Рішення № 91349460, 04.09.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/2316/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (надалі також - ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач) про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови в призначенні та розрахунку пенсії відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2017, 2018 та 2019 роки та зобов`язання відповідача з 14.05.2020 призначити та розрахувати позивачу пенсію, відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2017, 2018 та 2019 роки, та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно відмовлено їй в призначенні пенсії вперше відповідно до частини другої статті 40 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та розрахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком (2017, 2018, 2019 роки).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Представником відповідача 30.07.2020 подано відзив, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та з 28.03.2008 по 30.04.2020 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». В подальшому, пенсійним органом автоматично, без звернення позивача з 01.05.2020 останню переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закону № 1058) за матеріалами пенсійної справи з урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2014, 2015 та 2016 роки, в зв`язку з тим, що розмір пенсії, обчислений відповідно до Закону № 1058 є більшим від розміру, який отримувала позивач за Законом України «Про державну службу». Оскільки позивач вперше реалізувала своє право на призначення пенсії у березні 2008 року, у ГУ ПФУ в Чернігівській області відсутні підстави для призначення пенсії повторно, хоч і за нормами іншого Закону, як наслідок відсутні підстави і для застосування показника середньої заробітної плати в Україні за 2017, 2018 та 2019 роки. Також відповідач зазначає, що умови призначення пенсії при першому зверненні та при здійсненні переведення з одного виду на інший (в тому разі, якщо пенсія вже призначалася) - різні.

Позивачем 03.08.2020 подано відповідь на відзив, в якій зазначені аналогічні обставини, викладені в позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як слідує з матеріалів справи позивач до 30.04.2020 отримувала пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 80% від суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

З 01.05.2020 ГУ ПФУ в Чернігівській області ОСОБА_1 автоматично, без звернення останньої переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 за матеріалами пенсійної справи з урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2014, 2015 та 2016 роки, про що повідомлено позивача.

Позивач 14.05.2020 звернулася до відповідача з заявою, в якій просила призначити пенсію вперше відповідно до частини другої статті 40 Закону № 1058 та розрахувати із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року її звернення за призначенням пенсії, а саме за 2017, 2018, 2019 роки (а.с.15).

26.05.2020, додатково до заяви від 14.05.2020, позивач звернулася до ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо неправомірності призначення та обчислення розміру пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2014, 2015 та 2016 роки, зокрема, зазначила про наявність підстав для проведення розрахунку розміру її пенсійного забезпечення відповідно до Закону № 1058 з урахуванням середнього заробітку в галузях економіки України за три попередні роки, що передують року звернення, тобто за 2017-2019 роки (а.с.17).

Одночасно, 26.05.2020 до ГУ ПФУ в Чернігівській області позивачем подано заяву про призначення/перерахунок пенсії за формою відповідно до Порядку №22-1 щодо призначення вперше пенсії відповідно до частини другої ст. 40 Закону № 1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення останньої із заявою про призначення пенсії за віком, а саме за 2017, 2018, 2019 роки (а.с.18).

Листами № 2500-0339-8/15438 від 08.05.2020, № 2500-0339-8/19666 від 02.06.2020 та № 1748-1698/Л-02/8-2500/20 від 18.06.2020 ГУ ПФУ в Чернігівській області відмовило позивачу у призначенні пенсії відповідно до частини другої ст. 40 Закону № 1058 та розрахунку пенсії із застосуванням показників середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки (2017, 2018, 2019 роки), посилаючись на Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 та Закон № 1058, та з 01.05.2020 відповідно до вказаних змін законодавства переведено позивача на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058, оскільки розмір цього виду пенсії більший (а.с.19-24).

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Закон № 1058, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058 встановлено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором (ч. 1 ст.10 Закону № 1058).

Закон України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.

Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Також вказаний Закон регулює пенсійне забезпечення державних службовців.

Виходячи з аналізу норм Закону №1058, виплата пенсії за віком згідно з Законом України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», не входить до правового регулювання цього Закону, а регулюється виключно Законом України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», оскільки є спеціальною пенсією для конкретно визначеного кола осіб.

Як встановлено судом, отримуючи до 01.05.2020 пенсію за Законом України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», позивач не користувалась жодним з видів пенсії, передбачених Законом № 1058, тому призначення відповідачем останній пенсії за віком відповідно до Закону № 1058 у травні 2020 року відбулось вперше.

Звертаючись до відповідача із заявами від 14.05.2020 та від 26.05.2020 про призначення пенсії відповідно до ч.2 ст.40 Закону №1058 із застосуванням показника середньої зарплати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення позивача із заявою про призначенні пенсії, а саме за 2017, 2018, 2019 роки, остання також вперше використала своє право на призначення пенсії згідно з даним законом.

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Тобто частиною 3 ст.45 Закону №1058 регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії (відповідно до ст.9 Закону), призначеної саме за Законом №1058, на інший. Таким чином, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, а саме таким, яким він був на час призначення пенсії згідно Закону № 1058.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачу вперше було призначено пенсію відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», який передбачає інші підстави та порядок обчислення та призначення пенсії, а призначення пенсії відповідно до Закону №1058 в травні 2020 року відбулося вперше.

З огляду на зазначене, вказані положення частини третьої статті 45 Закону №1058, щодо переведення з пенсії, призначеної за іншим законом, зокрема за Законом України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», на пенсію за Законом №1058, не можуть застосовуватись при призначенні пенсії за віком вперше відповідно до Закону №1058.

У цьому разі при призначенні пенсії вперше за Законом №1058 для розрахунку пенсії має враховуватись показник середньої заробітної плати за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії вперше за цим законом.

Тому в даному випадку відповідач мав призначити позивачу пенсію, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки, оскільки показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення вперше пенсії за Законом №1058.

Зазначені висновки щодо здійснення призначення пенсії, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058 викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №876/5312/17 (провадження № 11-731апп18), які в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, відмовляючи в призначенні позивачу пенсії вперше згідно з частиною другою статті 40 Закону №1058 з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки, відповідач помилково ототожнює поняття «переведення на інший вид пенсії» та «призначення пенсії», внаслідок чого в розрахунку пенсії з 01.05.2020 відповідачем неправомірно враховані показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні не за той період, як це повинно бути для пенсії, яка призначена вперше відповідно до Закону №1058.

Крім того, законодавча норма, визначена частиною третьою статті 45 Закону №1058 може бути застосована лише за бажанням (згодою) пенсіонера при переведенні його з одного виду пенсії на інший вид в межах правового регулювання одним Законом України.

Як встановлено судом, позивач не зверталася до відповідача щодо застосування до неї вказаної норми Закону, як і не зверталась щодо переведення на інший вид пенсії.

Позивач звернулась до відповідача за призначенням пенсії за віком вперше, оскільки до 01.05.2020 отримувала пенсію державного службовця відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу».

Таким чином, оскільки призначення пенсії відповідно до Закону № 1058 в травні 2020 року відбулося вперше, то застосування відповідачем у спірних відносинах ч. 3 ст. 45 Закону № 1058 є безпідставним.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач мав призначити пенсію позивачу згідно із Законом №1058, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки, тобто враховуючи показник середньої заробітної плати, який має враховуватись за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії за Законом № 1058.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 577/2576/17, висновки якої, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що якщо особі, якій до досягнення загального пенсійного віку була призначена та виплачувалась пенсія на підставі іншого Закону, при зверненні із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону № 1058 , пенсія повинна обраховуватись на підставі положень статті 40 Закону № 1058, як вперше призначена (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 03.10.2018 у справі № 428/450/17), а тому посилання ГУ ПФУ в Чернігівській області на те, що пенсію було перераховано автоматичним способом і нема підстав для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) України за 2017-2019 роки при проведенні перерахунку пенсії, є безпідставним.

Позивач 14.05.2020 та 26.05.2020 звернулась до ГУ ПФУ в Чернігівській області з заявами, в яких просила призначити пенсію вперше відповідно до ч.2 ст.40 Закону №1058 і розрахувати із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2017, 2018, 2019 роки.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону № 1058 Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії;

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn);

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Особі, якій до досягнення загального пенсійного віку була призначена та виплачувалась пенсія на підставі іншого Закону, при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, пенсія повинна обраховуватись на підставі положень ст. 40 Закону №1058, як вперше призначена.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 520/6664/17, від 05.07.2018 у справі № 565/645/17, від 22.01.2019 у справі № 577/2457/17, від 14.02.2018 у справі № 465/5246/17, від 06.02.2019 у справі № 333/1856/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17, висновки яких, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином відповідачем протиправно відмовлено позивачу в призначенні пенсії вперше відповідно до частини другої статті 40 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та розрахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком (2017, 2018, 2019 роки).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови в призначенні та розрахунку пенсії позивачу відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2017, 2018 та 2019 роки та зобов`язання відповідача з 14.05.2020 призначити та розрахувати позивачу пенсію, відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2017, 2018 та 2019 роки.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що вимога позивача про зобов`язання відповідача виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією є безпідставною, оскільки обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

При цьому, суд звертає увагу на те, що права позивача на час розгляду даної справи не порушені, оскільки такий перерахунок ще не проведено, а суд не може під час прийняття постанови вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та розрахунку пенсії відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2017, 2018 та 2019 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 14.05.2020 призначити та розрахувати ОСОБА_1 пенсію, відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2017, 2018 та 2019 роки.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу"Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940).

Повне судове рішення складено 04.09.2020.

Суддя О.М. Тихоненко