Рішення № 91332901, 03.09.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/9797/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 30.09.2019 №Ф-17532-23 У.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.02.2020 Другим відділом державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на виконання вимоги від 30.09.2019 №Ф-17532-23 У. 22.06.2020 у відповідь на адвокатський запит позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.09.2019 №Ф-17532-23 У, відповідно до якої йому нараховано єдиний внесок, що становить 29 552,14 грн. Позивач вважає таку вимогу протиправною, оскільки він підприємницької діяльності не здійснював, жодного доходу не отримував. Крім того, позивач зазначив, що даною вимогою не визначено період за який нараховано єдиний внесок. Вказав, що з 29.07.2016 та по даний час працює найманим працівником за строковими трудовими договорами, у зв`язку з чим роботодавцем сплачено за нього єдиний внесок.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову повністю, мотивуючи тим, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464- VI та відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого: з 01.01.2017 становить 704,00 грн., з 01.01.2018 - 819,06 грн., з 01.01.2019 - 918,06 грн.

Представник відповідача зазначив, що в інтегрованій картці позивача відбулося нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі мінімального страхового внеску, за періоди: 09.02.2018 - 8 448,00 грн.; 19.04.2018 - 2 457,18 грн.; 19.07.2018 - 2 457,18 грн.; 19.10.2018 - 2 457,18 грн.; 21.01.2019 - 2 457,18 грн. та станом на 31.12.2017 в платника податків числився борг минулих років в сумі 11 275,42 грн. У зв`язку із тим, що станом на 31.01.2019 згідно з даними АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці ОСОБА_1 рахувався борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб-підприємців, ГУ ДПС у Волинській області винесено та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.09.2019 №Ф-17532-23 У на суму 29 552,14 грн. Вищевказана вимога, була направлена відповідачем на податкову адресу платника податків: АДРЕСА_1 , що відповідає відомостям зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак повернулась у зв`язку з закінченням терміну зберігання. У зв`язку із цим вимога про сплату боргу від 30.09.2019 №Ф-17532-23 У сформована та направлена до органів державної виконавчої служби.

Представник відповідача вказав, що якби законодавець мав на меті звільнити від сплати єдиного внеску тих фізичних осіб-підприємців, які також виконують працю на умовах трудового договору і за яких роботодавець вже сплачує єдиний внесок, то така мета знайшла б відображення у відповідних нормах Закону №2464-VI, шляхом виключення таких фізичних осіб-підприємців з числа платників єдиного внеску або шляхом звільнення таких осіб від сплати єдиного внеску, як це передбачено частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI. Вважає, що факт роботи позивача за трудовим договором та одночасно будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець у спірний період (2017-2018 роки) не звільняв його від обов`язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених Законом. При цьому представник відповідача наголосив, що у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно не припинив підприємницьку діяльність.

Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просив здійснювати розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Щодо клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів частин п`ятої та шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік справ незначної складності. Відповідно до пункту 10 вказаної норми справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною четвертою статті 257 КАС України встановлено перелік категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Дана адміністративна справа не підпадає під вказаний перелік.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому, беручи до уваги, що відповідачем було надано суду та позивачу відзив на адміністративний позов, суд не вбачав підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 із 29.08.2013 по 07.03.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебував на обліку в контролюючому органі як платник податків та зборів (а.с.41-42).

На підставі даних інтегрованої картки платника податків контролюючий орган сформував та надіслав позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.09.2019 №Ф-17532-23 У з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 29 552,14 грн. (а.с.49).

Даною вимогою роз`яснено, що суми, зазначені у вимозі, підлягають сплаті протягом 10 календарних днів з дня її одержання на рахунки органу доходів і зборів; у разі несплати суми боргу, зазначеної у вимозі, ця вимога передається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства для стягнення в примусовому порядку протягом строку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

17.02.2020 начальником Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову ВП №60425795 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання оскаржуваної вимоги про сплату боргу (а. с.44).

Позивач вказану вимогу вважає протиправною, у зв`язку з чим звернувся в суд із даним позовом.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). У силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Законом України від 06.12.2016 №1774-VIІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону №2464-VI, які набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону №2464-VI).

Тобто, із 01.01.2017 діяло правило, відповідно до якого у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704 грн. на місяць (3 200,00 грн. х 22%, де 3200 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3 723,00 грн. х 22%, де 3 723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн. на місяць (4 173,00 грн. х 22%, де 4 173,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно із частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (надалі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як слідує з матеріалів справи, ГУ ДПС у Волинській області єдиний внесок було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю за 2017 рік та за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2018 року, крім того, станом на 31.12.2017 в платника податків також числився борг минулих років в сумі 11 275,42 грн., загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 29 552,14 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що протягом 2017 - 2018 років позивач працював у ДУ «Крюковська виправна колонія (№29)» де по даний час відбуває покарання та на ДП «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29)», що підтверджується копіями наказів та строкових трудових договорів (а.с.9-40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно із пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою нарахування, проте за будь-яких умов сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У разі відсутності бази нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір якої не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таке застосування норм Закону №2464-VI відповідає позиції, висловленій Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 №440/2149/19. У цій постанові сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вбачається з наданих позивачем індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, у квітні, липні, жовтні, листопаді 2017 року роботодавцем позивача як страхувальником за ОСОБА_1 як за застраховану особу нараховувався та сплачувався єдиний внесок, в розмірі, що є меншим за розмір мінімального страхового внеску, а з червня по жовтень 2018 року роботодавцем позивача як страхувальником нараховувався та сплачувався єдиний внесок за ОСОБА_1 , в розмірі мінімального страхового внеску (а.с.43).

Отже, роботодавець ДУ «Крюковська виправна колонія (№29)» та ДП «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29)», нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього, як страхувальник, єдиний соціальний внесок, що підтверджується наданими документами.

Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017- 2018 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.

Відтак, суд вважає, що оскільки позивач у вказаний період, а саме: з червня по жовтень 2018 року був найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього у вказаний період нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення ним підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, він не має обов`язку по сплаті єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску.

Таким чином, нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску з з червня по жовтень 2018 року в сумі 4 095,30 грн. в оскаржуваній вимозі є неправомірним.

Відтак, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 30.09.2019 №Ф-17532-23 в частині нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 4 095,30 грн. (29 552,14 грн. - 4 095,30 грн.) підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2020 у справі №440/1512/19, в якій зазначено таке:

«16. Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.

17. Засуджені до позбавлення волі, у даному випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку.

18. Позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, відтак зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент, при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання, та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

19. Особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов`язок позивача сплачувати податки та збори і подавати у повному обсязі звітність.

20. Податковий агент несе відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової та іншої обов`язкової звітності, порушення строків подання контролюючим органам цієї звітності, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах.»

З огляду на наявність в позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за умови відсутності фактичної сплати за вказаний період єдиного внеску, в розмірі мінімального страхового внеску роботодавцем за позивача, як застраховану особу та не виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску як підприємцем, суд вважає правомірним нарахування ФОП ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік, за січень-травень 2018 року та листопад-грудень 2018 року з розрахунку мінімального страхового внеску за місяць (22% від розміру мінімальної заробітної плати станом на початок календарного року, що складає в 2017 році 3200,00 грн. та 22% від розміру мінімальної заробітної плати станом на початок календарного року, що складає в 2018 році 3 723,00 грн.) в сумі 25 456,84 грн.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, у розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у вказаний період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваної в даній адміністративній справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30.09.2019 №Ф-17532-23 в частині нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 4 095,30 грн., а тому її в цій частині слід визнати протиправною та скасувати.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом згідно з квитанцією від 28.06.2020 №59437 позивач сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн (а.с.5). Зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на сплату судового збору в сумі 116,53 грн. - пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 30.09.2019 №Ф-17532-23 У про сплату боргу (недоїмки) в частині нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 4 095 (чотири тисячі дев`яносто п`ять) гривень 30 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 116 (сто шістнадцять) гривень 53 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.В. Дмитрук