Рішення № 91348884, 07.09.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 вересня 2020 року м. Рівне №460/5052/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді С.А. Борискін, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:

визнати протиправною відмову відповідача у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), з 19.12.1985 по січень 1988 року та з 12.12.1989 по даний час постійно проживає у селі Тинне Сарненського району Рівненської області - території, що належить до зони гарантованого добровільного відселення. У 2020 році він звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи " і надав всі необхідні документи. Відповідач, розглянувши заяву, у березні 2020 року надав відповідь, якою повідомив, що документами підтверджено факт постійної роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення - 1 рік 1 місяць 28 днів станом на 01.01.1993, що є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. На переконання позивача, така відмова пенсійного органу є протиправною та необґрунтованою, так як посвідченням громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншими долученими до заяви документами підтверджується факт його постійного проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3-ох років. За наведеного, просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 17.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

29.07.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (а.с.29-31), в якому на обґрунтування заперечень вказано, що в розумінні ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали та додатково або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Зазначено, що у позивача не підтверджується ні факт постійної роботи, ні факт проживання в 3-ій зоні протягом 3 років станом на 01.01.1993. За таких обставин, сторона відповідача вважає, що підстави для призначення пенсії позивачу відсутні та просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим 25.12.1994 Рівненською обласною радою (а.с.19).

З копії паспорта позивача встановлено, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Тинне Сарненського району Рівненської області та з 28.01.1992 зареєстрованим місцем його проживання є: АДРЕСА_1 (а.с.5-9).

11.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Листом від 02.03.2020 №1700-0301-8/4361 пенсійний орган відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991, оскільки наданими документами не підтверджено факт постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення (а.с.10-11).

Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №1058), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до положень ст.26 Закону №1058, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796).

Статтею 49 Закону №796 визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з приписами ч.1 ст.55 цього Закону, особам, які проживали або працювали на радіоактивно забруднених територіях, пенсії призначаються із зниженням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 цієї частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №105 із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

З матеріалів справи судом встановлено та не є спірним у справі, що згідно з наданою ОСОБА_1 пенсійному органу довідкою Немовицької сільської ради Сарненського району від 10.02.2020 № 640 позивач був зареєстрований та постійно проживав на території с. Тинне Сарненського району з 19.12.1985 по 01.1988 (число не зазначено) та з 12.12.1989 по даний час, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.33).

Однак, актом позапланової перевірки обґрунтованості видачі документів, наданих для призначення пенсії від 20.02.2020 відповідачем встановлено, що довідка від 10.02.2020 за № 640 не є дійсною, оскільки відповідно до наданих на перевірку первинних документів неможливо підтвердити факт реєстрації та проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (а.с.34).

Відповідно до архівних довідок від 12.12.2019 № 1836 та від 16.12.2019 № 1849, Позивач з 1986 по 1989 роки працював в СВК "Пісків" с. Пісків Костопільського району, територія яка не відноситься до радіаційно забрудненої зони.

Також позивачем надана довідка від 31.10.2019 №552/03-47, в якій значиться що позивач навчався в Сарненському середньо-технічному училищі №21 з 15.01.1986 по 14.07.1986, яке знаходиться в м. Сарни територія якого відноситься до зони посиленого радіологічного контролю (а.с.35).

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 , заповненої 21.09.1983 (а.с.36-45), позивач працював:

- з 18.04.1988 по 11.07.1988 - на Сарненському лісгоспзагу (зона посиленого радіологічного контролю - 4 зона);

- з 11.12.1989 по 04.11.1990 - у Костопільському заводі базальтових і теплоізоляційних

матеріалів - територія не відноситься до зони радіологічного забруднення (чиста зона);

- з 21.11.1990 по 21.06.1991 - в кооперативі "Єталон" в м. Костопіль територія не відноситься до зони радіологічного забруднення (чиста зона);

- 24.02.1992 по 05.07.1993 - у Сарненському шляхобудівельному управлінні № 55, місцезнаходження якого документами не підтверджено.

З наведеного, відповідачем визнано, що страховий стаж позивача становить 21 рік 8 місяців 21 день. При цьому, станом на 01.01.1993 документально підтвердженим є факт постійної роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення: 1 рік 1 місяць 28 днів.

Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон - №1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" регулюються Порядком, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1 (зі змінами), при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особа надає, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Відповідно до висновків, наведених Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 по справі №572/456/17 підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрація у зоні посиленого радіологічного контролю.

Тому, суд враховує, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, проте, враховуючи відсутність інших належних та допустимих доказів на підтвердження періоду постійного проживання (роботи) позивача на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі довідок органів місцевого самоврядування (підприємств, установ, організацій) - не можуть бути підставою для призначення пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону №796, як того вимагає Порядок № 22-1.

Щодо незарахування до періоду роботи у зоні гарантованого добровільного відселення період роботи позивача в 1977 та в ІНФОРМАЦІЯ_3 в СГПП "Случ" у зв`язку з недосягненням 14 річного віку для набуття права членства в колгоспі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Так, пунктом 3 Примірного Статуту колгоспу, прийнятого Третім Всесоюзним з`їздом колгоспників, затвердженим Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969 за №910 було передбачено, що членами колгоспу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку і виявили бажання своєю працею приймати участь в колективному господарстві колгоспу. Прийом в члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління колгоспу в присутності особи, що подала заяву. На кожного члена колгоспу ведеться "трудова книжка колгоспника" єдиного зразка.

Розділом VI зазначеного Примірного Статуту колгоспу встановлено, що всі роботи в суспільному господарстві колгоспу виконуються особистою працею колгоспників. Прийом на роботу спеціалістів та інших працівників допускається лише у тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних спеціалістів або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні строки силами колгоспників. Формами організації виробництва та праці є дільниці, ферми, бригади, ланки та інші виробничі підрозділи.

В той же час, ст.188 Кодексу законів про працю Української РСР від 10.12.1971 №322-VIII (у редакції станом на день набрання ним чинності з 01.06.1972) було передбачено, що не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. У виняткових випадках, за погодженням з фабричним, заводським, місцевим комітетом професійної спілки, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п`ятнадцяти років.

Законом Української РСР від 20.03.1991 №871-XII ст.188 Кодексу законів про працю Української РСР доповнено частиною третьою такого змісту: "Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров`ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює".

За змістом ст.187 Кодексу законів про працю Української РСР неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Аналіз наведених правових норм, що діяли у спірний період часу, дає змогу дійти висновку про відсутність імперативної заборони прийняття на роботу, в тому числі в якості члена колгоспу чи за трудовим договором особу, яка досягла 15 років.

Безпосередні умови членства в колгоспі мали визначатися в конкретному статуті такого колгоспу, прийнятому загальними зборами членів колгоспу та зареєстрованому в виконавчому комітеті районної Ради депутатів, що передбачалося п. 59 Розділом ХІІ Примірного Статуту колгоспу.

В той же час зі змісту оскаржуваного рішення про відмову в призначені пенсії не вбачається, що відповідачем досліджувалися умови членства осіб в СГПП "Случ", як колгоспників.

Суд дійсно констатує, що документів, що підтверджували б членство в колгоспі позивача, в матеріалах справи немає, оскільки єдиним документом підтверджуючим членство в колгоспі є рішення загальних зборів колгоспників про прийняття до членів колгоспу.

Тому, для зарахування стажу роботи за спірні періоди необов`язково щоб позивач був членом колгоспу, він міг працювати у колгоспах на підставі трудового договору, або контракту як найманий працівник, з поширенням на нього гарантій Кодексу законів про працю та інших актів законодавства про працю, проте після досягнення ним 15 років.

Поряд з цим, судом встановлено, що ОСОБА_1 у ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилося 12 років, а в ІНФОРМАЦІЯ_3 - 14 років.

Отже, відповідачем правомірно не враховано до періоду роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на період його роботи в СГПП "Случ" у 1977 та 1979 роках.

Враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що наданими позивачем до заяви 11.02.2020 копіями документів не підтверджено, що станом на 01.01.1993 він прожив (відпрацював) 3 роки у зоні гарантованого добровільного відселення, починаючи з дати аварії на ЧАЕС.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тому, відмовляючи у задоволенні такої заяви про призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Підстави для застосування ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст.241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 07 вересня 2020 року.

Суддя С.А. Борискін