Рішення № 91357117, 27.08.2020, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/496/19

Провадження №2/603/32/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2020 р. м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді : Іванчука В.М.

секретар судового засідання: Швець Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Монастириська цивільну справу за позовом Монастириської міської ради Тернопільської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів,

за участі представника позивача: Кравець М.В.

представника відповідача: ОСОБА_2.,-

ВСТАНОВИВ:

Монастириська міська рада Тернопільської області в особі голови - Старуха А.О. звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, в якому просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача в користь Монастириської міської ради збитки в розмірі 71941,12 грн. за користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без правовстановлюючих документів та стягнути з відповідача на користь Монастириської міської ради 1921,00 грн. сплаченого при поданні позовної заяви судового збору.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що за даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №175192532 від 25.07.2019 право власності на нежитлову будівлю (колишній хлібзавод), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , згідно договору купівлі-продажу ВКС №186476, ВКС № 186477 від 14.12.2007 р.

За заявою відповідача ОСОБА_1 , рішенням сесії Монастириської міської ради № 612/2 від 27.06.2013, останньому було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.41 га для обслуговування нежитлової будівлі (колишнього хлібзаводу) по АДРЕСА_1 .

В подальшому рішенням сесії Монастириської міської ради № 973/4 від 12.05.2015 було продовжено термін надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.41 га для обслуговування нежитлової будівлі (колишнього хлібзаводу) по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_1 .

Згідно витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.06.2019 НВ-6110682852019, на земельну ділянку з кадастровим номером 6124210100:02:001:0927 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 21.11.2015 р., на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки 31.12.2015 р.

Після затвердження проекту землеустрою, відповідач ОСОБА_1 використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів, а саме договору оренди земельної ділянки, хоча земельна ділянка використовується ним і до теперішнього часу для обслуговування нежитлової будівлі (колишнього хлібзаводу).

Так, згідно з інформації Монастириської ДПІ Козівського управління №412/10-2/19-00-51 від 21.05.2019 р. встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за період 2015-2017рр. не був платником земельного податку та орендної плати.

Відповідно до акту Комісії про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 21.06.2018 року, сума збитків внаслідок використання відповідачем без правовстановлюючих документів земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 площею 0,4100 га, складає 71 941,12 грн.

Монастириською міською радою надсилались повідомлення відповідачу ОСОБА_1 про нарахування збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів проте, відповідачем вимоги, викладені у повідомленні не виконано та збитки не відшкодовано.

В судовому засіданні представник Монастириської міської ради Тернопільської області Кравець М.В. позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача - адвокат Андрусенко І.Я. судовому щодо задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,41 га. не є належним доказом того, що особа до моменту подання такої заяви користувалась саме такою площею земельної ділянки. Вказана заява лише підтверджує той факт, що особа мала бажання отримати вказану площу земельної ділянки у майбутньому. Також, стороною позивача не було долучено до справи жодного доказу, який би підтвердив, що відповідач користувався земельною ділянкою площею 0,41 га у 2015, 2016 та 2017 роках. Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які акти обстеження земельних ділянок, складені відповідними комісіями за 2015-2017 роки, які б підтвердили факт користування ділянкою відповідачем саме такою площею. Крім того, сторона позивача не додала до матеріалів справи доказу того, що вона в період з 2015 року по теперішній час зверталась до відповідача із позовом або претензіями про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,41 га. через використання її без правовстановлюючих документів. В силу ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Також вказує, що для визначення збитку за 2015 рік бралась грошова оцінка - 454821,13 грн., за 2016 рік - 651825,32 грн., за 2017 рік - 691881,62 грн., при цьому окремого документа який би підтверджував вказану нормативно-грошову оцінку земельної ділянки за кожний рік немає. Крім того, за основу для визначення нормативно-грошової оцінки за 2015, 2016, 2017 роки використовувалась нормативно-грошова оцінка згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 23.02.2018 року. При цьому, на час формування витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 23.02.2018 року, земельна ділянка площею 0,41 га. кадастровий номер 6124210100:02:001:0927 була сформована, категорія земель визначена, а тому необхідно було для визначення суми збитку отримати нормативно-грошову оцінку земельної ділянки конкретно на кадастровий номер 6124210100:02:001:0927, вид використання - J 0,4064, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

У зв`язку із тим, що стороною позивача під час самостійного розрахунку нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за 2015-2017 роки було застосовано коефіцієнт Кф - 2,0 замість вірного Кф - 1,2, тому вказаний розрахунок є неправильним.

Крім того, вказав, що акт комісії про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні ст.19 КАС України і не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для відповідача, що виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає захисту. Заявлені на підставі вказаного акту збитки не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення позивача. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Таким чином акт комісії не створює жодних правових наслідків для відповідача, тому не може порушувати його прав чи охоронюваних обов`язків.

Також, вважає, що позивачем, окрім іншого, не вірно вибрано спосіб захисту прав, оскільки зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути саме збитки, які є складом цивільно-правової відповідальності в деліктних правовідносинах. Таким чином, позивачу необхідно було довести наявність в діях відповідача складу цивільно-правової відповідальності, зокрема вини.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №175192532 від 25.07.2019 року, за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю/хлібзавод, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу ВКС №186476, ВКС № 186477 від 14.12.2007 р.

Згідно рішення сесії Монастириської міської ради №612/2 від 27.06.2013 відповідачу ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.41 га для обслуговування нежитлової будівлі (колишнього хлібзаводу) по АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення шістдесят сьомої сесії шостого скликання Монастириської міської ради № 973/4 від 12.05.2015 було продовжено термін надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.41 га для обслуговування нежитлової будівлі (колишнього хлібзаводу) по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_1 до 31.12.2015 року.

Згідно витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.06.2019 НВ-6110682852019 на земельну ділянку з кадастровим номером 6124210100:02:001:0927 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 21.11.2015 р., на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки 31.12.2015 р.

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_1 використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів, а саме договору оренди земельної ділянки, хоча земельна ділянка використовується ним і до теперішнього часу для обслуговування нежитлової будівлі (колишнього хлібзаводу), у звязку з чим позивачу завдано збитки, у вигляді неодержаного доходу.

На підтвердження зазначених доводів позивачем надано інформацію Монастириської ДПІ Козівського управління №412/10-2/19-00-51 від 21.05.2019 р., згідно якої ОСОБА_1 за період 2015-2017 рр. не був платником земельного податку та орендної плати.

Так, відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В обгрунтування своїх позовних вимог у даній справі позивач посилається на положення ч.2 ст.152 ЗК України, якою передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних норм відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Підставою для такого відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

При цьому, матеріали справи не містять даних про наявність в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов`язку по відшкодування збитків у вигляді неодержаного доходу за час фактичного використання земельної ділянки у визначеному позивачем розмірі відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками судового розгляду, що між відповідачем як власником нерухомого майна та позивачем не укладався договір оренди земельної ділянки комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Кондикція є позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України ( висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно статті 80 ЗК України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

При цьому, перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина другастатті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Таким чином виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 16.01.2008 року є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі (колишній хлібзавод), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до згідно договору купівлі-продажу ВКС №186476, ВКС № 186477 від 14.12.2007 р.

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою площею 0,41 га, відповідачем ОСОБА_1 , зокрема укладення відповідного договору оренди та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло.

Відтак, суд вважає, що відсутні підстави застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, тому підстави для стягнення збитків у даному випадку відсутні.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яку висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року (справа №629/4628/16-ц) і постанові від 13 лютого 2019 року (справа №320/5877/17), яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судами нижчих інстанцій при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також суд зазначає, що статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

За змістом статей 74, 77, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Нормами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Враховуючи вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача нерухомого майна.

Представник відповідача в судовому засіданні вказував про неналежне визначення розміру збитків, а також на недоведеність факту користування відповідачем ОСОБА_1 земельною ділянкою прощею саме 0,41 га.

Встановлено, що розпорядженням голови Монастириської районної державної адміністрації №475-од від 30.12.2016 «Про утворення комісії для визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам в Монастириському районі» (засвідчена копія додається) утворено комісію для визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і затверджено Положення про вказану комісію.

В подальшому розпорядженням голови Монастириської районної державної адміністрації №283-од від 25 липня 2017 року «Про затвердження нових складів комісій та робочих груп» затверджено новий склад комісії для визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам в Монастириському районі.

Згідно рішень Монастириської міської ради №99 від 16.03.2016 «Про внесення доповнення до «Положення про встановлення земельного податку», затвердженого рішенням сесії №1001 від 02 липня 2015 року щодо встановлення розміру орендної плати у відсотках від нормативно-грошової оцінки землі» та № 585 від 11.07.2017 «Про внесення доповнення до «Положення про встановлення земельного податку», затвердженого рішенням сесії № 1001 від 02.07.2015 року» встановлено розмір орендної плати у відсотках від нормативно-грошової оцінки землі для земель житлової та громадської забудови на території м. Монастириська встановлюється у розмірі 3-5 % в рік.

Відповідно до акту Комісії про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 21.06.2018 року, сума збитків внаслідок використання відповідачем ОСОБА_1 без правовстановлюючих документів земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 площею 0,4100 га, складає 71 941,12 гривень.

Позивачем, згідно розрахунку розміру орендної плати, здійснено нарахування на площу земельної ділянки у розмірі 0,4100 га. Проте, доказів використання відповідачем ОСОБА_1 земельної ділянки саме такої площі матеріали справи не містять. Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які акти обстеження земельних ділянок, складені відповідними комісіями за 2015-2017 роки, які б підтвердили факт користування ділянкою відповідачем саме такою площею. Наявний в матеріалах справи акт визначення та відшкодування збитків власникам землі №232 від 23.06.2018 року суд оцінює критично, оскільки у вказаному акті комісія вказує на термін використання земельної ділянки з 14.12.2007 року, однак у вказаному акті не відображено даних щодо обстеження комісією земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за 2015-2017 роки.

При цьому, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, окрім встановлення самого факту використання земельної ділянки, насамперед слід з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи пов`язані із безпідставним збереженням майна розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Дана правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.

Так, відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів визначена у Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджених Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 № 489 (далі - Порядок).

У п. 5 Порядку передбачено, що коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (додаток 1).

Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відтак, необхідним для визначення розміру недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою є визначення розміру орендної плати на підставі затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та, зокрема, з`ясування, чи розроблялася, погоджувалася та затверджувалася нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у визначеному законодавством порядку (позиція ВС, викладена в постанові від 12.04.2019 року у справі №922/981/18).

Окрім того, оскільки в даних правовідносинах мова фактично йде про стягнення з відповідача ОСОБА_1 безпідставно збережених ним сум орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою, тому площа цієї фактично використовуваної земельної ділянки, а також сам факт її використання, мають визначальне значення для розрахунку таких сум.

На необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користується особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки звернула увагу Велика Палата у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та у постанові від 04.12.2019 зі справи № 917/1739/17, а також Верховний Суд у постанові від 20.12.2019 року у справі № 917/266/19.

Таким чином нормативна грошова оцінка вартості земельної ділянки є обов`язковим доказом для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо площі земельної ділянки для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельну ділянку на підставі нормативної грошової оцінки.

При цьому, із вищенаведених норм законодавства вбачається можливість зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки лише шляхом оформлення витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, а не в будь-який інший спосіб, зокрема, шляхом самостійного розрахунку. Аналогічні позиції викладено у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 року у справі № 922/3607/18 тощо.

В судовому засіданні, представник позивача пояснив, що для розрахунку розміру збитків (орендної плати) за використання земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 використовувався витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформований 23.02.2018 року.

При цьому, вищевказаний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не може підтверджувати нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки.

Так, витяг із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 23.02.2018 року, виданий на земельну ділянку площею 0,41 га, вказано категорію земель - землі житлової та громадської забудови, в результаті чого застосовано коефіцієнт Кф земельної ділянки 2,0, кадастровий номер - відсутній.

При цьому встановлено, що на час формування витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 23.02.2018 року, земельна ділянка площею 0,41 га. кадастровий номер 6124210100:02:001:0927 була вже сформована та визначена категорія земель, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-6110682852019 від 13.06.2019 року, тому для визначення суми збитку (орендної плати), необхідно було отримати нормативно-грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 6124210100:02:001:0927, вид використання - J 0,4064, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, із зазначенням відповідного коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки.

Відповідно до додатку 1 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, коефіцієнт Кф земельної ділянки - «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» - 1,2.

Враховуючи наведене, витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 23.02.2018 року не може бути належним доказом для підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки із кадастровим номером 6124210100:02:001:0927, оскільки сформований із невірними даними щодо земельної ділянки, зокрема, категорії земель, що, має суттєве значення при визначенні нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земельної ділянки населеного пункту, а також не відповідає періоду, за який здійснювався розрахунок (2015-2017 р.). Так, у матеріалах справи відсутній витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2015 - 2017 роки, що не дає змоги суду на підставі належних, достовірних та допустимих доказів перевірити правильність оспореного відповідачем розрахунку орендної плати за землю.

Згідно відповіді відділу у Монастириському районі ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області №9-19-0.31-104/111-20 від 10.07.2020 року, витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в АДРЕСА_1 , за 2015-2017 рр. Відділом не видавались.

Таким чином, судом встановлено, що в наданому позивачем розрахунку розміру збитків (орендної плати) за використання земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , нормативна грошова оцінка земельної ділянки розрахована позивачем самостійно, на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який сформований 23.02.2018 року, який не підтверджує наданий позивачем розрахунок для визначення орендної плати саме по цій земельній ділянці, оскільки із наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, чи вірними є застосовані коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено площі фактично використовуваної відповідачем ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також розміру орендної плати, яку останній безпідставно зберіг, відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За приписами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази та доводи сторін, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, задоволенню не підлягає заява представника відповідача від 10.09.2019 року про застосування строку позовної давності.

Керуючись ст.ст.12, 81, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову Монастириської міської ради Тернопільської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Монастириський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Монастириська міська рада Тернопільської області, 48301, м. Монастириська, вул.Шевченка, 19, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 04058433.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 02 вересня 2020 року.

Суддя В. М. Іванчук