Рішення № 91337149, 04.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2020Справа № 910/4400/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" до Державного агентства резерву України про стягнення 354 231,09 грн.,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2020 року акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Залізниця) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Філія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - Держрезерв) про стягнення заборгованості в розмірі 354 231,09 грн., з яких: 351 317,04 грн. - основний борг, 198,01 грн. - інфляційні втрати, 2 716,04 грн. - три проценти річних, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 8 липня 2003 року № ПЗ/НР-032787/НЮ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 березня 2020 року вищенаведену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4400/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов.

9 червня 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Держрезерву на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що позивачем при поданні на погодження кошторису на 2019 рік було порушено вимоги, встановлені постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" від 12 квітня 2002 року № 532 (далі - Порядок), щодо надання усіх розрахунків, пояснень та копій нормативних документів, які підтверджують заплановані витрати, відповідно до кожної статті витрат. Також відповідач вказав, що у зв`язку з тим, що витрати за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивачем за 2019 рік не узгоджено з Держрезервом та не підписано акт взаєморозрахунків фактичних витрат у заявленій позивачем сумі, у відповідача відсутні підстави для сплати вказаної заборгованості.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання сторонами у даній справі заяв по суті спору, в яких останні висловили свої правові позиції, доводи та міркування щодо спірних вимог, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, в яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

8 липня 2003 року між Державним комітетом з державного матеріального резерву України (далі - Комітет), правонаступником якого є Держрезерв, та державним територіально-галузевим об`єднанням Південно-Західна залізниця, правонаступником якого є Залізниця в особі Філії, укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ПЗ/НР-032787/НЮ, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними позивачем, що здійснюється на складських приміщеннях і майданчиках останнього.

Зазначений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених юридичних осіб.

Відповідно до пункту 1.2 вказаної угоди, Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені договором форми актів затверджуються Комітетом.

За умовами пункту 2.1 договору зберігач зобов`язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.

Пунктом 2.8 правочину встановлено, що зберігач щороку разом з річним звітом форми № 12 зобов`язаний подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з "Порядком відшкодування залізницям України витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву" від 17 січня 2003 року, який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею, а також плани зміни та освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується.

Згідно з пунктами 3.1-3.4 договору Комітет зобов`язаний: відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та Комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки); контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан; повертати зберігачу погоджений, або з зауваженнями, кошторис витрат на зберігання цінностей протягом 30 днів з моменту його отримання.

Відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно з щорічно погодженим Комітетом зведеним кошторисом витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву (пункт 4.1 договору).

У пункті 4.3 договору сторони домовились, що зберігач надає Комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Відповідно до пункту 4.4 даної угоди відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву Комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат згідно з пунктом 4.3 договору, не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (пункт 7.3 договору).

На виконання пункту 4.3 договору позивач листом від 14 березня 2019 року № Н-3/586 направив на адресу відповідача кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік, який протягом встановленого пунктом 3.4 даної угоди строку останнім затверджено не було та не повернуто на адресу позивача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у листі від 26 квітня 2019 року № 1354/0/4-19 звернув увагу позивача на необхідність доопрацювання позивачем кошторису витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік.

У відповідь на цей лист Держрезерву позивач листом від 15 липня 2019 року № Н-3/1629-Д направив відповідачу на затвердження доопрацьований кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік, кошториси витрат виробничих підрозділів на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік, звіт про витрати на зберігання цінностей по філії за І квартал 2019 та акт на відшкодування витрат на зберігання цінностей за І квартал 2019 року, акт звірки взаємних розрахунків.

Однак, відповідач протягом встановленого пунктом 3.4 договору строку кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву не затвердив, не повернув його на адресу позивача та всупереч положенням пункту 4.4 договору витрат на утримання цінностей мобілізаційного резерву позивачу не відшкодував.

На виконання пункту 4.3 договору позивач листом від 15 жовтня 2019 року № Н-3/2967-Д направив на адресу Держрезерву звіт про витрати на зберігання цінностей за ІІІ квартал 2019 року та акт на відшкодування витрат на зберігання цінностей за ІІІ квартал 2019 року на суму 198 803,76 грн., разом із документами, які підтверджують витрати на зберігання цінностей, а листом від 15 жовтня 2019 року № Н-3/2968-Д направив на адресу відповідача акт звірки взаємних розрахунків на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 30 вересня 2019 року.

Листом від 15 січня 2020 року № Н/НЗІ-08/68 позивач направив відповідачу звіт про витрати на зберігання цінностей за IV квартал 2019 року та акт на відшкодування витрат на зберігання цінностей за IV квартал 2019 року на суму 152 513,28 грн., разом із документами, які підтверджують витрати на зберігання цінностей, а листом від 15 січня 2020 року № Н/НЗІ-08/69 направив на адресу відповідача акт звірки взаємних розрахунків на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 31 грудня 2019 року.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду жодних зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІІІ та IV квартали 2019 року на загальну суму 351 317,04 грн., проте акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за спірний період не були підписані з боку відповідача, обґрунтованої відмови від підписання актів надано не було. Отже, надані позивачем послуги вважаються прийнятими відповідачем.

За твердженнями позивача, відповідач протягом встановленого пунктом 3.4 договору строку кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву не затвердив та всупереч положенням пункту 4.4 даної угоди витрат на утримання цінностей мобілізаційного резерву позивачу не відшкодував.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статті 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною першою статті 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За приписами частини 1 статті 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов`язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 м2 складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов`язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.

Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.

Згідно з пунктом 7 Порядку відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Судом встановлено, що за IІІ квартал 2019 року витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву склали 198 803,76 грн., що підтверджується, зокрема, актом на відшкодування витрат на зберігання цінностей за ІІІ квартал 2019 року та звітом про витрати на зберігання цінностей по Філії за ІІІ квартал 2019 року, а за IV квартал 2019 року витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву склали 152 513,28 грн., що підтверджується, зокрема, актом на відшкодування витрат на зберігання цінностей за IV квартал 2019 року та звітом про витрати на зберігання цінностей по Філії за IV квартал 2019 року.

Вказані акти на відшкодування витрат на зберігання цінностей та звіти про витрати на зберігання цінностей за ІІІ-IV квартал 2019 року (разом із документами, які підтверджують витрати на зберігання цінностей, актами звірки взаємних розрахунків тощо) було направлено відповідачу.

Втім, відповідач у встановлений договором строк вказані вище документи не підписав та не повернув на адресу позивача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 4.4 договору, обов`язок відповідача щодо відшкодування витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву мав бути виконаний не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога в частині стягнення з відповідача 351 317,04 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України також просив стягнути з Держрезерву три проценти річних у загальному розмірі 2 716,04 грн., нарахованих на суму боргу за ІІІ квартал 2019 року в розмірі 198 803,76 грн. з 31 жовтня 2019 року по 12 березня 2020 року та на суму боргу за ІV квартал 2019 року в розмірі 152 513,28 грн. з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року, а також 198,01 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за ІІІ квартал 2019 року в розмірі 198 803,76 грн. з 31 жовтня 2019 року по 12 березня 2020 року.

Водночас при досліджені матеріалів справи судом було встановлено, що при здійсненні позивачем розрахунку заявленої до стягнення з відповідача суми трьох процентів річних, останнім було допущено арифметичну помилку та вказано, що загальна сума цих компенсаційних виплат за наведені періоди становить 2 716,04 грн., тоді як обґрунтованою, арифметично вірною сумою трьох процентів річних, нарахованих у вищевказані періоди, є 2 711,40 грн.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17 грудня 2013 року № 14).

Водночас, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд встановив, що у вищевказаний період з листопада 2019 року по березень 2020 року мала місце дефляція. Отже, у зв`язку з вищевикладеним заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума інфляційних втрат не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Залізниці підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28; ідентифікаційний код 37472392) на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 6; ідентифікаційний код 40081221) 351 317 (триста п`ятдесят одну тисячу триста сімнадцять) грн. 04 коп. основного боргу, 2 711 (дві тисячі сімсот одинадцять) грн. 40 коп. трьох процентів річних, а також 5 310 (п`ять тисяч триста десять) грн. 43 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця про стягнення з Державного агентства резерву України трьох процентів річних у розмірі 4,64 грн. та інфляційних втрат у сумі 198,01 грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 4 вересня 2020 року.

Суддя Є.В. Павленко