Рішення № 91348720, 07.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5800/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправним та скасування наказу від 11.06.2020 року № 15-10713/13-20-СГ та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11.06.2020 року № 15-10713/13-20-СГ про відмову у наданні згоди на поділ земельної ділянки, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на поділ земельної ділянки площею 10,816 га, що перебуває у державній власності, із цільовим призначенням землі запасу, розташованої на території Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), з таких підстав: - клопотання не відповідає вимогам чинного законодавства; - в наданих матеріалах відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджують наявність у Вашому користуванні даної земельної ділянки;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтованою площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5123783400:01:002:0450 (загальна площа 10,816 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів);

стягнути з відповідача на користь позивача 10000 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою від 08.07.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

10.07.2020 року (вх. № 26836/20) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

22.07.2020 року (вх. № 26836/20) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

04.08.2020 року (вх. № 30351/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

04.08.2020 року (вх. № 30435/20) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив на позовну заяву.

01.09.2020 року (вх. № 34376/20) представником позивача до канцелярії суду подано заяву щодо судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог та у відповіді на відзив зазначено, що позивач 08.05.2020 року звернувся до відповідача із клопотанням, у якому просив надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтованою площею 2,00 га, що маж кадастровий номер: 5123783400:01:002:0450 (загальна площа 10,816 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу. Однак, наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 11.06.2020 року № 15-10713/13-20-СГ про відмову у наданні згоди на поділ земельної ділянки, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 «У наданні дозволу на поділ земельної ділянки площею 10,816 га, що перебуває у державній власності, із цільовим призначенням землі запасу, розташованої на території Петродолинської сільської ради Овідіополського району Одеської області (за межами населеного пункту), з таких підстав: - клопотання не відповідає вимогам чинного законодавства; - в наданих матеріалах відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджують наявність у вашому користуванні даної земельної ділянки». Позивач вважає, що наказ відповідача є незаконними та протиправними, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що позивачем при поданні клопотання позивачем не було подано правовстановлюючі документи, що підтверджують наявність даної земельної ділянки у користуванні позивача, а отже відмова у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою є правомірною, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач 08.05.2020 року звернувся до відповідача із клопотанням, у якому просив надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтованою площею 2,00 га, що маж кадастровий номер: 5123783400:01:002:0450 (загальна площа 10,816 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу. До вказаного клопотання ОСОБА_1 додала копії паспорту та ідентифікаційного коду, графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування (а.с. 12).

Як вбачається з позовної заяви, 10.02.2020 року було направлено до ГУ Держгеокадастру в Одеській області запит про доступ до публічної інформації стосовно земельної ділянки за кадастровим номером: 5123783400:01:002:0450. У відповідь на даний запит розпорядник інформації 21.02.2020 року повідомив, що за інформацією Управління, у Державному земельному кадастрі наявні відомості про державну реєстрацію від 19.11.2019 року земельної ділянки з кадастровим номером: 5123783400:01:002:0450, з цільовим призначенням: землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), загальною площею 10,816 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Петродолинська сільська рада на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Крім того, 13.05.2020 року позивачем направлено до ГУ Держгеокадастру в Одеській області запит про доступ до публічної інформації стосовно земельної ділянки за кадастровим номером: 5123783400:01:002:0450. У відповідь на даний запит розпорядник інформації 19.05.2020 року повідомив наступне. Зазначена земельна ділянка відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення та відповідно до ст.122 Земельного кодексу України розпорядником її є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. Накази про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки Головним управління Держгеокадастру в Одеській області не надавалися. Інформація на питання 3, 4, 6 у Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області відсутня.

09.06.2020 року ОСОБА_1 було направлено до ГУ Держгеокадастру в Одеській Області запит про доступ до публічної інформації стосовно результатів розгляду клопотання від 08.05.2020 року. 16.06.2020 року у відповідь на даний запит було одержано Наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській Області від 11.06.2020 року № 15-10713/13-20-СГ про відмову у наданні згоди на поділ земельної ділянки, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 "у наданні дозволу на поділ земельної ділянки площею 10,816 га, що перебуває у державній власності, із цільовим призначенням землі запасу, розташованої на території Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), з таких підстав: - клопотання не відповідає вимогам чинного законодавства; - в наданих матеріалах відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджують наявність у Вашому користуванні даної земельної ділянки".

На погоджуючись із вказаним наказом та покладеними в його основу доводами позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Відповідно до положень ст.15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З урахуванням зазначеного, підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпними та не потребують додаткового розширеного тлумачення.

Згідно з ч.9 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч.ч.10-11 ст.118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно з пп. "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.1 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.2 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно з ч.5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Як вже було зазначено судом вище, позивач у поданому до відповідача клопотанні просила надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що має кадастровий номер 5123783400:01:002:0450 загальною площею 10,816 га з метою подальшої передачі земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Відповідно до ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Згідно з ч.12 ст.186 Земельного кодексу України технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок погоджується: у разі якщо поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюється її користувачем - власником земельних ділянок, а щодо земельних ділянок державної або комунальної власності - органом виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу; у разі поділу, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, - заставодержателем; у разі поділу, об`єднання власником земельної ділянки, що перебуває у користуванні, - землекористувачем. Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок затверджується замовником.

З урахуванням зазначеного, особа, яка є користувачем сформованої земельної ділянки, має право на її поділ або об`єднання без зміни цільового призначення, що реалізовується за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

При цьому, технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок погоджується власником земельних ділянок у разі якщо поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюється її користувачем.

Оскільки ОСОБА_1 не є користувачем земельної ділянки площею 10,816 га, що перебуває у державній власності, із цільовим призначенням землі запасу, розташованої на території Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), тому підстав для звернення до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки в неї не було, так як такого не передбачено законодавством.

Суд зазначає, що особа, маючи намір отримати безоплатно у власність земельну ділянку розміром не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, звертається до відповідного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а не поділу), за результатами розгляду якого останнім має видаватися відповідний наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у його наданні із зазначенням конкретних підстав.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, встановлено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Відповідно до п.84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

За таких обставин, оскаржуваний наказ від 11.06.2020 року № 15-10713/13-20-СГ «Про відмову у наданні згоди на поділ земельної ділянки» прийнятий відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв`язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 10000 гривень, суд відмовляє у її задоволенні з огляду наступне.

Відповідно до пункту Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Стаття 41 Конвенції проголошує: Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа "Бушемі проти Італії", рішення від 16.09.1999 р.).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

З урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.

Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з`ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди позивач пов`язує з тим, що внаслідок бездіяльності відповідача стосовно ненадання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою позивачу, вважає таке відношення відповідача таким, що призводить до завдання душевних страждань.

Стосовно розміру моральної шкоди, яку на думку позивача, заподіяно неправомірними діями посадових осіб відповідача, то суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співрозмірності), виваженості та справедливості.

Позивачем жодними доказами не підтверджено факту заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань, не обґрунтовано визначення заподіяної моральної шкоди у розмірі 10000 грн. та не зазначено, з чого позивач при цьому виходив.

Підсумовуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи та з`ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди взагалі та обов`язку її відшкодування, суд, вважає необґрунтованими, непідтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача на його користь 10000 грн. у якості компенсації моральної шкоди.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправним та скасування наказу від 11.06.2020 року № 15-10713/13-20-СГ та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 07.09.2020р.

Суддя О.М. Тарасишина

.