Рішення № 91370909, 08.09.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

08 вересня 2020 року м. Чернігів справа № 927/446/20 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Гроу Сідс”,

код ЄДРПОУ 40884934, вул. Хмельницьке шосе, 2, оф. 706, м. Вінниця, 21036

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма “Товстоліс”,

код ЄДРПОУ 33335732, вул. Дружби, 50-б, с. Товстоліс, Чернігівський район, Чернігівська область, 15525

Предмет спору: про стягнення 83 339,72 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Гроу Сідс” звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Товстоліс”, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 83 339,72 грн, з яких 15 803,19 грн пені, 33 728,05 грн штрафу, 13 195,50 грн – 30% річних, 5 651,28 грн інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №21/02 від 21.02.2018 та 4 486,44 грн пені, 5 440,00 грн штрафу, 3 778,20 грн – 30% річних, 1 257,06 грн інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №19/04-6 від 19.04.2018.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 02.06.2020 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 02.06.2020 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 02.06.2020 відповідач отримав 04.06.2020.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID 19» (зі змінами, внесеними постановами КМУ №239 від 25.03.2020, №255 від 02.04.2020, №291 від 22.04.2020, №343 від 04.05.2020) відповідно до статті 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня до 22 травня 2020 року в Україні введено карантин.

Відповідно до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року (далі – Закон № 540-IX,) який був чинний на дату постановлення ухвали суду від 20.05.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, законодавцем фактично було зупинено перебіг відповідних процесуальних строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, на час дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» з подальшими змінами продовжено дію карантину на всій території України до 31.07.2020.

Натомість, 17.07.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18 червня 2020 року № 731-IX (далі - Закон № 731-IX), яким було змінено положення пункту 4 розділу Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України та встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Тобто законодавцем скасовано правову норму щодо автоматичного продовження процесуальних строків на час дії карантину.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 731-IX процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 4 розділу Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, саме з 07.08.2020 продовжується перебіг процесуальних строків щодо судового розгляду справи, провадження у яких відкрито до 17.07.2020.

Оскільки пунктом 4 розділу Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України було передбачено продовження процесуальних строків на час дії карантину, зокрема, щодо судового розгляду справи, у тому числі розгляду справи по суті, а також з огляду на автоматичне продовження процесуальних строків на надання відзиву, справу судом розглянуто у встановлені законом строки.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений відповідно до договорів купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №21/02 від 21.02.2018 та №19/04-6 від 19.04.2018 товар, у зв`язку з чим позивач здійснив нарахування пені, штрафу, 30 % річних та інфляційних втрат.

З огляду на приписи п. 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у редакції законів України № 731-IX та № 540-IX, а також п. 2 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України № 731-IX, кінцевим строком для подання відповідачем відзиву є 06.08.2020.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

21.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гроу Сідс» (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою «Товстоліс» (далі – Покупець) укладено договір № 21/02 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу (далі – Договір № 21/02) (а. с. 9-10).

Згідно з п. 1.1 та 1.2 Договору № 21/02 цей договір визначає умови купівлі-продажу товару (насіння) на умовах відстрочення платежу. Предметом Договору є Товар, який належить Продавцю на момент укладення Договору або буде набутий Продавцем у майбутньому.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 Договору № 21/02 асортимент Товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного Договору, які є його невід`ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних). Всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору є його невід`ємною частиною, незалежно від того чи є в них посилання на даний Договір.

Загальна сума даного Договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані у період дії даного Договору (п. 2.3 Договору № 21/02).

Ціна Товару, що є предметом даного Договору, вказується у додатках до даного Договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість Товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у доларах США. У разі зміни курсу гривні до іноземної валюти (долару США) Продавець має право провести перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, проте неоплаченого Покупцем товару (п. 2.4, 2.5 Договору № 21/02).

Відповідно до п. 2.7. Договору № 21/02 підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з Товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі сертифікату якості, інструкції щодо використання та застосування даного Товару.

Товар може передаватися Покупцю партіями. Товар вважається переданим Покупцю з моменту підписання видаткових накладних ( п. 3.1, 3.2 Договору №21/02).

За умовами п. 5.1, 5.3 Договору №21/02 Покупець здійснює оплату партії Товару за ціною, вказаною в додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід`ємною частиною цього Договору із врахуванням положень п. 2.4 та розділу 5 даного Договору. Вартість Товару оплачується на поточний рахунок Продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до Договору із врахуванням положень п. 2.4 та розділу 5 даного Договору.

У п. 5.5 Договору № 21/02 сторони визначили та погодили, що оплата Товару згідно з даним Договором проводиться наступним чином:

- 50 592,25 оплачується Покупцем в строк до 08 березня 2018 року;

- 33 728,00 грн оплачується Покупцем в строк до 15 серпня 2018 року;

- 84 320,00 грн оплачується Покупцем в строк до 01 листопада 2018 року.

Відповідно до п. 8.1, 8.2 Договору №21/02 за невиконання або неналежне виконання умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. За прострочення виконання зобов`язання Покупець зобов`язаний сплатити на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої в період прострочення), від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочки.

Згідно з п. 8.3 Договору №21/02 Сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п`ять років з моменту підписання даного Договору. Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним Договором, здійснюється протягом п`яти років з моменту підписання даного Договору.

За умовами п. 8.4 Договору №21/02 Покупець, у випадку порушення умов оплати вартості Товару, сплачує на користь Продавця штраф в розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до п. 8.6 Договору №21/02 у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості отриманого Товару Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Продавця тридцять процентів річних від простроченої суми основної заборгованості.

У додатку № 1 до Договору № 21/02 сторони погодили поставку товару, а саме: Гібриду соняшника НС Сумо 2017 у кількості 62 одиниць на загальну суму 168 640,25 грн з ПДВ (а. с. 11).

Позивач виставив відповідачу рахунок № 71 від 21.02.2018 на оплату товару - насіння соняшника НС Сумо 2017 у кількості 62 одиниці на загальну суму 168 640,25 грн з ПДВ (а.с. 12).

Відповідно до видаткової накладної №69 від 28.03.2018 позивач поставив, а відповідач отримав товар - насіння соняшника НС Сумо 2017 у кількості 62 одиниці на загальну суму 168 640,25 грн з ПДВ (а. с. 13).

13.03.2018 позивач склав податкову накладну на суму 50 592,00 грн (зареєстрована 14.03.2018), 28.03.2018 – на суму 118 048,25 грн (а.с. 14-15).

Відповідно до наданої позивачем банківської виписки з рахунку та картки рахунку №361 за січень 2018 року-грудень 2019 року відповідач перерахував позивачу кошти за отриманий за Договором №21/02 товар у розмірі 168 640,25 грн, а саме: 13.03.2018 – 50 592,00 грн та 22.02.2019 – 118 048,26 грн (а.с. 16-17).

Отже, відповідач повністю розрахувався за отриманий ним за Договором №21/02 товар, однак порушив строки оплати, встановлені у п. 5.5 Договору №21/02.

19.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гроу Сідс» (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою «Товстоліс» (далі – Покупець) укладено договір № 19/04-6 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу (далі – Договір № 19/04-6) (а. с. 22-23).

Згідно з п. 1.1 та 1.2 Договору № 19/04-6 цей договір визначає умови купівлі-продажу товару (насіння) на умовах відстрочення платежу. Предметом Договору є Товар, який належить Продавцю на момент укладення Договору або буде набутий Продавцем у майбутньому.

Умови Договору № 19/04-6 є аналогічними умовам Договору №12/02, окрім п. 5.5, яким передбачено те, що оплата Товару згідно даного Договору проводиться наступним чином:

- 8160,04 грн оплачується Покупцем в строк до 25 квітня 2018 року;

- 19 040,00 грн оплачується Покупцем в строк до 01 листопада 2018 року.

У додатку № 1 до Договору №19/04-6 сторони погодили поставку Товару, а саме: Гібриду соняшника НС Сумо 2017 у кількості 10 одиниць на загальну суму 27 200,04 грн з ПДВ (а. с. 24).

Позивач виставив відповідачу рахунок № 232 від 19.04.2018 на оплату Товару - насіння соняшника НС Сумо 2017 у кількості 10 одиниць на загальну суму 27 200,04 грн з ПДВ (а.с. 25).

Відповідно до видаткової накладної №169 від 14.05.2018 позивач поставив, а відповідач отримав Товар - насіння соняшника НС Сумо 2017 у кількості 10 одиниць на загальну суму 27 200,04 грн з ПДВ (а. с. 26).

14.05.2018 позивач склав податкову накладну на суму 27 200,04 грн (зареєстрована 24.05.2018) (а.с. 27).

Відповідно до наданої позивачем банківської виписки з рахунку та картки рахунку №361 за січень 2018 року-грудень 2019 року відповідач 22.02.2019 перерахував позивачу кошти за отриманий за Договором №19/04-6 Товар у розмірі 27 200,04 грн (а.с. 28-29).

Отже, відповідач повністю розрахувався за отриманий ним за Договором №19/04-6 товар, однак порушив строки оплати, встановлені у п. 5.5 Договору №19/04-6.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановив суд, позивач поставив відповідачу Товар за Договором №21/02 на загальну суму 168 640,25 грн та за Договором №19/04-6 – на загальну суму 27 200,04 грн, який відповідач оплатив у повному обсязі, проте допустив порушення строків здійснення такої оплати, встановлених у п. 5.5 Договору №21/02 та Договору №19/04-6.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого ним товару, позивач нарахував та заявив до стягнення:

- 15 803,19 грн пені (за період з 09.03.2018 по 21.02.2019), 33 728,05 грн штрафу, 13 195,50 грн – 30% річних (за період з 09.03.2018 по 21.02.2019) та 5 651,28 грн інфляційних втрат (за вересень 2018 року – лютий 2019 року), нарахованих за Договором №21/02;

- 4 486,44 грн пені (за період з 26.04.2018 по 21.02.2019), 5 440,00 грн штрафу, 3 778,20 грн – 30% річних (за період з 26.04.2018 по 21.02.2019) та 1 257,06 грн інфляційних втрат (за травень 2018 року – лютий 2019 року), нарахованих за Договором №19/04-6.

Щодо заявлених до стягнення пені та штрафу.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Сторони у п. 8.2 та 8.4 Договорів №21/02 та №19/04-6 передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення Покупцем зобов`язань за Договором у вигляді сплати неустойки – пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої в період прострочення), від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочки, та штрафу у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару

У п. 8.3 Договорів №21/02 та №19/04-6 сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п`ять років з моменту підписання даного Договору. Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним. Договором, здійснюється протягом п`яти років з моменту підписання даного Договору.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку суми пені та штрафу, нарахованих за Договорами №21/02 та №19/04-6, дійшов висновку про правильне їх нарахування відповідно до умов Договору.

Загальний розмір пені за обома договорами становить 20 289,63 грн, а загальний розмір штрафу – 39 168,05 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 20 289,63 грн та штрафу у розмірі 39 168,05 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У п. 8.6 Договорів №21/02 та №19/04-6 сторони встановили, що у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості отриманого Товару Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Продавця тридцять процентів річних від простроченої суми основної заборгованості.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку суми 30% річних та інфляційних втрат, нарахованих за Договорами №21/02 та №19/04-6, дійшов висновку про правильне їх нарахування відповідно до умов Договору.

Загальний розмір 30% річних за обома договорами становить 16 973,70 грн, а загальний розмір інфляційних втрат – 6908,34 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 30% річних у розмірі 16 973,70 грн та інфляційних втрат у розмірі 6908,34 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Товстоліс” (код ЄДРПОУ 33335732, вул. Дружби, 50-б, с. Товстоліс, Чернігівський район, Чернігівська область, 15525) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Гроу Сідс” (код ЄДРПОУ 40884934, вул. Хмельницьке шосе, 2, оф. 706, м. Вінниця, 21036) 20 289,63 грн пені, 39 168,05 грн штрафу, 16 973,70 грн – 30% річних, 6908,34 грн інфляційних втрат та 2 102,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Шморгун