Рішення № 91319414, 04.09.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2020 року Справа № 915/818/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з без виклику сторін за наявними матеріалами справу

за позовом: державного підприємства “МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ” (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14, код ЄДРПОУ 01125608)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ” (54002, м. Миколаїв, вул. Заводська, буд. 23/26, код ЄДРПОУ 40618543)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15)

про: стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

15.06.2020 державне підприємство “МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №06/661 від 15.06.2020 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ” заборгованості за договором оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/45, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі державного підприємства “МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ”, яка складається з:

- 72090,16 грн – основний борг,

- 2162,70 грн – штраф,

- 16382,05 грн – пеня,

- 2570,16 грн – інфляційне збільшення,

- 2435,20 грн – 3% річних.

Позивач просить суд прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі та провести його в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/818/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 22.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі 915/818/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третя особа своїм правом у визначений судом строк на подання пояснень щодо позовних вимог не скористалась.

Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу “COVID - 19” від 11.03.2020 №211 з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” від 25 березня 2020 № 239, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та продовжено карантин до 24 квітня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” від 22 квітня 2020 № 291, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та продовжено карантин до 11 травня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” від 04 травня 2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, зокрема уряд продовжив карантин до 22 травня 2020 року на усій території України та послабив деякі карантинні обмеження.

Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 року “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів” установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі — COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061). Установлено, що: у регіонах, в яких встановлено карантин, застосовуються протиепідемічні заходи, що визначаються цією постановою, а також заходи, що додатково встановлені органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах компетенції; заходи, запроваджені актами законодавства в процесі реалізації карантину на період, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, продовжують діяти на період, встановлений цією постановою; Головним державним санітарним лікарем України розробляються та затверджуються протиепідемічні заходи, які визначають особливості провадження діяльності суб`єктами господарювання на період карантину.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 50 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Здійснення правосуддя суддями у відкритих судових засіданнях з безпосередньою участю сторін процесу в умовах оголошення Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, створює загрозу для життя та здоров`я суддів і учасників судових засідань.

Водночас згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою принципу верховенства права є право на звернення до суду, що передбачено статтею 55 Конституції України та розвинуто статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року як право на справедливий суд. Статтею 64 Конституції передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Рішенням Ради суддів України від 17 березня 2020 року затверджено рекомендації щодо особливого режиму роботи судів на період карантину, відповідно до яких на період з 16 березня до 3 квітня судам рекомендовано запровадити заходи, спрямовані на зменшення негативних наслідків, викликаних спалахом вірусної інфекції “COVID-19”, зокрема: роз`яснення громадянам щодо можливості відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції; обмеження допуску у судові засідання та приміщення суду осіб з ознаками респіраторних захворювань; зменшити кількість судових засідань, що призначаються для розгляду протягом робочого дня; за можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, у порядку письмового провадження; надання учасниками справи необхідних документів (позовних заяв, заяв, скарг, відзивів, пояснень, клопотань тощо) до суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі “Електронний суд”, поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку; утримання від відвідування приміщень суду, особливо за наявності захворювання.

З огляду на викладене, право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов`язок щодо забезпечення якого покладено на державу Україна.

Аналогічної позиції дотримується і Вища рада правосуддя в публічному зверненні до Президента України та Верховної Ради України щодо забезпечення доступу громадян до правосуддя в умовах карантину від 26 березня 2020 року.

При цьому, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 №540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено частиною 4 такого змісту:

“Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”.

В подальшому у відповідності до Закону України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 17.07.2020); процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X “Прикінцеві положення” ГПК України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020№ 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, усі процесуальні строки, продовжені судом відповідно до пункту 4 розділу X “Прикінцеві положення” ГПК України в редакції Закону України від 30.03.2020№ 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом тобто з 07.08.2020.

Враховуючи, що відповідач та третя особа повідомлялись за юридичними адресами про розгляд справи, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подано, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обгрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

3 грудня 2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (далі – орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ” (далі – орендар) укладено договір №РОФ-1402 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вулиця Заводська 23/45, місто Миколаїв, що знаходиться на балансі державного підприємства «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» (далі - ДП «ММТП»), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху в літ. З-2 з № 1-1 по №1-6, з № 1-8 по № 1-27, з № 1-29 по № 1-31, загальною площею 371,6 кв.м. (інв.№50138) в нежитловій будівлі адміністративно-побутового корпусу, що розташований за адресою місто Миколаїв, вулиця Заводська, 23/45, згідно з планом розміщення орендованих приміщень (додаток 3 до Договору), що знаходяться на балансі ДП «ММТП», спеціальна вартість яких визначена згідно з висновком про вартість на 31.07.2015 р. і становить за незалежною оцінкою 3830000,00 грн. (п.1.1 Договору).

Договором від 22.07.2016 № 1 про внесення змін до вищезазначеного Договору ТОВ «НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ» в якості орендаря замінено на товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ» (далі - ТОВ «МСК»).

Відповідно до п. 1 Договору від 22.07.2016 до Договору №РОФ-1402 оренди державного нерухомого майна від 03.12.2015 орендаря Товариство з обмеженою відповідальністю “НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ” замінено на товариство з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ”.

Відповідно до п. 3.3 Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індек інфляції на наступний місяць.

Відповідно до п. 3.6. Договору, орендна плата перераховується до Державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 5.3. Договору, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до Державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується “Призначення платежу” за зразком, який надає орендодавець листом при укладанні договору).

Відповідно до п. 9.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чиним законодавство України.

Відповідно до п. 10.1 Договору цей Договір укладено строком на 5 років, що діє з 03.12.2015 по 03.12.2020 року включно.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у відповідності з п. 2.4 Договору було складено акт приймання-передавання від 03.12.2015 року, яким орендодавець передав за участю балансоутримувача, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху в літ. З-2 з № 1-1 по №1-6, з № 1-8 по № 1-27, з № 1-29 по № 1-31, загальною площею 371,6 кв.м. (інв.№50138) в нежитловій будівлі адміністративно-побутового корпусу, що розташований за адресою місто Миколаїв, вулиця Заводська, 23/45, згідно з планом розміщення орендованих приміщень (додаток 3 до Договору), що знаходяться на балансі ДП «ММТП», спеціальна вартість яких визначена згідно з висновком про вартість на 31.07.2015 р. і становить 3830000,00 грн.

Рахунок № 10418331 від 31.05.2019 на суму 38412,90 грн. та акт наданих послуг (виконаних робіт) №10418331 від 31.05.2019 за травень 2018 року позивачем надіслано відповідачеві супровідним листом 12.06.2019 № 03/781 та отримано відповідачем 19.06.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №5402000355860 (а.с. 29-31).

Рахунок № 12568331 від 30.06.2019 на суму 38220,83 грн. та акт наданих послуг (виконаних робіт) № 12568331 від 30.06.2019 за червень 2019 року був надісланий супровідним листом від 12.07.2019 № 03/899, та отриманий відповідачем 19.07.2019, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 32-34).

Рахунок № 14478331 від 31.07.2019 на суму 37991,52 грн. та акт наданих послуг (виконаних робіт) №14478331 від 31.07.2019 за липень 2019 року був надісланий супровідним листом від 13.08.2019 № 03/1037, та отриманий відповідачем 16.08.2019 (а.с. 35-38).

Рахунок № 17028331 від 31.08.2019 на суму 37877,55 грн. та акт наданих послуг (виконаних робіт) №17028331 від 31.08.2019 за серпень 2019 року був надісланий супровідним листом від 20.09.2019 № 03/1223, та отриманий відповідачем 24.09.2019 (а.с. 39-42).

Рахунок № 10418331 від 31.05.2019 на суму 38412,90 грн., залишається несплаченим.

Рахунок № 12568331 від 30.06.2019 на суму 38220,83 грн., по якому 4543,57 грн. були зараховані по завдатку 31.10.2019 та по якому залишаються несплаченими 33677,26 грн.

Рахунок № 14478331 від 31.07.2019 на суму 37991,52 грн., що був надісланий листом від 13.08.2019 № 03/1037 та який був погашений 31.10.2019 за рахунок завдатку.

Рахунок № 17028331 від 31.08.2019 на суму 37877,55 грн., що був надісланий листом від 20.09.2019 № 03/1223, та який був погашений 31.10.2019 за рахунок завдатку.

Направлені акти не були підписані відповідачем та не були повернуті позивачу, а зазначені вище рахунки не були своєчасно оплачені, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

За змістом ст. 901 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі – ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, задоволенню інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 72090,16 грн. обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 1 ст.216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 3.7. Договору, орендна плата, перерахована до Державного бюджету та Балансоутримувачу несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до Державного бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п. З.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Також, відповідно до п. 3.8. Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати, заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Згідно розрахунку, доданого до позовної заяви, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 16382,05 грн:

- за рахунком № 10418331 від 31.05.2019 на суму 38412,90 грн. за період з 19.06.2019 по 19.12.2019 в сумі 6357,60 грн;

- за рахунком № 12568331 від 30.06.2019 на суму 38220,83 грн. за період з 16.07.2019 по 16.01.2020 в сумі 5845,81 грн.

- за рахунком № 14478331 від 31.07.2019 на суму 37991,52 грн. за період з 16.08.2019 по 31.10.2019 в сумі 2652,12 грн;

- за рахунком № 17028331 від 31.08.2019 на суму 37877,55 грн/ за період з 17.09.2019 по 31.10.2019 в сумі 1526,52 грн;

Також позивачем нараховано штраф у сумі 2162,70 грн (72090,16 х 3%).

Розрахунки пені та штрафу є арифметично правильними.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційного збільшення в сумі 2570,16 грн. та 3% річних в сумі 2435,20 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного Кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов`язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахування інфляційного збільшення в сумі 2570,16 грн.

Судом здійснено перерахунок нарахування інфляційного збільшення та встановлено, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 2420,95 грн, в задоволені позовних вимог в частині стягнення інфляційного збільшення в сумі 149,21 грн. слід відмовити.

Судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахування 3% річних в сумі 2435,20 грн та встановлено, що розрахунки відповідають періоду нарахування та арифметично правильні.

Згідно ч.1 та п.1 ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать й витрати на професійну правничу допомогу.

Судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1 ст.129 ГПК України).

Відповідно до положень п.3 ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання даного позову до господарського суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2102,00 грн, отже підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2098,72 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 14, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ” (54002, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/26, код ЄДРПОУ 40618543) на користь Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт” (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14, код ЄДРПОУ 01125608):

- 72090,16 грн – основного боргу,

- 16382,05 грн – пені,

- 2162,70 грн. -штрафу

- 2420,95 грн – інфляційного збільшення боргу,

- 2435,20 грн – 3% річних,

- 2098,72 грн. – судового збору.

3. В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційного збільшення в сумі 149,21 грн - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Державне підприємство “Миколаївський морський торговельний порт” (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14)

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ” (54002, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/26).

Судове рішення складено і підписано 04.09.2020 після виходу судді з планової відпустки.

Суддя В.О. Ржепецький