Рішення № 91349643, 31.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 640/19024/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 21.09.2018 № 122691-1305-2654, щодо сплати земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік, у розмірі - 68 275,12 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Роз`яснено сторонам про те, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і виклику сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного ППР не керувався даними державного земельного кадастру, як то визначеноп.286.1 Податкового кодексу України, внаслідок чого розрахунок земельного податку, здійснений на підставі інших документів не можна вважати правомірним.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що позивач є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.09.2018 №122691-1305-2654, яким ОСОБА_1 визначене податкове зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб в розмірі 68275,12 грн за податковий період - 2018 рік.

Позивач вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Суть спору зводиться до того, що за даними ІТС «Податковий блок», на підставі якого і винесено оскаржуване ППР, за позивачем обліковується земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0965 га, в той час як позивач зазначає, що йому дійсно за вказаною адресою належать нежитлові приміщення площею 965,35 кв.м., однак одне з таких приміщень є двоповерховим, а отже контролюючим органом невірно визначено площу земельної ділянки під належними позивачу приміщеннями.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Крім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.

За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статті 289 Податкового кодексу України.

Поряд з цим у частині першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Поряд з цим, згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

В контексті наведеного суд зазначає, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В той же час, приходячи до переконання про протиправність оскаржуваного ППР, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечено і не спростовано відповідачем, позивач є співвласником нежитлових будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , і належать Позивачу та ОСОБА_2 в рівних частинах, на праві приватної власності згідно: договору міни від 01 листопада 2002 року (будівля літ. «ж» загальна площа приміщень - 1761,6 кв.м., Позивачу належить 1/2 частина - 880,8 кв.м.); договору міни від 21 травня 2003 року (будівля літ. «к» загальна площа приміщень - 169,10 кв.м., Позивачу належить 1/2 частина - 84,55 кв.м.).

Отже, Позивач є власником нежитлових будівель загальною площею (880,8 кв.м. + 84,55 кв.м.) = 965,35 кв.м.

Разом з тим, позивач вказує на те, що будівля за адресою: АДРЕСА_1 є двоповерховою, а отже обрахунок земельного податку виходячи з загальної площі приміщень, які належать позивачу не можна вважати правомірним.

Відповідач у наданому відзиві зазначає, що відповідно до інформації ІТС «Податковий блок», за позивачем обліковується земельна ділянка площею 0,0965 га.

Жодного іншого, в тому числі і документального обґрунтування правомірності обрахунку земельного податку відповідачем не надано.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.

Як вже зазначалось, відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Одночасно саме відповідач, як контролюючий орган, наділений повноваженнями на звернення із запитом до Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин з метою отримання інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п.1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.

Згідно з п.21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.95р. №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не отримував даних ДЗК щодо земельної ділянки, яка, за твердженням контролюючого органу, перебуває в користуванні у позивача, натомість податок обраховано на підставі ІТС «Податковий блок».

Відповідно до рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року №194/9251 «Про ведення міського земельного кадастру» ведення міського земельного кадастру та надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Пунктом 4 даного рішення встановлено, що технічне і технологічне забезпечення ведення (адміністрування) міського земельного кадастру здійснює комунальне підприємство, підпорядковане Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - КП «Київський інститут земельних відносин».

Відповідно до п.6.2 рішення №194/9251 Департамент забезпечує взаємодію з органами державної податкової служби щодо надання інформації з міського земельного кадастру для вирішення питань нарахування та справляння плати за землю в місті Києві.

З урахуванням даних норм, є можливим дійти висновку про те, що інформація ІТС «Податковий блок» формується контролюючим органом за наслідками взаємодії з Департаментом.

Проте, оскільки нормами Податкового кодексу України, які в даному випадку є спеціальними, передбачено використання контролюючим органом даним Державного земельного кадастру, що отримуються за відповідним запитом, розрахунок земельного податку на підставі ІТС «Податковий блок» не можна вважати правомірним.

В той же час, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне відзначити, що у випадку дотримання контролюючим органом законодавчо встановленої процедури нарахування земельного податку, податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу (п.287.10 Податкового кодексу України).

Суд враховує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, зважаючи на недоведеність та необґрунтованість застосування конкретних показників, а також помилковість розрахунків податкового органу щодо розмірів земельного податку, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7, 72-77, 143, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 21.09.2018 № 122691-1305-2654, прийняте ГУ ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя П.О. Григорович