Ухвала суду № 91334227, 03.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7161/19

У Х В А Л А

03 вересня 2020 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні клопотання відповідачки про закриття провадження у справі за адміністративною позовною заявою Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області (код ЄДРОПУ 04057043; адреса: пр-т Миру, 33, м. Чорноморськ, Одеська область, 68003) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) про зобов`язання знесення самочинної споруди,-

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області до ОСОБА_1 , у якому позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) привести земельну ділянку до первинного стану шляхом демонтажу самочинно збудованої споруди (елінгу) за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/7161/19 29.11.2019 року о 11:56:44 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 18.12.2019 року.

За клопотанням представника позивача підготовче засідання, призначене на 18.12.2019 року, було відкладено на 22.01.2020 року.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України Одеським окружним адміністративним судом надсилано 26.12.2019 року на адресу П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області до ОСОБА_1 про зобов`язання знесення самочинної споруди для розгляду апеляційної скарги на ухвалу від 04.12.2019.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року про відкриття провадження у справі залишено без змін.

05.03.2020 року справа повернулась до Одеського окружного адміністративного суду, призначено підготовче засідання на 02.04.2020 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 року провадження у справі №420/7161/19 зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою суду від 16.06.2020 року провадження у справі поновлено, призначено підготовче засідання на 06.08.2020 року.

У зв`язку із неявкою сторін у підготовче засідання 06.08.2020 року його було відкладено на 26.08.2020 року.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Аракелян М.М. у відпустці підготовче засідання 26.08.2020 року перенесено на 03.09.2020 року.

03.09.2020 року сторони у підготовче засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання сповіщені належним чином та завчасно.

27.01.2020 року за вх.№3489/20 від відповідачки надійшла заява про закриття провадження у справі з підстав неможливості розгляду справи у порядку адміністративного судочинства.

03.09.2020 року за вх.№34843/20 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд клопотання відповідачки про закриття провадження у справі у порядку письмового провадження. Відповідачка у підготовче засідання не прибула.

Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду клопотання відповідачки про закриття провадження у справі у порядку письмового провадження, а за результатом розгляду дійшов наступного.

В обґрунтування заяви відповідачка вказує, що з огляду на вимоги чинного процесуального законодавства можна зробити висновок, що і способи захисту прав підпорядковані саме захисту прав та інтересів не суб`єктів, наділених владними повноваженнями, у їх спорах з фізичними чи юридичними особами, а фізичних чи юридичних осіб від рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, оскільки саме вказані суб`єкти в силу специфіки свого правового статусу та повноважень втручатися, обмежувати та припиняти права фізичних чи юридичних осіб в адміністративному процесі урівнюються з останніми шляхом того, що саме на них покладено обов`язок доведення правомірності своїх дій.

Разом з тим з урахуванням специфіки адміністративного судочинства законодавець жорстко обмежив право суб`єктів владних повноважень звертатися до суду з адміністративним позовом, перерахувавши такі випадки, та зробив винятки про можливість звернення саме з адміністративним позовом у разі прямої вказівки на це у спеціальному законі.

Широко тлумачити вказані винятки як можливість будь-якого суб`єкта владних повноважень звертатися до адміністративного суду з позовом до фізичної чи юридичної особи в разі, якщо спеціальним законом їм надано право на звернення до суду, не можна, оскільки це спотворює природу і завдання адміністративної юстиції. Таке право суб`єкта владних повноважень підлягає реалізації шляхом звернення до загального суду з урахуванням суб`єктної юрисдикції.

Відповідачка переконана, що спір за позовом про знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства в залежності від суб`єктного складу сторін, оскільки в такому випадку позивач звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права власності на об`єкт нерухомого майна.

З урахуванням викладеного відповідачка вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю.

З приводу вказаного суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні ч.1 ст.4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням таким суб`єктом владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, спір фактично виник між виконавчим комітетом Чорноморської міської ради Одеської області та ОСОБА_1 з приводу приведення земельної ділянки до первинного стану, шляхом демонтажу самочинно збудованої споруди.

Відповідно до пп. 2 п. 3 ч. 3 ст.6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» органами, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду є виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

За змістом ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об`єкта.

Згідно із ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

На переконання суду, орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об`єкта. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органа на звернення до суду на підставі ч. 1 ст.38 вказаного Закону у зв`язку з його невиконанням. І, враховуючи положення ч. 4 ст. 5 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), такий позов повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як суб`єктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Зокрема такий орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов`язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об`єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Об`єктами цивільних прав відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Речі поділяються на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення(ст. 179, 181 ЦК України).

За приписами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна) - (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Відповідно до ст.376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов`язані з правом власності на ці будівлі, зокрема, про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, підлягають розгляду судами на загальних підставах.

Отже, метою знесення об`єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об`єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що правовий спір, який є предметом розгляду даної справи, не носить характер приватно-правового, а є виключно публічно-правовим спором, ініційованим суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладених на нього обов`язків у сфері контролю за дотриманням містобудівних норм, а такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, у зв`язку із чим відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Суд при цьому звертає увагу, що відповідачкою 21.12.2019 року подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 04.12.2019 року про відкриття провадження у справі в частині визначення юрисдикції даної справи.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.02.2020 року, якою відмовив у задоволенні апеляційної скарги відповідачки, також дійшов висновку про публічно-правовий характер предмету позову та необхідність його розгляду у порядку адміністративного судочинства.

З наведених підстав суд відмовляє відповідачці у задоволенні її клопотання.

Керуючись ст. 19, 205, 238, 239, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 (вх.№3489/20 від 27.01.2020 року) про закриття провадження у справі №420/7161/19 за адміністративною позовною заявою Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області (код ЄДРОПУ 04057043; адреса: пр-т Миру, 33, м. Чорноморськ, Одеська область, 68003) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) про зобов`язання знесення самочинної споруди - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 256 КАС України, та окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя М.М.Аракелян