Ухвала суду № 9133655, 14.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-5073/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Менському районі

на постанову Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2006 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р.

у справі №3/235а

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Шлях хлібороба»

до          Державної податкової інспекції у Менському районі Чернігівської області

про          визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шлях хлібороба»(далі по тексту –позивач, ТОВ «Шлях хлібороба») звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Менському районі Чернігівської області (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Менському районі) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2006р. у справі №3/235а (суддя Репех В.М.), яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р. (головуючий суддя –Шипко В.В., судді Алданова С.О., Борисенко І.В.), позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0000432320/0/18/15/23 від 12.05.2004 р. В іншій частині позовних вимог –відмовлено.

ДПІ у Менському районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2006р. та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р. у справі №3/235а, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Менському районі підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.05.2004р. ДПІ у Менському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0000432320/0/1815/23, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 7 500 грн., в тому числі: 5 000 грн. основного платежу та 2 500 грн. штрафних санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Менському районі на підставі акту «Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Шлях хлібороба»за період з 20.12.2002 р. по 01.01.2004 р.»від 07.05.2004р. №23000/31948384 (далі по тексту - Акт перевірки 1).

Крім того, ДПІ у Менському районі 30.05.2005 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000072630/0/7041/26, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 9021,45 грн., в тому числі: 6014,30 грн. основного платежу та 3007,15 грн. (Оскаржується в частині нарахування 5 000 грн. основного платежу та 2 500 грн. штрафних санкцій).

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Менському районі на підставі акту «Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Шлях хлібороба»за період з 01.01.2004 р. по 31.12.2004 р.»від 30.05.2005р. №6/26-20/31 (далі по тексту - Акт перевірки 2).

Відповідно до висновків Актів перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 5 000 грн., оскільки платником до перевірки не представлені документи податкового обліку, які б підтверджували формування податкового кредиту, відображеного у податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2003 р. та квітень 2004 р.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарської операції з ТОВ «Промінь»стосовно придбання кормозбирального комбайну підтверджується документально, а саме видатковою накладною №66 від 24.03.2003 року та наявною в матеріалах справи копією виданої ТОВ «Промінь»спірної податкової накладної №26 від 24.03.2003 р. на загальну суму 30 000 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 5 000 грн. на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, наявність спірної податкової накладної №26 від 24.03.2003 р. на загальну суму 30 000 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 5 000 грн., підтверджується довідкою про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Промінь»з питань правових відносин з ТОВ «Шлях хлібороба»за березень 2003 року від 21.09.2006 р. №3/23/30866107.

За приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а наявність первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, встановлено матеріалами справи.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту за спірною накладною.

Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000072630/0/7041/26 від 30.05.2005 року в частині нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 5 000 грн. основного платежу та 2 500 грн. штрафних санкцій, дійшли обґрунтованого висновку в тому, що сума сплаченого податку не може бути включена до складу податкового кредиту по одній і тій же самій податковій накладній.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій зроблених у відповідності з вищевказаними нормами права, а прийняті ними рішення є законними та обґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2006р. та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р. у справі №3/235а не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Менському районі на постанову Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р. у справі №3/235а відхилити.

Постанову Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р. у справі №3/235а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Сергейчук