Рішення № 91326483, 03.09.2020, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/286/20

№ провадження 2/453/188/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 вересня 2020 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Курницької В.Я.,

за участі секретаря судового засідання - Корнути Т.Б.,

розглянувши в залі суду у місті Сколе Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» - звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 21.01.2011 року, тобто уклала договір про надання банківських послуг, згідно якого отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у анкеті-заяві.

Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанку», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Однак, відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 16 521, 08 грн., з яких: 9 093, 55 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1 742,73 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 4 421, 89 грн. - нарахована пеня; а також штраф 500,00 грн. штраф (фіксована складова); 762, 91 грн. - штраф (процентна складова).

Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «ПриватБанк», просить позов задоволити.

Крім того, 17.08.2020 року представником позивача подано клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи.

Провадження у справі відкрито ухвалою судді від 06.03.2020 року, призначено до судового розгляду на 31.03.2020 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, наведених в ухвалах Сколівського районного суду Львівської області, востаннє на 03.09.2020 року.

Відповідач - ОСОБА_1 - відзиву на позов із викладенням своїх заперечень, відповідно до норм ЦПК України, до суду не подала.

03.09.2020 року відповідачем через канцелярію суду подано заяву про долучення до матеріалів справи оригіналу квитанції від 28.08.2020 року про сплату 9 093, 55 грн.

Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Вказана вимога ЦПК України роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд зазначеної справи з повідомленням сторін, а суд не вбачав підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.

Представник позивача в судове засідання не прибув, подав до суду заяву, в якій позов підтримав в повному обсязі, просить справу розглядати у його відсутності.

Відповідач в судові засідання не з`явився, відзив не подав, про причини не повідомив, хоча належним чином повідомлявся судом про час та місце розгляду справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Перевіривши зібрані докази, постановляючи заочне рішення, суд позовні вимоги задовольняє частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 21.04.2011 року сторони уклали кредитний договір у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з яким банк надав відповідачеві кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

До кредитного договору позивач додав: 1) Довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду»; 2) витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. При цьому, позивач стверджує, що вони є невід`ємними частинами спірного договору.

Згідно анкети-заяви, підписаної ОСОБА_1 , така погодилась, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з даним договором до його підписання і погодився з його умовами.

Згідно з наданим банком розрахунком, узв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, заборгованість такого станом на 20.01.2020 року складає 16 521, 08 грн., з яких: 9 093, 55 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1 742,73 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 4 421, 89 грн. - нарахована пеня; а також штраф 500,00 грн. штраф (фіксована складова); 762, 91 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно зі ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 21.04.2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги відсотків за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.04.2011 року, посилається на Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, як вбачається з заяви-анкети від 21.04.2011 року, ОСОБА_1 надала згоду, що підписана нею заява разом з Пам`яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які надані їй для ознайомлення в письмовому виглядіу письмовому вигляді, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. Відтак, суд вважає, що додана до позовної заяви Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не може вважатися невід`ємною частиною спірного договору, оскільки доказів згоди відповідача на включення умов, які в ній містяться, до умов спірного договору позивачем не надано.

Натомість, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, визначаються Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/. При цьому, Витягу з «Тарифів Банку» позивачем до позову не додано.

При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять підтверджень, з якими саме Витягом з Тарифів та Витягом з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21.04.2011 року) до моменту звернення до суду із позовом (26.02.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Щодо посилання в тексті позовної заяви на копію наказу щодо затвердження редакції Умов та правил надання банківських послуг, то суд зазначає, що до позовної заяви такої не додано.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11. 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, оскільки обов`язок відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 21.04.2011 року відсутній.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року, яка прийнята у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Необхідно звернути увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 21.04.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, до якої входять заборгованість за тілом кредиту, що становить 9 093, 55 грн., в т.ч. поточним кредитом 0,00 грн., та заборгованості за простроченим тілом кредиту - тією частиною тіла кредиту, строк сплати якого настав на дату подання позову до суду, що становить 9 093, 55 грн, оскільки зазначена сума коштів кредиту використана боржником, що стверджується розрахунком заборгованості за договором. Враховуючи неподання відповідачем, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, відзиву на позов, суд вважає, що факт отримання ним кредитних коштів не заперечується. Більше того, відсутність заперечень відповідача щодо позовних вимог в частині 9 093, 55 грн. заборгованості за тілом кредиту підтверджується оригіналом поданої відповідачем 03.09.2020 року квитанції від 28.08.2020 року про оплату 9 093, 55 грн. заборгованості за договором. Відтак, провадження в цій частині позовних вимог, які були обґрунтованими станом на момент звернення із позовом, станом на час винесення рішення підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України за відсутністю предмету спору.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з доданого позивачем до позову розрахунку заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» проценти за ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані виходячи з розміру 86,4 проценти річних, тобто позивачем застосовано інший, ніж передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України розмір таких процентів, який повинен бути встановлений договором. Як вже було встановлено судом, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, в тому числі і в частині встановлення ними іншого, ніж передбачено у ч. 2 ст. 625 ЦК України, розміру процентів. В анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником, проценти річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 86,4 не обумовлені.

В той же час, зважаючи на те, що за своєю юридичною природою передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, проценти річних фактично є елементом суми боргу, починаючи з моменту виникнення прострочення сплати такого, суд вважає, що позовна вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача підлягають проценти річних з розрахунку їх розміру, законодавчо встановленого у ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме - 3% річних від простроченої суми, що складає 60,51 грн.

Оскільки судом не встановлено належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме Умови та правила надання банківських послуг, витяг з яких доданий до позовної заяви, є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, та брав на себе зобов`язання зі сплати пені, штрафів в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідача в користь позивача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 (з розрахунку 86,4 проценти річних) в розмірі 1682,22 грн., нарахованої пені за прострочене зобов`язання у сумі 4 421, 89 грн., а також штрафів у розмірі 1 262, 91 грн. задоволенню не підлягають.

Наведене повністю підтверджується позицією Великої Палати Верховного суду у постанові від 03.07.2019 року, яка прийнята у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховує, що позивач при поданні до суду позовної заяви майнового характеру сплатив 2102,00 грн. судового збору, що вбачається з платіжного доручення в матеріалах справи.

Позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 16 521, 08 грн. заборгованості, в той же час суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість станом на час звернення з позовом позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 9 154, 06 грн., а тому суд приходить до висновку, що із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 164, 69 грн.

Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 89, 95, 141, 247, 258-259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 у користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 60, 51 (шістдесят гривень) грн. 51 коп.

В частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 9 093, 55 грн. заборгованості - провадження у справі закрити.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 у користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1 164, 69 (одну тисячу сто шістдесят чотири) грн. 69 коп. судових витрат у справі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»; місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-д, код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Головуючий суддя В.Я. Курницька