Рішення № 91322296, 17.08.2020, Широківський районний суд Дніпропетровської області

справа № 197/419/18

провадження № 2/197/441/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року Широківський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Леонідової О.В., за участі секретаря судового засідання Піско Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Широке Широківського району Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач в травні 2018 року звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1 , вказуючи, що між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № б/н від 21.09.2006 року. Відповідачем отримані грошові кошти, але своєчасно не повернуті, тому позивач просить стягнути заборгованість на загальну суму 31229,93 грн., що складається з: 5195,15 грн. - заборгованість за кредитом; 24071,45 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1463,33 грн. - штраф (процентна складова), а також 1762,00 грн. сплаченого судового збору.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009р.

Ухвалою судді від 23.08.2018 року відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Ухвалою суду від 24.09.2018 року розгляд справи продовжено у порядку спрощеного провадження з викликом сторін. 12.04.2019 року судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи. 12.04.2019 року ухвалено заочне рішення, позов задоволено. Ухвалою суду від 02.03.2020 року скасовано заочне рішення, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача до суду не прибув, при зверненні до суду разом з позовною заявою додано письмове клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, проти проведення заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 24-25).

Згідно з відомостями Широківської селищної ради Широківського району Дніпропетровської області, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31).

Відповідач, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився.

17.08.2020 року представник відповідача – адвокат Горовенко С.В. подав до суду заяву, в якій просить відмовити повністю в задоволенні позовних вимог та стягненні судового збору, вказуючи, що кредитний договір не був укладений, крім того просив застосувати строк позовної давності (с. 86), відзив до суду не подавався.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у відповідності до анкети-заяви б/н від 21.09.2006 року ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», яку підписав ОСОБА_1 , відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку Універсальна (а.с. 10), базова процентна ставка по кредитному ліміту на момент підписання договору 3% в місяць, з розрахунку 360 днів у році.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором б/н станом на 31.03.2018 року становить 31229,93 грн., що складається з: 5195,15 грн. – простроченої заборгованості за кредитом; 24071,45 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1463,33 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 6-9).

При цьому, з того ж таки розрахунку (а.с.8зворот-9) вбачається, що починаючи з 31.03.2014 року по 31.03.2018 року поточна заборгованість за кредитом становить 0,00 грн.

Востаннє сума погашення за наданим кредитом здійснювалась 06.09.2015 року у розмірі 17,60 грн. (а.с.8-зворот).

Проте, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про нарахування простроченої заборгованості по відсоткам та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім простроченої заборгованості за кредитом, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по відсоткам за користування кредитом, а також штрафи.

Позивач вказує, що вищевказана анкета-заява, Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складають між відповідчачем та Банком Договір, що підтверджується підписом у анкеті-заяві від 21.09.2006 року.

Однак, «Тарифи Банку», на які посилається позивач як на складову кредитного договору, суду не надано.

Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», «Правила користування платіжною карткою», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог (а.с.11-1), визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів на прострочену заборгованість та неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача http://privatbank.ua/terms/pages/70/ неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливий для задоволення позову.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За змістом частини 1 статті 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, при цьому одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розміру сплати процентів на прострочену заборгованість та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску протиРумунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11,§ 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.UK проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», «Правила користування платіжною карткою», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, яка встановлена у формі відповідальності у вигляді сплати процентів на прострочену заборгованість та неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII) в редакції, діючій на час спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

Щодо строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що востаннє сума погашення за наданим кредитом здійснювалась 06.09.2015 року у розмірі 17,60 грн. (а.с.8-зворот).

Таким чином про своє порушене право позивач довідався та міг довідатись у вересні 2015 року, та звернувся до суду із позовною заявою 18.05.2018 року, тобто в межах строку загальної позовної давності у три роки.

Аналізуючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № б/н від 21.09.2006 року станом на 31.03.2018 року у розмірі 5195,15 грн., що є простроченою заборгованістю за кредитом, в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів на несплачену заборгованість та штрафів слід відмовити.

Відповідно до відомомстей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" змінило найменування на акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк".

Згідно із ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 293,11 грн.

Керуючись ст.ст. 611, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 81, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), на користь акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_2 , МФО 305299), заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.09.2006 року станом на 31.03.2018 року, що складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 5195 (п`ять тисяч сто дев`яносто п`ять) гривень 15 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" витрати по сплаті судового збору у розмірі 293 (двісті дев`яносто три) гривні 11 копійок.

В задоволенні інших вимог позивача відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через Широківський районний суд Дніпропетровської області) протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 28.08.2020 року.

Суддя О.В. Леонідова