Рішення № 91368198, 06.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року Справа № 160/4581/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, у якій позивач просить суд:

стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 26.09.2019 року його було звільнено з посади головного державного інспектора відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалено рішення по справі №160/9657/19, щодо стягнення з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь позивача недоотриманої надбавки за ранг державного службовця за період з 11.06.2018р. по 31.12.2018р. у розмірі 505,45 (п`ятсот п`ять гривень 45 копійок). Позивач посилаючись на ст. 116, 117 КЗпП України вважає, що у разі стягнення належних звільненому працівникові сум у повному розмірі підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. На теперішній час Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області не проведено остаточний розрахунок та не виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та зобов`язано відповідача надати до суду разом з відзивом на позов докази виконання рішення суду від 04.12.2019 року по справі 160/9567/19.

18 червня 2020 року судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що посилання позивача на норми статей 116 та 117 КЗпП України, як на підставу своїх вимог щодо виплати йому середнього заробітку за період не виплати надбавки за ранг державного службовця, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, оскільки до набрання законної сили рішенням у справі №160/9657/19 взагалі мав місце спір щодо виплати йому цієї надбавки, а на час надання позивачем згідно Порядку №845 виконавчого листа по справі № 160/9657/19 до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Дніпра - безспірне списання коштів за виконавчим листом зупинилося до 01.01.2021 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом т.в.о начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ( далі - відповідач) від 26.09.2019 року № 492-к (а.с. 34), ОСОБА_1 (далі - позивач) звільнено з посади головного державного інспектора відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за результатами дисциплінарного провадження.

Позивач у зв`язку з не виплатою належної йому надбавки за ранг державного службовця за період з 11.06.2018 по 31.12.2018 року звернувся 03.10.2019 року до суду з позовом.

За результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення недоотриманої надбавки за ранг державного службовця, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі №160/9657/19, яке набрало законної сили 13.03.2020 р., стягнуто з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області недоотриману надбавку за ранг державного службовця за період з 11.06.2018р. по 31.12.2018р. у розмірі 505,45 грн.

Листом від 06.05.2020 р. № 03-06-10/787 «Щодо виконання виконавчого листа» відповідач повідомив позивача про зупинення безспірного списання коштів за виконавчим листом до 01.01.2021 року з посиланням на абз. 8 ст. 2 ч. 2 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-IX.

Позивач вважає, що у разі стягнення належних йому сум у повному розмірі, відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час за затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з чим звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі- Закон № 889-VIII) затверджено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

При цьому, Законом № 889-VIII не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з державної служби у Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області (далі- ГУ Держпраці).

Так, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності встановленої вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що позивач ставить питання про стягнення заробітку за час затримки розрахунку, яка виникла на підставі рішення суду, яке було прийнято судом після звільнення позивача.

Відповідно до статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Вказана позиція узгоджується з викладеною у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №810/1543/17.

Суд зауважує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 року у справі №160/9657/19 вирішено спір щодо стягнення недоотриманої надбавки за ранг державного службовця, який виник після того, як позивача звільнено із займаної посади, а на дату звільнення спору щодо розміру сум, належних позивачу при звільненні, не було. Таким чином у відповідача, як у роботодавця, обов`язок щодо виплатити позивачу коштів в сумі 505,45 грн виник лише на підставі рішення суду, в порядку його виконання.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, у відповідача відсутня вина у несвоєчасному розрахунку позивача при звільненні, оскільки кошти, які стягнув суд на користь позивача, відповідно до зазначеного вище рішення не входили до сум, що належали йому при звільненні.

Вказана позиція узгоджується з викладеною у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №822/2972/17.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що відповідач не допускав затримки розрахунку при звільненні позивача, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку.

Окрім того, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Суд наголошує, що у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Вказаний висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

При цьому, слід зазначити, що необхідною умовою для покладення на підприємство, установу, організацію відповідальності за невиплату або затримку у виплаті належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства, установи, організації у такому несвоєчасному розрахунку або невиплати відповідної суми. За даних обставин, категорія вини та факт доведення її відсутності є вирішальними у прийнятті рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Так, судом встановлено, що 13 квітня 2020 року позивачу видано виконавчий лист по справі № 160/9657/19 на підставі рішення суду про стягнення недоотриманої надбавки за ранг державного службовця у розмірі 505,45 грн., який пред`явлений до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Дніпра 27.04.2020 року. Однак, відповідно до абз. 8 ст. 2 ч. 2 Прикінцевих положень Закону України про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-IX, з дня набрання чинності вказаним Законом до 01.01.2021 року, не застосовуються такі норми Бюджетного кодексу України, зокрема, частина 1 статті 25 щодо здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, оцінивши усі докази, що були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені судом у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки відповідач не допустив затримки розрахунку при звільненні позивача, а не виплата стягнутої суми на підставі рішення суду відбувається не з вини відповідача.

Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України, за результатами розгляду даної справи, не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев