Ухвала суду № 91352128, 04.09.2020, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

______________

Справа № 299/372/18

У Х В А Л А

04.09.2020 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., за участю прокурора - Борис В.І., обвинуваченого - ОСОБА_1 , захисника - Дидинська Б.М., потерпілого ОСОБА_2 , представника потерпілого та цивільного позивача - Кричфалушій І.І., представника цивільного позивача Томаш С.Я. за наслідками розгляду у підготовчому судовому засіданні кримінального провадження №120170700800000989 за обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

До Виноградівського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України.

Прокурор, представник потерпілих та потерпілий висловилися про можливість призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту.

Захисник щодо призначення заперечила, подала клопотання про повернення обвинувального акту прокурору у зв`язку з невідповідністю вимогам КПК України. Зазначені доводи обґрунтувала тим, що вказані недоліки зазначені в ухвалі апеляційного суду від 03.03.2020 року.

Натомість прокурор та представник потерпілого щодо повернення обвинувального акту заперечили. Зокрема прокурор зазначив, що такий повертався прокурору, однак апеляційний суд ухвалу про повернення скасував і направив справу на продовження розгляду. Вважають, що сторона захисту зловживає процесуальним правом та умисно затягує розгляд справи.

Захисник щодо зазначеного доводу пояснила, що дійсно, судом повертався обвинувальний акт, однак не з тих підстав, які зазначені нею і цій обставині дана оцінка судом апеляційної інстанції.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши обвинувальний акт та подані до нього матеріали суд приходить до наступного.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься, згідно з п.10 ч.1 ст. 7 КПК України, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, окрім іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення: вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат: обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження: обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Згідно з ч.2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 92 КІІК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, в кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора.

Пунктом першим частини третьої статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують.

Пунктами другим і десятим частини першої статті 56 цього Кодексу передбачено, що потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 110, ч.2 ст. 291 КПК України виклад всіх обставин, що підлягають доказуванню згідно зі ст. 91 КПК України, які їх вважають установленими слідчий, прокурор, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання, розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, мають міститися в обвинувальному акті.

Відповідно до п. 13 ч.1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Формулювання обвинувачення повинно складатись з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого в його вчиненні, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь його тяжкості.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити в собі не тільки посилання на окрему статтю (частину статті) кримінального закону, але і точне формулювання об`єктивної сторони кримінального правопорушення, його кваліфікуючих ознак.

Правильне відображення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення мас суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, виражених у формулюванні обвинувачення, але і для реалізації прав обвинуваченого (на захист), потерпілого (знати сутність обвинувачення) та для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді.

В ухвалі Закарпатського апеляційного суду від 03.03.2020 року зазначено, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті ОСОБА_1 почасти дослівно співпадає з викладом фактичних обставин кримінального правопорушення, але в решті виходить за межі обставин, встановлених слідчим.

Так в обвинуваченні ОСОБА_1 , як воно сформульоване в обвинувальному акті, вказано, що в результаті здійсненого ним маневру обгону, наслідком якого стала дорожньо-транспортна пригода, «відбулося» механічне пошкодження автомобіля марки «SEAT Cordoba» з реєстраційним номером НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та була пошкоджена залізобетонна опора лінії електропередач, що належить ПрАТ «Закарпаттяобленерго», з якою зіткнувся автомобіль «BMW ХЗ».

Фактичні обставини цих двох подій в обвинувальному акті не вказані, а отже слідчим та прокурором не встановлені, проте згадані в формулюванні обвинувачення. Зі змісту обвинувального акту не видно, чи знаходяться ці події у причинному зв`язку з діями обвинуваченого, чи є вони окремими дорожньо-транспортними пригодами або пов`язані з зіткненням автомобілів «BMW ХЗ» та «VW PASSAT В5» причинно- наслідковим зв`язком, а якщо пов`язані, то яким чином. У цьому ж контексті для встановлення ступеня вини обвинуваченого істотне значення має встановлення конкретних дій кожного з трьох водіїв: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та з`ясування питання про те, дії кого з них і в якій мірі посприяли настанню суспільно- небезпечних наслідків.

Суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження таким порушенням вимог кримінального процесуального закону, у тому числі в ухвалі від 14.03.2018, значення не надав. Не маючи повного, такого, щоб відповідав вимогам ст. 91, п.5 ч.2 ст. 291 КПК України, викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, суд був позбавлений можливості визначити межі судового розгляду таким чином, щоб мати можливість дати оцінку всім обставинам, які мають значення для кримінального провадження і виконати всі його завдання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Частина друга статті 286 КК України, за якою стороною обвинувачення кваліфіковано діяння ОСОБА_1 , визначає кримінальним правопорушенням порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.

У цьому кримінальному провадженні для встановлення події кримінального правопорушення, ступеня його суспільної небезпечності істотне значення мають відомості про обставини, які безпосередньо передували і супроводжували подію, в тому числі ті, які сприяли тяжким наслідкам і давали підстави кваліфікувати дії обвинуваченого, як єдину, принаймні основну, вирішальну причину їх настання.

З показань обвинуваченого в судовому засіданні вбачається, що здійснюючи обгін автомобіля «SEAT Cordoba», який повільно рухався поряд з узбіччям, він сподівався завершити маневр своєчасно, однак не встиг, тому, що автомобіль «BMW ХЗ» рухався йому назустріч з перевищенням дозволеної в населеному пункті швидкості.

Про «досить велику» швидкість автомобіля «BMW ХЗ» згадав у своїх показаннях і пасажир автомобіля «SEAT Cordoba» свідок ОСОБА_4 при тому, що свідок ОСОБА_3 - водій цього автомобіля, стверджував, що рухався зі швидкістю 60 км/год, яку, в межах населеного пункту, обвинувачений ОСОБА_1 у своїх показаннях охарактеризував як «повільну».

Потерпілий ОСОБА_2 , у свою чергу, в судовому засіданні стверджував, що швидкості не перевищив, зустрічний автомобіль виїхав на смугу його руху з-за іншого настільки раптово, що він встиг лише повернути кермо праворуч і не мав можливості уникнути зіткнення. Водночас пояснив, що є інвалідом третьої групи, має вади нижніх кінцівок, які, втім, не заважають йому керувати транспортним засобом, у чому він має досвід.

Згідно з висновком автотехнічної експертизи по дослідженню обставин та механізму ДТІ1 № 621 від 22.12.2017, як він викладений судом у вироку, причиною виникнення ДТП з технічної точки зору стали дії водія автомобіля «VW PASSAT В5» ОСОБА_1 , який виїхав на смугу зустрічного руху на такій відстані від автомобіля «BMW ХЗ», на якій його водій ОСОБА_2 вже був позбавлений технічної можливості зупинити керований ним транспортний засіб до місця зіткнення.

Допитаний у судовому засіданні експерт пояснив, що проводив експертизу на підставі вихідних даних, зазначених у постанові слідчого. Якими саме були ці вихідні дані та їх джерела, суд не дослідив, суперечностей у показаннях водіїв не усунув, оцінки їм не дав, обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди від її початку і до кінця не з`ясував.

Як випливає зі змісту ст. 91 КПК України, встановити ці обставини з подальшим викладом їх в обвинувальному акті (в разі встановлення складу кримінального правопорушення), як обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2 ст. 91 КПК України) разом з іншими фактичними обставинами кримінального правопорушення були зобов`язані і слідчий та прокурор.

Відсутність в обвинувальному акті чіткого викладу всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, які мають значення для кримінального провадження, як їх вважають установленими слідчий і прокурор, в тому числі про те, як рухалися до місця події кожний з трьох транспортних засобів (напрямок руху, швидкість, розташування на проїзній частині), чи не порушили вимог Правил дорожнього руху, водії ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , коли виникла небезпека для руху в кожного з них, якими були їх дії в цих умовах, чи відповідали вони вимогам Правил дорожнього руху, позбавила суд та інших учасників кримінального провадження можливості правильно зрозуміти ці обставини, зіставити їх з формулюванням обвинувачення, з`ясувати для себе чи відповідає зміст і форма кримінального провадження засаді забезпечення доведеності вини з огляду на весь обсяг обвинувачення.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору.

Згідно ч.3 ст.415 КПК України висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.

Приймаючи до уваги, що ухвалою апеляційного суду від 03.03.2020 року встановлено, що вказаний обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, відтак зазначений обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.

Керуючись ст.ст. 291, 314 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України у зв`язку з невідповідністю вимогам КПК України повернути прокурору.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду через Виноградівський районний суд Закарпатської області протягом 7 днів з дня оголошення ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Слідчий суддя В. В. Леньо