Рішення № 91368207, 07.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року Справа № 160/8318/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Управління застосування пенсійного законодавства відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 8 у призначенні, ОСОБА_1 , пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», викладену у листах № 5647-5401/М-03/8-0400/20 від 16.04.2020 року та № 0400-0313-8/44378 від 17.06.2020 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Управління застосування пенсійного законодавства відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №8 (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.12.1989 року по 12.10.1992 року на Криворізькому експериментальному заводі по виробництву засобів автоматизації для гірничорудних підприємств Науково-виробничого об`єднання «Дніпрочорметавтоматика» Державного комітету України по металургійній промисловості та призначити, нарахувати і виплатити, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 17.02.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 21.01.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, відповідач листом № 5647-5401/М-03/8-0400/20 від 16.04.2020 року відмовив у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу роботи 27 років, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зазначив, що страховий стаж станом на дату звернення становить 21 рік 3 місяці 1 день, та запропоновано було надати окрім трудової книжки, додаткові документи, що підтверджують страховий стаж. На виконання вказаних у листі недоліків Відповідачу позивачем були подані додаткові документи, що підтверджують страховий стаж. Не отримавши відповіді, 11.06.2020 року позивач повторно звернувся до Відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Листом за № 0400-0313-8/44378 від 17.06.2020 року, який отримав 22.06.2020 року, Відповідачем було повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком, зазначено, що згідно наданих мною документів загальний стаж роботи на дату звернення становить 25 років 6 місяців 27 днів, що є меншим ніж передбачений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж, у зв`язку із чим право на призначення мені пенсії відсутнє. Однак з вказаним рішенням позивач не згоден, вважає дії Відповідача щодо не зарахування періоду роботи з 01.12.1989 року по 12.10.1992 року до страхового стажу та відмову у призначенні пенсії за віком протиправними.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

14 серпня 2020 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначили, що трудова книжка позивача та інші документа про підтвердження стажу містять ряд недоліків, наявність яких виключає можливість зарахування певних періодів роботи позивача до загального стажу для обчислення пенсії, зокрема: за період 01.09.1973 - 01.07.1978 - довідка №61 від 02.12.2019 не містить відомостей про підстави видачі; за період 17.10.1988 - 24.11.1989 - відсутня печатка підприємства та підпис відповідальної особи при звільненні; за період 01.12.1989 - 12.10.1992 - на печатці, якою завірено запис про звільнення неможливо почитати назву підприємства. За період 14.10.1992 - 10.01.1995 - відсутнє посилання на відповідну статтю Кодексу законів про працю, що також суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58. Враховуючи приписи нормативно-правових актів з питань ведення трудових книжок працівників та вимог Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, вище перелічені періоди трудової діяльності позивача не підтверджені документально, відповідно, загальний стаж роботи позивача на дату звернення до органу Пенсійного фонду становить 21 рік 3 місяці 1 день, що є недостатнім для встановлення права для призначення пенсії.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.01.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення мені пенсії за віком (а.с 27).

Листом за № 5647-5401/М-03/8-0400/20 від 16.04.2020 року Відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу роботи 27 років, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зазначив, що страховий стаж позивача станом на дату звернення становить 21 рік 3 місяці 1 день. Оскільки, трудова книжка позивача та інші документа про підтвердження стажу містять ряд недоліків, наявність яких виключає можливість зарахування певних періодів роботи позивача до загального стажу для обчислення пенсії, зокрема:за період 01.09.1973 - 01.07.1978 - довідка №61 від 02.12.2019 не містить відомостей про підстави видачі; за період 17.10.1988 - 24.11.1989 - відсутня печатка підприємства та підпис відповідальної особи при звільненні; за період 01.12.1989 - 12.10.1992 - на печатці, якою завірено запис про звільнення неможливо почитати назву підприємства; за період 14.10.1992 - 10.01.1995 - відсутнє посилання на відповідну статтю Кодексу законів про працю, що також суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58. та запропоновано було надати окрім трудової книжки, додаткові документи, що підтверджують страховий стаж (а.с. 6)

Позивач 11.06.2020 року повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом № 0400-0313-8/44378 від 17.06.2020 року, Відповідачем було повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком, зазначено, що згідно наданих документів загальний стаж роботи на дату звернення становить 25 років 6 місяців 27 днів, що є меншим ніж передбачений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж, у зв`язку із чим право на призначення мені пенсії відсутнє. У вказаному листі Відповідач також додатково зазначив, що до страхового стажу не зараховані певні періоди моєї роботи, зокрема: не враховано до страхового стажу періоди за період 17.10.1988 - 24.11.1989 - відсутня печатка підприємства та підпис відповідальної особи при звільненні; за період 01.12.1989 - 12.10.1992 - на печатці, якою завірено запис про звільнення неможливо почитати назву підприємства. За період 14.10.1992 - 10.01.1995 - відсутнє посилання на відповідну статтю Кодексу законів про працю.

Не погодившись з відмовами відповідача про призначення пенсії позивач звернувся до суду з позовом. Суд зауважує, що згідно вимог позивача на вирішення суду порушено питання щодо не зарахування відповідачем періоду роботи з 01.12.1989 року по 12.10.1992 року до страхового стажу та відмову у призначенні мені

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

З трудової книжки позивача вбачається, що позивач у період з 01.12.1989 року по 12.10.1992 року працював головним бухгалтером. Звільнений з підприємства 12.10.1992 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (Розп. № 15 від 05.10.1992р.), про що у трудовій книжці мається відповідний запис, засвідчений підписом інспектора відділу кадрів та печаткою відділу кадрів підприємства (стор. 6), що підтверджується копією трудової книжки.

Із змісту відмови від 17 червня 2020 року № 0400-0313-8/44378 судом встановлено, що відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 17.10.1988 - 24.11.1989 - відсутня печатка підприємства та підпис відповідальної особи при звільненні; за період 01.12.1989 - 12.10.1992 - на печатці, якою завірено запис про звільнення неможливо почитати назву підприємства; за період 14.10.1992 - 10.01.1995 відсутнє посилання на відповідну статтю Кодексу законів про працю

Суд зауважує, що позивач у позовній заяві ставить питання про зарахування до страхового стажу саме періоду роботи з 01.12.1989 по 12.10.1992 на Криворізькому експериментальному заводі по виробництву засобів автоматизації для гірничорудних підприємств Науково-виробничого об`єднання «Дніпрочорметавтоматика» Державного комітету України по металургійній промисловості.

Надаючи оцінку таким діям відповідача, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Положення пункту 1.5 Інструкції 1.5. вказують, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.

Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку чи інвалідності на загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування спірного трудового стажу позивача, вказаного у його трудовій книжці з підстав того, що запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою, яка не читається.

Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Згідно з ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не врахував до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.12.1989 - 12.10.1992 на на Криворізькому експериментальному заводі по виробництву засобів автоматизації для гірничорудних підприємств Науково-виробничого об`єднання «Дніпрочорметавтоматика» Державного комітету України по металургійній промисловості, оскільки такий підтверджується його трудовою книжкою.

Проаналізувавши встановлені на підставі поданих сторонами доказів фактичні обставини у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що не зарахування відповідачем спірного періоду роботи позивача на на Криворізькому експериментальному заводі по виробництву засобів автоматизації для гірничорудних підприємств Науково-виробничого об`єднання «Дніпрочорметавтоматика» Державного комітету України по металургійній промисловості є неправомірним, а порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, суд прийшов до висновку про зарахування стажу позивача відповідно до записів у трудовій книжці.

Проте, суд зазначає, що згідно оскаржуваних відмов відповідачем позивачу не зараховано окрім іншого, інші періоди роботи, а саме: 01.09.1973 - 01.07.1978 р.р, 17.10.1988 - 24.11.1989р.р., 14.10.1992 - 10.01.1995р.р., які визначені у відмовах від 16.04.2020 року та 17.06.2020 року, проте позивач не заявляє позовної вимоги про зарахування вказаних періодів до страхового стажу, тому суд не досліджує законність чи незаконність дій відповідача щодо зарахування вказаного періоду роботи.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року N 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року N 21-87а13.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказана позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі №820/1916/18.

Таким чином суд дійшов висновку, що право позивача на отримання пенсії за віком підлягає поновленню з моменту його виникнення, тобто з 17.02.2020 р. (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку) на підставі первинного звернення до пенсійного фонду (21.01.2020 p.).

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перебуванням судді Коренева А.О. у щорічній відпустці повний текст судового рішення складений у перший робочій день судді.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні, ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», викладену у листах № 5647-5401/М-03/8-0400/20 від 16.04.2020 року та № 0400-0313-8/44378 від 17.06.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.12.1989 року по 12.10.1992 року на Криворізькому експериментальному заводі по виробництву засобів автоматизації для гірничорудних підприємств Науково-виробничого об`єднання «Дніпрочорметавтоматика» Державного комітету України по металургійній промисловості та призначити, нарахувати і виплатити, ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 17.02.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев