Рішення № 91370912, 08.09.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

08 вересня 2020 року м. Чернігів справа № 927/382/20 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",

код ЄДРПОУ 14360570, вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001

адреса для листування: а/с 1800, м. Дніпро, 49027

Відповідач: Фізична особа-підприємець Барбаш Наталія Вікторівна,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Предмет спору: про стягнення 28 319,47 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Барбаш Наталії Вікторівни, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 28 319,47 грн, з яких 28 037,02 грн заборгованості зі сплати кредиту та 282,45 грн заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 12.05.2020 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Також ухвалою від 12.05.2020 встановлено сторонам строк для подання заяв по суті. Так, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами; позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами; відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвала суду від 12.05.2020 отримана відповідачем 14.05.2020.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID 19» (зі змінами, внесеними постановами КМУ №239 від 25.03.2020, №255 від 02.04.2020, №291 від 22.04.2020, №343 від 04.05.2020) відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня до 22 травня 2020 року в Україні введено карантин.

Відповідно до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року (далі - Закон № 540-IX,) який був чинний на дату постановлення ухвали суду від 20.05.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, законодавцем фактично було зупинено перебіг відповідних процесуальних строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, на час дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» з подальшими змінами продовжено дію карантину на всій території України до 31.07.2020.

Натомість, 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX (далі - Закон № 731-IX), яким було змінено положення пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України та встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Тобто законодавцем скасовано правову норму щодо автоматичного продовження процесуальних строків на час дії карантину.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 731-IX процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, саме з 07.08.2020 продовжується перебіг процесуальних строків щодо судового розгляду справи, провадження у яких відкрито до 17.07.2020.

Оскільки пунктом 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було передбачено продовження процесуальних строків на час дії карантину, зокрема, щодо судового розгляду справи, у тому числі розгляду справи по суті, а також з огляду на автоматичне продовження процесуальних строків на надання відзиву, справу судом розглянуто у встановлені законом строки.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором банківського обслуговування від 20.10.2016, внаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 28 037,02 грн та зі сплати комісії у розмірі 282,45 грн.

З огляду на приписи п. 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у редакції Законів № 731-IX та № 540-IX, а також п. 2 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону № 731-IX, кінцевим строком для подання відповідачем відзиву є 06.08.2020.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив у встановлений строк суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Публічному акціонерному товариству Комерційному банку "Приватбанк", унесеному до державного реєстру банків 19.03.1992 за №92, Національним банком України видано банківську ліцензію №22 від 05.10.2011 про право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (а. с. 9).

Відповідно до ст. 1 Статуту Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (нова редакція), погодженого Національним банком України 06.09.2019, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №594 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 № 712), наказом Мінфіну від 21 травня 2018 року № 519 (рішенням єдиного акціонера Банку) було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (а.с. 12-13).

20.10.2016 Фізичною особою-підприємцем Барбаш Наталією Вікторівною (далі - Клієнт) було підписано заяву на відкриття рахунку та анкету про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (далі - Заява-анкета), на підставі яких Банком було відкрито ФОП Барбаш Н.В. поточний рахунок № НОМЕР_2 (а.с. 14).

Як вбачається зі змісту вищевказаної Заяви-анкети, Фізична особа-підприємець Барбаш Наталія Вікторівна, підписавши цю анкету, погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг (розміщені на сайті www.pb.ua), Тарифами банку, які разом з даною анкетою становлять Договір банківського обслуговування. Відносини між банком та клієнтом можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до даного Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження щодо банківського обслуговування з клієнтом через сайт банку www.pb.ua або інший інтернет-/SMS-ресурс, що зазначений банком.

Позивач надав витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» (далі - Умови), які містять наступні умови:

п. 3.2.1.1. Вид кредиту - «кредитний ліміт на поточний рахунок» корпоративного клієнта;

п. 3.2.1.1.1. Кредитний ліміт на поточний рахунок (надалі - Кредит) надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта в межах кредитного ліміту (надалі - Ліміт). Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта;

п. 3.2.1.1.3. Кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди;

п. 3.2.1.1.8. Проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком, протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до «Умов та правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт- банк / інтернат клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - далі «Угода»).

п. 3.2.1.4.4. Клієнт сплачує Банку комісію за використання Ліміту відповідно до п.п. 3.2.14.6, 3.2.1.2,3.2, 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами та правилами надання банківських послуг. Банк може на свій розсуд не стягувати зазначену комісію в разі, якщо максимальне сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній календарний місяць, не перевищувало 100 гривень. Сума стягуваної комісії не менше за 200 грн.

Доказів щодо періоду дії цих Умов матеріали справи не містять.

Позивачем було встановлено відповідачу кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_2 , а саме: з 14.11.2017 - 55 000,00 грн; з 13.12.2017 - 40 000,00 грн; з 22.12.2017 - 25 000,00 грн, що підтверджується довідкою про розміри встановлених кредитних лімітів № 90809CNBES0M7 від 08.04.2020 (а. с. 33).

Позивач зазначає, що заборгованість відповідача за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку перед позивачем станом на 02.04.2020 становить 28 319,47 грн, з яких 28 037,02 грн заборгованості за кредитом та 282,45 грн заборгованості по комісії за користування кредитом.

До позовної заяви позивач надав розрахунок заборгованості за договором №б/н від 20.10.2016 за період з 09.08.2019 по 02.04.2020 (а. с. 34-35).

Також позивач надав виписки по рахункам № НОМЕР_3 за період з 09.08.2019 по 02.04.2020 щодо погашення відповідачем пені у розмірі 414,81 грн та № НОМЕР_4 за період з 09.08.2019 по 02.04.2020 щодо погашення відповідачем комісії у розмірі 287,51 грн та наявності заборгованості по комісії у розмірі 282,45 грн (а. с. 36-38).

06.03.2020 позивач на адресу відповідача направив повідомлення від 24.02.2020 №90809CNBЕS0М7, у якому зазначено про наявність заборгованості у розмірі 29 566,32 грн, з яких 28 451,83 грн - заборгованість за кредитом та 1 114,49 грн - заборгованість по процентам, та про необхідність погашення її у строк до 01.04.2020, в іншому випадку - договір буде розірваний (а.с. 39-41).

Позивач надав суду акт-звірки б/д, б/н, у якому зазначено про направлення його на адресу відповідача та вказано, що заборгованість за кредитним договором від 20.10.2016 станом на 02.04.2020 становить 28 319,47 грн, з яких 28 037,02 грн - заборгованість із простроченого кредиту та 282,45 грн - заборгованість по комісії (а. с. 7). Вказаний акт-звірки підписано лише представником позивача. Доказів направлення цього акту-звірки відповідачу позивачем суду не надано.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1-3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що укладений між сторонами договір банківського обслуговування №б/н від 20.10.2016 містить елементи договору кредитування клієнта банком.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. п. 14 п. 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 04.07.2018 № 75 (далі - Положення), первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.

У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження) (п. 47 Положення).

Відповідно до п. 57 Положення інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

У п. 60 Положення визначено, що особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Банк забезпечує ведення синтетичного обліку за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2017 року за № 89 (зі змінами). Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках. Аналітичні рахунки повинні містити обов`язкові параметри, визначені нормативно-правовими актами Національного банку України. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми заборгованості за кредитом.

У позовній заяві позивач зазначає, що заборгованість відповідача за кредитом станом на 02.04.2020 становить 28 037,02 грн та як доказ наявності такої заборгованості надав розрахунок за договором №б/н від 20.10.2016 за період з 09.08.2019 по 02.04.2020.

При цьому ані будь-яких первинних документів, ані відповідних регістрів аналітичного чи синтетичного обліку банку, які б підтверджували користування відповідачем кредитними коштами та наявності заборгованості з їх повернення саме у розмірі 28 037,02 грн позивач суду не надав.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують фактичні обставини, що є підставами цього позову, щодо отримання відповідачем кредитних коштів за договором №б/н від 20.10.2016 та здійснених розрахунків за кредитом.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, який підтверджує наявність заборгованості за кредитом у розмірі 28 037,02 грн, оскільки не є документом, що відображає фінансові операції у призмі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 04.07.2018 № 75.

Крім того, у наданому розрахунку у графі «залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)» зазначено про наявність заборгованості за кредитом, починаючи з 03.12.2019. Загальний розмір простроченої заборгованості станом на 02.04.2020 становить 28 037,02 грн. З 19.12.2019 заборгованість почала перевищувати 25 000,00 грн (25 253,09 грн), а 01.01.2020 максимальна сума такої заборгованості складала вже 29 049,08 грн

Разом з тим, відповідно до довідки № 90809CNBES0M7 від 08.04.2020 відповідачу з 22.12.2017 встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_2 у розмірі 25 000,00 грн, тобто максимальна сума, яку міг отримати відповідач, а відтак і складати суму боргу за тілом кредиту, не могла перевищувати 25 000,00 грн.

Таким чином, розрахунок заборгованості за тілом кредиту, наданий позивачем, суперечить правилам кредитування і наданим позивачем доказам.

Щодо наданого позивачем акту звірки заборгованості за кредитним договором від 20.10.2016 суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Як вбачається з наданого акту звірки, він складений та підписаний лише представником позивача, підпис відповідача на ньому відсутній.

Таким чином, акт звірки, не підписаний відповідачем, навіть не може свідчити про визнання ним боргу та не може бути доказом, який підтверджує наявність у відповідача заявленої до стягнення заборгованості зі сплати кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

Сама лише відсутність заперечень учасника судового процесу щодо тих чи інших обставин (наприклад, неподання відзиву на позовну заяву) не свідчить про визнання ним таких обставин: "мовчазне" визнання обставин зі змісту процесуального закону не випливає.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормами ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Частина 1 ст. 77 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір наявної заборгованості відповідача за кредитом у розмірі 28 037,02 грн, а відтак у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Щодо заявленої до стягнення заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення комісії за користування кредитом і, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості за договором №б/н від 20.10.2016, посилався на п. 3.2.1.4.4. Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені в мережі Інтернет на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

Пунктом 3.2.1.4.4. Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, наданого позивачем на підтвердження позовних вимог, передбачено сплату Клієнтом Банку комісію за використання Ліміту відповідно до п.п. 3.2.14.6, 3.2.1.2,3.2, 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами та правилами надання банківських послуг.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву на відкриття рахунку та анкету про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що цей документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів (встановлення кредитного ліміту) взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати комісії за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цьому документі, що доданий Банком до позовної заяви, розмірі і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 жовтня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (29 квітня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії за користування кредитними коштами, наданий Банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії за користування кредитними коштами.

З огляду на викладене, а також на викладені висновки щодо недоведеності розміру основної заборгованості за тілом кредиту, яка, крім того, є базою нарахування відповідної комісії, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 282,45 грн комісії є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун