Ухвала суду № 91344814, 07.09.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/8040/20

Провадження № 2-з/219/51/2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в особі судді Фролової Н.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Група компаній «Капітель» про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нежилі об`єкти нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

31.08.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Концерну «Група компаній «Капітель», в якій просить визнати дійсним (таким, що відбувся) правочин (угода) купівлі-продажу нежилих об`єктів нерухомого майна: нежилого приміщення (підвальні приміщення ІІ під`їзду) загальною площею 249,00 кв.м.; нежилого приміщення (підвальні приміщення ІІІ під`їзду) загальною площею 201,6 кв.м., які розташовані в будинку АДРЕСА_1 , який був вчинений 23.01.2012 року (зі змінами від 30.06.2012 р., 28.06.2013 р., від 29.06.2016 р., від 20.03.2020 р., від 29.07.2020 р.) між Концерном «Група компаній «Капітель» та нею і був остаточно нею виконаний до 01.07.2012 р. та визнати за нею право особистої приватної власності на вказані нежилі приміщення, які остаточно були викуплені нею до 01.07.2012 р.

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 04.09.2020 року вказаний позов залишено без руху.

04.09.2020 року позивач звернулася до судду із заявою про забезпечення позову по вказаній справі, в якій просить:

1). вжити заходи забезпечення позову, в межах суми позову, а саме 595000,00 грн. шляхом накладення арешту: на нежиле приміщення (підвальні приміщення ІІ під`їзду) загальною площею 249,00 кв.м., А – нежиле приміщення підвалу, що складається з 10 (десяти) нежилих приміщень (зокрема: 1 (тамбур, підсобне) – 2,70 кв.м.; 2 (підвал, підсобне) – 6,70 кв.м.; 3 (підвал, основне ) – 26,70 кв.м.; 4 (підвал, основне)- 65,10 кв.м.; 5 (туалет, підсобне) – 2,80 кв.м.; 6 (підвал, основне) -48,20 кв.м.; 7 (підвал, підсобне) -7,20 кв.м.; 8 (підвал, основне) -65,80 кв.м.; 9 (підвал, підсобне) -10,5 кв.м.; 10 (підвал, підсобне) – 13,30 кв.м.); на нежиле приміщення (підвальні приміщення ІІІ під`їзду) загальною площею 201,6 кв.м., А – нежиле приміщення підвалу, що складається з 5 (п`яти) нежилих приміщень (зокрема: 1 (підвал, основне) – 50,600 кв.м.; 2 (підвал, підсобне) – 58,70 кв.м.; 3 (підвал, основне ) – 47,10 кв.м.; 4 (підвал, основне)- 40,40 кв.м.; 5 (вхід, основне) –4,80 кв.м.), які розташовані в будинку АДРЕСА_1 , що належать на праві приватної власності Концерну «Група компаній «Капітель» і були остаточно викуплені ОСОБА_1 у Концерну Група «Капітель» до 01.07.2012 року;

2). вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Концерну «Група компаній «Капітель», а також іншими юридичними та посадовим особам вчиняти будь-які дії одо користування та розпорядження нежилим приміщенням (підвальні приміщення ІІ-го під`їзду), загальною площею 2 кв.м.) та нежилим приміщенням (підвальні приміщення ІІІ- го під`їзду) загальною площею 201,6 кв.м., які розташовані в будинку АДРЕСА_1 , до закінчення судового провадження у справі №219/8040/20.

В заяві про забезпечення позову, заявник посилається на те, що 23.01.2012 року між позивачем та відповідачем в простій письмовій формі укладено попередній договір стосовно купівлі продажу нежилих об`єктів нерухомого майна (приміщення 2-х підвалів), які розташовані в будинку АДРЕСА_1 . Продавець передав покупцю документи на спірні нежилі об`єкти нерухомого майна та ключі від них. Покупець протягом періоду січень-червень 2012 року внесено через касу відповідачу грошові кошти в розмірі 595000 грн. (за узгодженим курсом 74444,79 доларів США) в якості оплати за вказані нежилі приміщення. В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди №1 від 30.06.2012 р., №2 від 28.06.2013 року, №3 від 29.06.206 р., №4 від 20.03.2020 р. що строку укладення основного договору купівлі-продажу. 30.07.2020 року позивач повідомила відповідачу дві дати на вибір для укладення та нотаріального посвідчення основних договорів купівлі-продажу нежилих об`єктів нерухомого майна та запропоновано відповідачу підтвердити готовність Концерну до укладення основних договорів в одну із запропонованих дат. Ані 22.08.2020 р., ані 29.08.2020 року відповідач не з`явився для укладення і нотаріального посвідчення основних договорів. За поясненнями нотаріуса, керівництво відповідача заявило про небажання до 01.09.2020 року укладати основні договори або повертати внесені покупцем кошти.

Зазначає, що наведене свідчить про тривале та невиправдане ухилення відповідача від виконання свого договірного обов`язку, породжує стійкі побоювання в тому, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернулася до суду.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України, дана заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали заяви, цивільної справи дійшов наступного висновку.

Згідно норм ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно ч.ч.1-3 ст.150 ЦПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник у своїй заяві зазначив, що тривале та невиправдане ухилення відповідача від виконання свого договірного обов`язку, породжує стійкі побоювання в тому, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернулася до суду.

Разом із тим, заявником не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження підстав вважати, що майбутнє рішення суду у разі можливого задоволення позову, може бути утрудненим чи неможливим, окрім як посилання на це. Не надано доказів і не зазначено в заяві, що існують обставини, які свідчать про реальні дії як відповідача або будь-яких осіб, які можуть свідчити про ускладнення чи неможливості виконання рішення.

Відтак, заявник не обґрунтував належним чином необхідність вжиття вказаного заходу забезпечення позову і не зазначив причини, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову та не доведена співмірність заявленого заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.149-153, 260 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Група компаній «Капітель» про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нежилі об`єкти нерухомого, відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Н.М. Фролова