Ухвала суду № 91346858, 02.09.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11217/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Гаврилової О.В.,

за участю секретаря Передрій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Людмили Василівни, заінтересована особа: ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду м.Києва надійшла скарга ОСОБА_1 на дії заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у(м.Київ) Кенюк Людмили Василівни, заінтересована особа: ОСОБА_2 .

Згідно заявлених вимог, скаржник просить суд:

-визнати дії заступника начальника відділу Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м.Києві Кенюк Людмили Василівни, вчинені 08 липня 2020 року в рамках виконавчого провадження №62234924 щодо встановлення факту невиконання ОСОБА_1 ухвали Дніпровського районного суду м.Києва про забезпечення позову

від 22 квітня 2020 року по справі №755/5133/20 та щодо складення акту державного виконавця від 08 липня 2020 року за цим фактом - протиправними;

-акт державного виконавця заступника начальника відділу Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м.Києві Кенюк Людмили Василівни від 08 липня 2020 року щодо невиконання ОСОБА_1 ухвали Дніпровського районного суду м.Києва про забезпечення позову від 22 квітня 2020 року по справі №755/5133/20, складений в рамках виконавчого провадження №62234924 - скасувати;

-визнати дії заступника начальника відділу Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м.Києві Кенюк Людмили Василівни, вчинені 10 липня 2020 року в рамках виконавчого провадження №62234924 щодо встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві користування транспортними засобами - протиправними;

-постанову про встановлення тимчасового обмеження у праві користування транспортними засобами заступника начальника відділу Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м.Києві Кенюк Людмили Василівни від 10 липня 2020 року, винесену в рамках виконавчого провадження №62234924 - скасувати.

Вимоги скарги мотивовано тим, що в провадженні Дніпровського районного суду м.Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 22 квітня 2020 року було частково задоволено клопотання стягувача про забезпечення позову та встановлено тимчасовий графік спілкування з дитиною. 03 червня

2020 року заступником начальника відділу Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м.Києві Кенюк Л.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62234924 щодо примусового виконання вказаної ухвали суду. В подальшому, 17 червня 2020 року, 24 червня 2020 року та 01 липня 2020 року виконавцем та стягувачем було здійснено виходи за адресою проживання скаржника та дитини з метою перевірки виконання ухвали суду і кожного разу скаржник належним чином виконував ухвалу суду, здійснював всі необхідні та залежні від нього дії задля передачі дитини стягувачу, проте дитина за власною волею категорично відмовлялася покидати житло скаржника та їхати зі стягувачем. Не зважаючи на це, виконавець щоразу виносила постанови про накладення на скаржника штрафів. 08 липня 2020 року, під час проведення виконавчої дії скаржник надав стягувачу можливість забрати дитину та не чинив жодних перешкод у спілкуванні з дитиною. Не зважаючи на це, виконавець констатувала факт невиконання ним судового рішення, що було зафіксовано в акті державного виконавця. 10 липня 2020 року виконавцем було винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами. В скарзі зазначено, що виконавцем було здійснено перевірку виконання ухвали суду з порушенням порядку, визначеного ухвалою суду - самовільно змінено порядок виконання. На думку скаржника, Дніпровський районний відділ ДВС не мав жодних повноважень на здійснення виконавчих дій, оскільки виконавчий документ було пред`явлено не за місцем виконання. Скаржник вказує на те, що в повній мірі виконав ухвалу суду, передавши дитину стягувачу, проте дитина відмовилась проводити зустрічі зі стягувачем поза помешканням батька. Крім того, виконавець самовільно змінила місце виконання ухвали суду та проведення виконавчих дій. Також зазначено, що оскаржувана постанова не містить жодного обґрунтування та винесена без належних підстав. В скарзі також викладені міркування скаржника стосовно неприпустимості примусового перевезення дитини з одного помешкання до іншого всупереч бажанню дитини та права дитини на захист своїх інтересів.

07 серпня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про поновлення строку звернення до суду зі скаргою, прийняття скарги до розгляду та призначення справи до судового розгляду.

Скаржник ОСОБА_1 та його представник - адвокат - Лепіхіна О.П. в судовому засіданні підтримали скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити з підстав, викладених у скарзі.

Скаржник додатково пояснив, що 08 липня 2020 року він підвів дитину до дверей квартири - до стягувача, проте син злякався та забіг до квартири, приблизно годину скаржник умовляв дитину піти зі стягувачем, потім йому стало шкода дитину та він попросив все припинити. Також зазначив, що не розумів, де саме має виконуватися ухвала суду.

Представник скаржника надала пояснення аналогічні викладеним у скарзі та додатково зазначила, що ухвала суду була виконана - дитина передана стягувачеві.

Заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 та її представник - адвокат Салмон Л.Ю. в судовому засіданні просили в задоволенні скарги відмовити в повному обсязі, посилаючись на правомірність дій державного виконавця, подали письмові пояснення заінтересованої особи, долучені до матеріалів справи (а.с.153-162), в яких зазначено, що боржник жодного разу не підготував дитину перед проведенням виконавчих дій, не вдягнув, не пояснив дитині правду, що це не назавжди, а до суботи та фактично не передав дитину стягувачеві, тобто не забезпечив побачення матері з дитиною. Кожного разу виконавчі дії проводились із запізненням, дитина знаходилась вдома у боржника без законних підстав, отже боржник навіть не збирався передавати дитину. З 10 червня 2020 року по 28 липня 2020 року постановами державного виконавця дев`ять разів було накладено штрафи за невиконання ухвали суду. І лише після п`ятої постанови боржника було обмежено в праві керування транспортними засобами. На переконання стягувача дії державного виконавця є неупередженими та вчиненими у спосіб, передбачений законом. Також в поясненнях зазначено, що боржник вдавався до маніпуляцій дитиною, штучно викликаючи у дитини страх втратити одного з батьків. Крім того, в поясненнях зазначено, що в 2004 році рішенням суду боржника позбавлено батьківських прав щодо його старшого сина, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також в поясненнях наведені доводи про те, що скаржником пропущено строки звернення до суду з даною скаргою та про повідомлення ним виконавчій службі неправдивих відомостей. В судовому засіданні стягувач та її представник надали пояснення аналогічні викладеним у письмових поясненнях.

Додатково заінтересована особа пояснила, що 08 липня 2020 року боржник не дозволив їй зайти до квартири, дитина була не готова, приблизно 30-40 хвилин стягувач навколішки стояла на порозі квартири та змогла зайти, лише коли син попросив про це батька. Боржник пояснював дитині, що та має вирішувати, з ким залишитись. Також пояснила, що не намагалась силою забрати дитину, а боржник вдавався до маніпуляцій дитиною, якій не дозволили вийти за межі квартири.

Представник заінтересованої особи додатково пояснила, що ухвала суду не була виконана жодного разу, а передача дитини залежала виключно від волевиявлення боржника. Стосовно звернення задля виконання ухвали суду саме до Дніпровського РВ ДВС пояснила, що це обумовлено відсутністю добровільного виконання ухвали суду за адресою, вказаною в ухвалі суду.

Заступник начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. у судовому засіданні також просила відмовити в задоволення скарги в повному обсязі та пояснила, що виконавче провадження було відкрито за місцем реєстрації місця проживання боржника. Жодного разу з часу відкриття виконавчого провадження ухвала суду не була виконана, починаючи з 10 червня 2020 року виконавець зі стягувачем приходили до місця проживання боржника, проте дитина передана не була, навіть коли було вирішено виконувати ухвалу суду на дитячому майданчику. Після другого разу виконавець викликала сторони з метою узгодження місця виконання, проте згоди досягнуто не було. Тому знову було призначено виконання ухвали суду за фактичним місцем проживання боржника. 08 липня

2020 року боржник пояснював дитині, що його бажають забрати. До цього на боржника п`ять разів накладалися штрафи. Також пояснила, що доступ до дитини був, проте дитина знаходилась в квартирі, а стягувач в коридорі. Дитина передана не була, оскільки не поїхала з матір`ю. Боржником було припинено контакт дитини зі стягувачем. Крім того, зазначила, що виконавчі дії вчинялись за адресою боржника, оскільки там проживає дитина, а державний виконавець не має повноважень їхати на виконання за межі території, що відноситься до відділу виконавчої служби.

Вивчивши доводи скарги, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши відео та письмові докази, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно до вимог статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця регламентовано розділом VII ЦПК України.

Судом встановлено що, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року у справі №755/5133/20 (а.с.29-32) заяву позивача ОСОБА_2 , від імені якої діє її представник адвокат Власюк К.П., про забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову наступним шляхом:

- визначити місце та час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до винесення судом рішення:

- щотижня у будні дні: з 10-00 кожної середи до 10-00 кожної суботи;

- щомісячно у вихідні дні: з 10-00 кожної першої суботи до 20-00 кожної першої неділі та з 10-00 кожної третьої суботи до 20-00 кожної третьої неділі та, коли випадає, з 0-00 кожної п`ятої суботи до 20-00 кожної п`ятої неділі;

- зобов`язати батька, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , передавати малолітню дитину, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування.

В решті заяви про забезпечення позову відмовлено.

03 червня 2020 року заступником начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62234924 з примусового виконання ухвали Дніпровського районного суду

м. Києва від 22 квітня 2020 року у справі №755/5133/20 (а.с.33, 181).

Відповідно до Акту заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. від 10 червня 2020 року, при примусовому виконанні ухвали №755/5133/20, виходом державного виконавця за адресою проживання боржника, а саме м.Київ, вул.Микільсько-Слобідська, 1-А, з метою перевірки виконання рішення боржником, встановлено, що рішення не виконано. Дитина прийшла до дверей та повернулась з криком, не бажаючи спілкуватись (а.с.190).

Відповідно до Акту заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. від 17 червня 2020 року, при примусовому виконанні ухвали №755/5133/20, виходом державного виконавця за адресою АДРЕСА_1 , прибудинкова територія (дитячий майданчик) дитину боржником стягувачу не передано (а.с.201).

Відповідно до Акту заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. від 24 червня 2020 року, при примусовому виконанні ухвали №755/5133/20, виходом державного виконавця за адресою АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання ухвали суду, встановлено, що рішення суду не виконано (а.с.210).

Відповідно до Акту заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. від 01 липня 2020 року, при примусовому виконанні ухвали №755/5133/20, виходом державного виконавця за адресою АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання ухвали боржником, встановлено, що батько підвів дитину двічі до матері. Сам ОСОБА_6 сказав, що не хоче до мами, хоче бути з батьком. Мама передала подарунки. Сам сказав мамі «пока» і пішов до кімнати. Сторонні особи, які були в квартирі не перешкоджали батьку передати сина матері. Двері боржником до квартири були відчинені. Факт передачі дитини батьком матері не зафіксований, дитина не передана (а.с.223).

Відповідно до Акту заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. від 08 липня 2020 року, при примусовому виконанні ухвали №755/5133/20, виходом державного виконавця за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що дитина вийшла до мами, спілкується з мамою, грається, показує різні подарунки та іграшки. Також ОСОБА_6 отримав від мами подарунки. Дитина на контакт іде, проявляє ініціативу. Дозволяє взяти себе на руки, поцілувати та обійняти. Дозволяє мамі зайти до квартири у коридор. Мама запропонувала іти, син захотів, але тато не підтримав ініціативу. Зайти погратися боржник не заперечував. Боржник зазначив, що мама прийшла забрати його. Батько зазначив, що син іде з мамою, син сказав, що залишиться з татом. Дитина повернулась до квартири. Мама увійшла. Дитина не передана (а.с.228).

Постановою заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. від 10 червня 2020 року, у зв`язку з невиконанням боржником вищевказаної ухвали суду, на нього було накладено штраф в розмірі 1700,00 грн. (а.с.189).

Постановами заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. від 17 червня 2020 року, 24 червня 2020 року, 01 липня 2020 року та 08 липня 2020 року, за невиконання боржником вищевказаної ухвали суду, на нього було накладено штрафи в розмірі 3400,00 грн (а.с. 200, 209, 222, 230).

Крім того, як убачається з матеріалів справи, постановою заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. від 30 червня

2020 року визначено місце проведення виконавчих дій 01 липня 2020 року, о 10 годині 00 хвилин, за адресою АДРЕСА_1 (а.с.220).

10 липня 2020 року заступником начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Л.В. винесено постанову, якою встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами до повного фактичного виконання ухвали №755/5133/20, виданої 24 квітня 2020 року (а.с.236).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня

2016 року №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами ч. 1ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Разом з тим, виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій (ч.3 ст. 24 Закону№1404-VIII).

Згідно з п. п. 8, 9 Розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень №512/5, затвердженої Міністерством юстиції України 02.04.2012 року, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин 1-4 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Отже, частина друга вищевказаної статті закону містить імперативну норму про те, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення, визначених рішенням, та лише в разі якщо вони рішенням не визначені, перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Як убачається з ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року у справі №755/5133/20, судом визначено як час, так і місце спілкування малолітнього з матір`ю, а саме - за місцем її проживання.

Не зважаючи на це, державний виконавець здійснювала перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною, в межах виконавчого провадження №62234924, не за місцем проживання матері, а за місцем проживання батька, що прямо суперечить ухвалі суду.

При цьому, в судовому засіданні встановлено, що ані боржник ані стягувач не були ініціаторами зміни місця побачень. Боржник пояснив, що про місце виконання ухвали суду йому було повідомлено шляхом SMS повідомлення в групі, утвореній з метою спілкування з учасниками виконавчого провадження.

Крім того, з наведених вище норм закону вбачається, що державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами є встановлення повторного невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин повторного невиконання рішення.

Обов`язковість встановлення відсутності поважних причин невиконання судових рішень покладена саме на державного виконавця, та випливає зі змісту Закону України «Про виконавче провадження».

Поважними в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Відповідно п. 8 Розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 Акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.

У вступній частині акта зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.

У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції, а у кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються).

Проте, в акті від 10 червня 2020 року встановлено, що дитина прийшла до дверей та повернулась з криком, не бажаючи спілкуватись, в актах від 17 червня 2020 року та від 24 червня 2020 року лише констатовано, що дитину не передано, рішення не виконано, в акті від 01 липня 2020 року встановлено, що батько підвів дитину двічі до матері, сам ОСОБА_6 сказав, що не хоче до мами, хоче бути з батьком, мама передала подарунки, дитина попрощалась із матір`ю та пішла до кімнати.

Таким чином, суд приходить до висновку, що викладені в актах від 10 червня 2020 року та від 01 липня 2020 року обставини не свідчить про факт невиконання боржником ухвали суду без поважної причини, оскільки в даному випадку, безпосередньо дитина відмовилась спілкуватись з матір`ю.

В актах від 17 червня 2020 року та від 24 червня 2020 року взагалі не викладені обставини, за яких державний виконавець прийшла до висновку, що ухвалу суду не виконано, оскільки в цих актах не встановлені жодні факти та події.

При дослідженні подій, що були зафіксовані в акті від 08 липня 2020 року, в якому зафіксовано, що дитина спілкувалась із матір`ю, а в подальшому батько не підтримав ініціативу матері щоб дитина йшла з нею, судом було допитано свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які надали послідовні та узгоджені між собою показання про те, що боржник не чинив стягувачеві жодних перешкод у спілкуванні з сином, не здійснював тиску на дитину, проте дитина сама не бажала йти з матір`ю.

На поданих сторонами відеозаписах, досліджених в судовому засіданні, відображені події 08 липня 2020 року.

На вказаних відеозаписах також не зафіксовано жодних перешкод з боку боржника в спілкуванні матері з дитиною. Та обставина, що на пропозицію сина піти з ними, боржник повідомив сина про те, якщо він іде лише з матір`ю та батько залишається, після чого дитина забігла до кімнати, не свідчить про те, що боржник без поважних причин не виконав ухвалу суду, згідно якої був зобов`язаний передавати малолітню дитину матері.

В будь-якому випадку, враховуючи зміст актів державного виконавця від 10 червня

2020 року, 17 червня 2020 року, 24 червня 2020 року та 01 липня 2020 року, не можна дійти обґрунтованого висновку про те, що боржник повторного не виконав без поважних причин судове рішення, що є підставою для винесення вмотивованої постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Що стосується змісту самої оскаржуваної постанови від 10 липня 2020 року, то в порушення вимог закону, прийняте державним виконавцем рішення про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами взагалі не вмотивоване, оскільки в її мотивувальній частині лише відображена резолютивна частина ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року щодо примусового виконання якої відкрито виконавче провадження №62234924. Дана постанова не містить ані викладення обставин ані аргументів на обґрунтування застосування вказаного в ній виду обмеження.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскільки державний виконавець, який зобов`язаний перед застосуванням примусового заходу встановити, зокрема, наявність або відсутність поважності причин невиконання рішення і обов`язку виконати певні дії боржником, відповідно до вимог статей 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження», не встановив повторного невиконання ОСОБА_1 без поважних причин ухвали суду, здійснив перевірку виконання боржником судового рішення не за місцем побачення, визначеним ухвалою суду, змінивши таке місце на власний розсуд, тому на думку суду, у державного виконавця були відсутні правові підстави й для встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги скарги в частині: визнання дій заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Людмили Василівни, вчинених в межах виконавчого провадження №62234924 щодо складення акту державного виконавця від 08 липня 2020 року та щодо встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 в праві користування транспортними засобами, визначеного постановою від 10 липня 2020 року - неправомірними (як це передбачено ч.2 ст.451 ЦПК України), та скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві користування транспортними засобами заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Людмили Василівни від 10 липня 2020 року, винесеної в межах виконавчого провадження №62234924, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимога скарги про скасування акту заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у (м.Київ) Кенюк Людмили Василівни від 08 липня 2020 року задоволенню не підлягає з огляду на те, що чинним законодавством не передбачене окреме скарження акту державного виконавця, який сам по собі не породжує правових наслідків, а викладені в ньому обставини розглядаються державним виконавцем при прийнятті рішення щодо наявності або відсутності підстав для встановлення штрафів, обмежень тощо.

Складання акту - це дія суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію обставин та встановлені в ньому дані є предметом оцінки державного виконавця при винесенні постанови.

Що стосується наведених представником стягувача доводів стосовно пропуску заявником строку звернення до суду з даною скаргою, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

07 серпня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою, серед іншого, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даною скаргою.

Дії та рішення державного виконавця, що оскаржуються в даному провадженні, вчинені 08 липня 2020 року та 10 липня 2020 року.

З даною скаргою заявник звернувся до суду 06 серпня 2020 року.

Разом з тим, 22 липня 2020 року скаржником на адресу Дніпровського районного суду м.Києва було направлено скаргу аналогічного змісту (а.с.90), яка ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва була повернута заявнику без розгляду з підстав, передбачених ч.2, 4 ст.183 ЦПК України (а.с.87).

Тому, з урахуванням змін внесених до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, судом за заявою скаржника йому було поновлено строк звернення до суду з даною скаргою.

Щодо інших доводів учасників судового розгляду, викладених у скарзі, усних та письмових поясненнях, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Пронін проти України" зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Що стосується сплаченого заявником при зверненні до суду з даною скаргою судового збору, суд зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд рішень Верховним Судом; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення передбаченого цим Законом. За своїм змістом вказаний перелік є вичерпним та розширювальному тлумаченню не підлягає.

В пункті 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід`ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви сплачено відповідний судовий збір, ані у розділі VII ЦПК України 2004 року, ані в Законі України «Про судовий збір» (частина перша статті 3) не передбачено необхідність сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то за подання скарги судовий збір не сплачується.

Таке розуміння існуючого механізму правового регулювання ґрунтується на тому, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду, а позивачем уже сплачено судовий збір при зверненні до суду з позовом, або він мав пільги зі сплати такого збору.

У статті 4 Закону України «Про судовий збір» не визначено розмір ставки судового збору за подання скарги на дії державного виконавця.

Таким чином, за подання до суду першої інстанції скарги на дії державного виконавця судовий збір не справляється.

Тому сплачений заявником судовий збір за чотирма квитанціями по 840,80 грн підлягає поверненню, як надмірно сплачений.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», статтями 260, 354, 447, 449-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Скаргу ОСОБА_1 на дії заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Людмили Василівни, заінтересована особа: ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати дії заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Людмили Василівни, вчинені в межах виконавчого провадження №62234924 щодо складення акту державного виконавця від 08 липня 2020 року стосовно встановлення факту невиконання ОСОБА_1 ухвали Дніпровського районного суду м.Києва про забезпечення позову від 22 квітня 2020 року по справі №755/5133/20 - неправомірними.

Визнати дії заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Людмили Василівни, в межах виконавчого провадження №62234924, вчинені 10 липня 2020 року щодо встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві користування транспортними засобами - неправомірними.

Скасувати постанову про встановлення тимчасового обмеження у праві користування транспортними засобами заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кенюк Людмили Василівни від 10 липня 2020 року, винесену в межах виконавчого провадження №62234924.

В іншій частині заявлених вимог - відмовити.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 840,80 грн, який сплачено на підставі квитанції про сплату №33193 від 22 липня 2020 року на рахунок №UA478999980313141206000026005, код отримувача №38012871, отримувач УК у Дніпровському районі.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 840,80 грн, який сплачено на підставі квитанції про сплату №33227 від 22 липня 2020 року на рахунок №UA478999980313141206000026005, код отримувача №38012871, отримувач УК у Дніпровському районі.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 840,80 грн, який сплачено на підставі квитанції про сплату №33182 від 22 липня 2020 року на рахунок №UA478999980313141206000026005, код отримувача №38012871, отримувач УК у Дніпровському районі.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 840,80 грн, який сплачено на підставі квитанції про сплату №33160 від 22 липня 2020 року на рахунок №UA478999980313141206000026005, код отримувача №38012871, отримувач УК у Дніпровському районі.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцять днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Повний текст ухвали суду складено 04 вересня 2020 року.

Суддя: