Рішення № 91332751, 04.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 вересня 2020 р. Справа № 120/2631/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 3,49 га для ведення фермерського господарства на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, в порядку визначеному ч. 6 ст. 118 ЗК України. Однак, за результатами розгляду клопотання отримав відмову, яка мотивована тим, що земельний масив, з якого позивач бажає приватизувати земельну ділянку знаходиться в постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , а тому тільки останній має право на отримання земельної ділянки у власність.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 23.06.2020 позовну заяву залишено без руху.

У встановлений судом термін позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 30.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 10.07.2020 у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

23.07.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що згідно частини 1 статті 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 07.06.2019 по справі №1140/2695/18, та положень статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Разом з тим, згідно Державного акту на право постійного користування землею серія ВН № 000027 зареєстрованого в книзі державних актів на право постійного користування землею за № 37 земельна ділянка знаходиться у користуванні гр. ОСОБА_2 , а тому право на отримання земельної ділянки за рахунок відповідної ділянки має право їх землекористувач, а саме гр. ОСОБА_2 у відповідності до ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі №816/1920/17-а.

Що стосується іншої позовної вимоги в частині зобов`язання надати дозвіл на відведення земельної ділянки, то відповідач звертає увагу суду, що такі вимоги передбачають втручання у дискреційні повноваження останнього, у зв`язку з чим задоволенні бути не можуть. За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та вказує на відсутність підстав для його задоволення.

Ухвалою суду від 03.08.2020 у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В грудні 2019 року ОСОБА_1 , відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України звернувся з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, із земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля), орієнтовною площею 3,49 га, на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області.

За наслідком розгляду клопотання, відповідачем прийнято наказ №2-4714/15-20-СГ від 25.02.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 3.49 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02), на підставі частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка знаходиться в масиві земельної ділянки площею 28,1268 га та надана в постійне користування ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія ВН №000027 від 18 квітня 2002 року, зареєстрованого за №37.

Відповідач також вказав, що згідно частини 1 статті 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 07.06.2019 по справі №1140/2695/18, та положень статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Таким чином, правом звернення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки площею 28,1267 га, у відповідності до вищенаведених норм законодавства, наділена особа, яка користується цією земельною ділянкою на праві постійного користування землею, за умови, якщо нею раніше не набуто право на земельну частку (пай).

Не погоджуючись з такою відмовою та вважаючи її протиправною позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується наступним.

Cуб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України № 2768-III, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України № 2768-III землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України № 2768-III землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗК України № 2768-III земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України № 2768-III.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України № 2768-III.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою мотивована тим, що земля, за рахунок якої позивач бажає отримати земельну ділянку у власність знаходиться в масиві земельної ділянки площею 28,1268 га та надана в постійне користування ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства. Крім того, в оскаржуваному наказі відповідач посилається на ст. 32 ЗК України, відповідно до якої, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.

Разом з тим, з клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вбачається, що ОСОБА_1 бажає скористатися правом безоплатної приватизації земельної ділянки відповідно до порядку ч. 6 ст. 118 ЗК України, як громадянин на загальних підставах, а не як член фермерського господарства.

Відтак, суд констатує незаконність відмови відповідача, яка виразилась у прийнятті наказу №2-4714/15-20-СГ від 25.02.2020 у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Крім того, згідно з ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

При цьому статтями 31, 32 ЗК України встановлені аналогічні норми.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Водночас, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Наведений правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання позивачка відповідач свої висновки обґрунтовує із посиланням на норми ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» та ст. 32 Земельного кодексу України у яких йдеться про те, що члени фермерських господарств мають право на безоплатну приватизацію земельної ділянки раніше наданої їм у користування.

Тобто, на думку ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, законом визначено можливість отримання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) виключно у випадку якщо вона була раніше надана безпосередньо громадянину у користування для створення фермерського господарства.

У свою чергу, у пункті 23 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/989/18 від 23 червня 2020 року зроблено висновок такого змісту: «З моменту створення ФГ відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем». Тому, суд Касаційної інстанції дійшов висновку, що після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Відтак, аргументи відмови відповідача ґрунтуються на помилковому застосуванні норм закону, що вказує на протиправний характер відмови.

Разом з тим, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку вказаного проекту, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог ЗК України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 25.02.2020 №2-4714/15-20-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 3,49 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі № 0640/4248/18 та від 28.11.2019 по справі №803/1067/17.

Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Проте наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в наказі відповідача від 25.02.2020 №2-4714/15-20-СГ. Однак суд, в межах даної справи, не має повноважень досліджувати чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання йому дозволу.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 по справі №803/1067/17, яка згідно ч. 4, 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковою для всіх суб`єктів владних повноважень та враховується іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача, в даному випадку, є зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, із земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля), орієнтовною площею 3,49 га, на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, з урахуванням висновків суду.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання, то суд враховує, що відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;

7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч. 1 ст. 371 КАС України не передбачає негайне виконання рішень суду у спірних правовідносинах.

За наведених обставин, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для звернення рішення суду до негайного виконання.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 25.02.2020 №2-4714/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 27.12.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, із земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля), орієнтовною площею 3,49 га, на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Комар Павло Анатолійович