Рішення № 91348799, 07.09.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3545/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Ліквідаційна комісія управління МВС України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

07 липня 2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 / позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - МВС України / відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Ліквідаційна комісія управління МВС України в Полтавській області (далі по тексту - Ліквідаційна комісія УМВС України в Полтавській області / третя особа) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України про відмову в прийнятті рішення про визнання ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист",

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про надання їй статусу ветерана органів внутрішніх справ відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист",

- стягнути із Міністерства внутрішніх справ України моральну шкоду в розмірі 246 680 грн.

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у визнанні ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Оскільки позивач є особою з інвалідністю другої групи з 07 березня 2018 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

30 липня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив МВС України на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на їх безпідставність та необгрунтованість. Стверджував, що позивача 30 жовтня 2015 року було звільнено з органів внутрішніх справ та на момент звільнення із служби, період безперервної служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 дорівнює 19 років 02 місяці 29 днів, а не 20 років, як того вимагає Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Зазначив, що поняття "бездогання служба" та "вислуга років" не тотожні поняття та мають різну правову природу (а.с. 57-65).

03 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшли пояснення Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області на позов. У поясненнях третя особа зазначила, що повністю підтримує доводи викладені у відзиві МВС України та просить їх врахувати при прийнятті рішення по даній справі. Зазначила, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають оскільки позивачем не підтверджено завдання фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходить (а.с. 88-92).

06 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив. У відповіді на відзив позивач наполягав на правомірності своїх вимог, оскільки постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року по справі № 440/368/19 встановлено, що ОСОБА_1 повністю відповідає критеріям необхідним для надання їй статусу ветерана органів внутрішніх справ (а.с. 116-123).

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 навчалась в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого на заочному факультеті № 2 з 01 вересня 1994 року (наказ № 132-с від 26 лютого 1994 року). Наказом № 255-с від 12 вересня 1996 року вона була відрахована з академії у зв`язку з невиконанням умов контракту. Наказом № 299-с від 11 листопада 1996 року ОСОБА_1 поновлена в академії. Наказом № 30-с від 06 лютого 2000 року вона була відрахована з академії у зв`язку з її закінченням, що підтверджується листом від 06 грудня 2005 року № 531 (а.с. 25).

В період з 01 серпня 1999 року до 30 жовтня 2015 року позивач проходила службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою від 02 жовтня 2018 року № 35Аз/115/12/02/03-2018 (а.с. 24).

Майор міліції, слідчий відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Кременчуцького міського відділу ОСОБА_1 звільнена з органів внутрішніх справ 30 жовтня 2015 року за п. 64 "б" (у запас через хворобу) на підставі наказу УМВС в Полтавській області від 30 жовтня 2015 року №609 о/с. Вислуга років станом на 30 жовтня 2015 складає 20 років 02 місяці 14 днів. Безперервний стаж служби в органах внутрішніх справ становить 19 років 02 місяці 29 днів (а.с. 111).

Позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ, отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (а.с. 23).

Крім того ОСОБА_1 згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 706464, за результатом повторно огляду встановлено II групу інвалідності з 01 квітня 2020 року безтерміново, захворювання , ТАК, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. 22).

20 квітня 2018 року позивач звернулась до ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області із заявою щодо встановлення їй відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24 березня 1998 № 203/98-ВР (надалі - Закон №203/98-ВР) статусу ветерана органів внутрішніх справ.

Членом ліквідаційної комісії - завідувач СППЗ ГУНП Мельником В.О. листом від 31 липня 2018 року №4/К-679 повідомлено, що законодавством визначено, що для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ обов`язковою умовою є наявність відповідної календарної вислуги, а не інших періодів (навчання тощо). Відповідно до розрахунку вислуги років та витягу з наказу про звільнення від 30 жовтня 2015 року №609о/с безперервна вислуга ОСОБА_1 становить 19 років 02 місяці 29 днів (а.с. 20).

Не погодившись з цією відмовою, позивач звернулась до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року по справі № 440/368/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії управління МВС України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повністю (офіційне посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://reestr.court.gov.ua/Review/83753418).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року по справі № 440/368/19 - скасовано. Прийнято нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області в наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ ОСОБА_1 . Зобов`язано Ліквідаційну комісію Управління МВС України в Полтавській області направити до Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України документи для вирішення питання про надання ОСОБА_1 статусу ветерана органів внутрішніх справ (офіційне посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://reestr.court.gov.ua/Review/85961218).

Листом від 10 січня 2020 року № 22/6-79 Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України повідомив ОСОБА_1 , що за дорученням керівництва Міністерства, в межах компетенції, розглянуто лист від 18 грудня 2019 року № 6827/3к та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року по справі № 440/368/19. Відповідно до Інструкції до повноважень Департаменту персоналу організації освітньої та наукової діяльності МВС як уповноваженого структурного підрозділу належить зберігання та видача (заміна) посвідчення "Ветеран органів внутрішніх справ" та нагрудного знака відповідно до чинного законодавства. Прийняття відповідного комісійного рішення щодо надання статусу "Ветеран органів внутрішніх справ" не передбачено вказаною Інструкцією. В описовій частині рішення суд помилково ототожнює поняття прийняття рішення про встановлення статусу учасника бойових дій та надання статусу "Ветеран органів внутрішніх справ". Ветеранами органів внутрішніх справ визнаються особи за умови наявності таких факторів: громадянство України, бездоганна служба, 25 і більше років вислуги в календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга в календарному обчисленні), встановлення I та II групи, яка настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ і наявність вислуги 20 років і більше, звільнення в запас або у відставку відповідно до законодавства. Ураховуючи особливий статус осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, сам факт того, що ОСОБА_1 до вступу на службу в органи внутрішніх справ навчалась у вищому навчальному закладі, не є підставою для зарахування зазначеного періоду навчання до вислуги років, яка дає право на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ. Станом на дату звільнення вислуга служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 у календарному обчисленні становить 19 років 02 місяці 29 днів, що недостатньо для надання їй статусу "Ветеран органів внутрішніх справ" відповідно до пункту третього статті 5 Закону (а.с. 37-38).

Не погоджуючись із фактичною відмовою у прийнятті рішення про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб`єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (надалі - Закон № 203/98-ВР) встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.

Згідно статті 4-1 Закону № 203/98-ВР сфера дії цього Закону поширюється на громадян України, які віднесені до категорій ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України відповідно до цього Закону і які постійно проживають на території України.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону № 203/98-ВР передбачено, що ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України визнаються громадяни України:

1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД; 5) які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України.

2) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 20 років і більше;

4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР;

5) які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України.

Суд наголошує, що вищевказаним Законом передбачено п`ять різних випадків, за умовами яких особи, мають право на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ.

Так, пунктом 3 статті 5 Закону № 203/98-ВР, передбачено, що ветеранами органів внутрішніх справ визнаються громадяни України при дотримані сукупності таких вимог:

- є особами з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України;

- мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 20 років і більше.

Суд звертає увагу відповідача, що вищевказаний пункт Закону не містить імперативної норми щодо того, що вислуга років має бути саме календарною.

Відповідно до наказу УМВС в Полтавській області від 30 жовтня 2015 року № 609 о/с на день звільнення ОСОБА_1 вислуга років складає - 20 років 02 місяці 14 днів, безперервний стаж служби в ОВС - 19 років 02 місяці 29 днів (а.с. 111).

Згідно довідки до акта огляду МСЕК позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, захворювання, ТАК, пов`язане проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. 22).

Отже, ОСОБА_1 повністю відповідає критеріям, необхідним для надання їй статусу ветерана органів внутрішніх справ.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1601 "Про порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" та від 01 червня 2002 року № 742 "Про порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран органів внутрішніх справ", вказані відзнаки та документи вручаються ветеранам або за його дорученням рідним чи іншим особам, органами пенсійного забезпечення, зокрема, МВС, за місцем проживання, про що одержувач розписується у відповідному обліковому документі.

Особи, які мають право на отримання відзнаки та посвідчення, звертаються до ліквідаційної комісії за місцем звільнення зі служби, подаючи необхідні документи, які після їх опрацювання направляються Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України (далі - ДПООНД МВС) для остаточного оформлення.

Відповідно до вимог підпункту 11 пункту 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, та з метою належної організації роботи Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС, підвищення ефективності діяльності з кадрового забезпечення структурних підрозділів апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС наказом МВС від 14 грудня 2015 року № 1570 затверджено "Положення про Департамент кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України".

Основними завданнями Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України є: забезпечення організаційно-методичного керівництва, контролю та координації роботи з персоналом, здійснення своєчасного добору персоналу для підрозділів апарату МВС, керівного складу територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, головного органу військового управління Національної гвардії України, та за дорученням Міністра центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Міністром; документальне оформлення вступу, проходження, припинення державної служби та трудових відносин з працівниками апарату МВС, керівниками закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС; прогнозування розвитку персоналу, у тому числі формування резерву керівників, заохочення персоналу до службової кар`єри, підвищення рівня їх професійної компетентності, оцінювання та атестування; організація професійного навчання, підвищення кваліфікації, перепідготовки та післядипломної освіти персоналу для МВС, Національної гвардії; здійснення у МВС організаційно-штатних заходів з оптимального розподілу та ефективного використання наявної штатної чисельності персоналу, для виконання покладених на МВС завдань та функцій, удосконалення структури і штатів підрозділів МВС з урахуванням міжнародного досвіду; організація освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, науково-дослідних установ, що належать до сфери управління МВС; здійснення аналітичної та організаційної роботи з питань управління персоналом апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що відносяться до сфери управління МВС, головного органу військового управління Національної гвардії України, та за дорученням Міністра центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр; загальне методичне керівництво роботою з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг колишніми працівниками міліції, службовцями апарату МВС, територіальних закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, звільненим зі служби, роботи, та членами їх сімей.

Згідно підпункту 41, 44 пункту 4 зазначеного Положення Департамент відповідно до покладених на нього завдань: видає через кадрові підрозділи територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, посвідчення "Ветеран органів внутрішніх справ" відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" колишнім працівникам міліції, у тому числі, пенсіонерам, особам, звільненим зі служби, роботи на пенсію; веде облік осіб, із числа колишніх працівників міліції, службовців апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, звільнених зі служби, роботи, та членів їх сімей, а також ветеранів органів внутрішніх справ, яким призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у прийнятті рішення про визнання ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", викладену в листі від 10 січня 2020 року № 22/6-79.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, суд вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про надання їй статусу ветерана органів внутрішніх справ відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Стосовно позовної вимоги про стягнення із МВС України моральної шкоди в розмірі 246 680 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З системного аналізу вказаної норми, суд приходить до висновку, що для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи не є кваліфікуючою ознакою наявність вини цієї особи, але право на відшкодування шкоди законодавством пов`язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Згідно частини першої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права

При з`ясуванні фактів, з якими Закон пов`язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статей 11467, 1187 Цивільного кодексу України, які визначають підстави покладання обов`язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз`яснень, даних в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

З матеріалів позову вбачається, що позивач обґрунтовуючи завдання відповідачем моральної шкоди вказує на повторне порушення прав позивача, крім того, тривалими негативними діями посадові особи відповідача вказують, що Держава Україна не є соціальною та правовою, відсутній принцип верховенства права, що принижує позивача та негативно впливає на емоції.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Водночас розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем.

Отже, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди.

Щодо стягнення розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої та восьмої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що 02 липня 2020 року між адвокатом Кучук А.О. та ОСОБА_1 укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 013 (а.с. 42-44).

На виконання умов зазначеного договору позивачем сплачено по 4 174,30 грн, що підтверджуються квитанцією № 013/20 від 02 липня 2020 року (а.с. 46).

04 серпня 2020 року між адвокатом Кучук А.О. та ОСОБА_1 укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 019 (а.с. 129-131).

На виконання умов зазначеного договору позивачем сплачено по 1 208,35 грн, що підтверджуються квитанцією № 019/20 (а.с. 133).

При цьому законодавством не встановлено права суду змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд бере до уваги що позивачем документально підтвердив сплату 5 382,65 грн на виконання договорів про надання професійної правової допомоги. Тобто цей гонорар був фактичним.

02 липня 2020 року та 04 серпня 2020 року між адвокатом Кучук А.О. та ОСОБА_1 підписано Акти прийому-передачі наданої правничої допомоги згідно договору про надання правничої допомоги № 013 від 02 липня 2020 року та № 019 від 04 серпня 2020 року (а.с. 47, 134).

Дослідивши акти приймання-передачі послуг за договорами, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, суд приходить висновку про необхідність стягнення на користь позивача із МВС України витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в сумі по 5 382,65 грн кожному.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, юридична адреса: вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Ліквідаційна комісія Управління МВС України в Полтавській області ( код ЄДРПОУ 08592276, юридична адреса: вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36000) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у прийнятті рішення про визнання ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", викладену в листі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 10 січня 2020 року № 22/6-79.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про надання їй статусу ветерана органів внутрішніх справ відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 382,65 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Суддя С.О. Удовіченко