штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.

Відповідно до наказу командира Повітряних Сил Збройних Сил України за № 4 від 04.01.2018 року припинено контракт про проходження військової служби у та виключено зі списків особового складу на підставі п. "а" ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористанні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2017 року по 2018 рік, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно ст. 16-2 Закону України "Про відпустки", учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасниками бойових дій є військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Учасникам бойових дій (ст. 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також, одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону).

Відповідно до положень ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абз. 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також, дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч. 1, 6 та 12 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених ч. 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п. 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених п. 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

В розумінні ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період-період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також, виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави ( ОСОБА_2, ОСОБА_4 . Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / За заг. ред. Р.С. Мельника. - К.: Ваіте, 2014. - С. 67).

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою-раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України "Про часткову мобілізацію" постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до ч. 14 ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абз. 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС у зразковій справі №620/4218/18.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2017 року по 2018 рік.

На думку суду, припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Відтак, із урахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 року по 2018 рік, а також, у свою чергу військова частина А0549 не виплатила позивачеві зазначену грошову компенсацію. На відмінну чого, позивачем наведено законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за оскаржуваний період у зв`язку з чим, адміністративний позов в цій частині належить задовольнити.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки по день постановлення судом рішення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає наступне.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Виходячи з матеріалів справи, питання щодо права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у позивача є предметом судового розгляду по цій справі, а на час звільнення позивача з ним проведено розрахунок у такому розмірі, як суб`єкт владних повноважень розумів нормативно-правові акти.

Частина 2 ст.117 КЗпП України передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

При цьому, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується також із судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою ст. 6 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

З наведеного встановлено, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 27 червня 2018 року по справі № 810/1543/17 та в постанові від 18 листопада 2019 року по справі №0940/1532/18, а також неодноразово висловлювалась П`ятим апеляційним адміністративним судом, зокрема у справі №400/3224/19.

На час звільнення позивача з військової служби сума компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій йому ще не належала, а вина відповідача на той час у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність Військової частини А 0549, передбачену ст. 117 КЗпП України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та у їх задоволенні належить відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до військової частини 0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, ЄДРПОУ 08540799) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.02.2018 року.

Зобов`язати військову частину А 0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.02.2018 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович