Рішення № 91319070, 27.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2020Справа № 910/6577/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32"

про стягнення 2 673 861, 55 грн.

Представники:

від позивача: Іоннікова Ю.В.

від відповідача: Зарубіна Т.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 2 673 861, 55 грн, з яких: 2 634 713, 00 грн - основний борг, 32 355, 94 грн - пеня та 6 792, 61 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 1087/1920-ТЕ-41 постачання природного газу від 27.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.06.2020.

09.06.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач, зокрема, не визнає позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 32 355,94 грн., та в частині стягнення 3% річних в розмірі 6 792,61 грн., та зазначає, що позивачем невірно визначено період прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №1087/1920-ТЕ від 27.09.2019, оскільки враховано вихідні дні та дні карантину. Крім того, відповідач просить суд зменшити заявлений розмір пені на 99%, а саме до розміру 323,55 грн.

09.06.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" надійшла заява про відкладення підготовчого судового засідання, в якій відповідач просить суд відкласти підготовче засідання та зазначає, що не має об`єктивної можливості з`явитись у підготовче засідання 11.06.2020 у зв`язку з розглядом справи в Радомишльському районному суді Житомирської області.

У судовому засіданні 11.06.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 30.07.2020.

30.06.2020 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що твердження відповідача щодо нарахування трьох відсотків річних на період дії карантину є необґрунтованим. Також, позивач просить суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

У судовому засіданні 30.07.2020 відповідач надав заяву про відкладення підготовчого судового засідання з метою мирного врегулювання спору, а також заяву про розстрочення виконання судового рішення, в якій відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду на один рік з дня прийняття рішення по справі рівними платежами.

У судовому засіданні 30.07.2020, розглянувши подану відповідачем заяву про відкладення підготовчого судового засідання з метою мирного врегулювання спору, суд відмовив у її задоволенні, оскільки представник позивача заперечив проти мирного врегулювання даного спору, відтак відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Крім того, у судовому засіданні 30.07.2020 судом відмовлено у задоволенні заявленого відповідачем усного клопотання про залучення до участі у справі Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки не вбачає яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/6577/20 призначено на 27.08.2020.

25.08.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заперечення на заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду, в яких, зокрема, зазначає, що відповідачем не надано доказів скрутного фінансового становища боржника.

27.08.2020 відповідач через відділ автоматизованого документообігу суду подав доповнення до заяви про розстрочення виконання рішення суду, в яких зазначає, що основним джерелом доходу відповідача є кошти, що надійшли за надані послуги від споживачів (населення) комунальних послуг.

Також, 27.08.2020 відповідач подав до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" не є належним відповідачем у даній справі, оскільки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська Мрія» є правонаступником управителя (відповідача) за борговими зобов`язаннями з оплати спожитого газу за спірним договором № 1087/1920-ТЕ-41 постачання природного газу від 27.09.2019 в частині отриманого та спожитого природного газу на газову котельню, яка знаходиться в будинку 32-В по вул. Євгена Коновальця в м. Києві та є власністю ОСББ «Печерська мрія».

Крім того, 27.08.2020 відповідач подав клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати у АТ «Київгаз» інформацію щодо розподілу та обсягів споживання природного газу в пропорційному співвідношенні газовими котельнями, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. № 32-В та будинок № 32-А за період постачання газу з жовтня 2019 року по квітень 2020 року за договором № 1087/1920-ТЕ-41 постачання природного газу від 27.09.2019.

27.08.2020 відповідач подав до суду заяву про відкладення судового засідання, яка обгрунтована тим, що адвокат відповідача не має можливості з`явитися в судове засідання з поважних причин, у зв`язку з чим просить суду відкласти розгляд справи на іншу дату.

У цьому судовому засіданні представник відповідача не підтримав подану заяву про відкладення судового засідання та просив суд задовольнити подане клопотання про витребування доказів.

Представник позивача заперечив проти задоволення вказаного клопотання.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Згідно ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Проте, з поданого клопотання про витребування доказів, суд не вбачає які обставини може підтвердити цей доказ, враховуючи що у матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу підписані між сторонами, а тому суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання.

Також, у цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 27.08.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.09.2019 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (далі - споживач) укладено договір № 1087/1920-ТЕ-41 постачання природного газу, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно із п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу у жовтні 2019 квітні 2020 року замовлений споживачем обсяг природного газу в кількості 1180, 00 тис. куб метрів.

Пунктом 3.1. договору визначено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ власного видобутку та/або імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 3.8. договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 5.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Згідно п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 5.1., 5.6. договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Додатковою угодою №6 сторони погодили викласти з 01 січня 2020 року п. 7.2. в такій редакції: «У разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.».

Відповідно до п. 9.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем у період з жовтня 2019 по лютий 2020 було поставлено відповідачеві природний газ на загальну суму 3 807 937, 03 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2019 на суму 80 887, 34 грн, від 30.11.2019 на суму 856 581, 28 грн, від 31.12.2018 на суму 916 851, 31 грн, від 31.01.2020 на суму 1 112 243, 69 грн та від 29.02.2020 на суму 841 373, 41 грн.

Проте, відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково у сумі 1 173 224, 03 грн, що підтверджується банківськими виписками, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" утворилась заборгованість у розмірі 2 634 713, 00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого переданого природного газу, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 2 634 713, 00 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 32 355, 94 грн - пені за загальний період з 26.11.2019 по 26.03.2020 та 6 792, 61 грн - 3 % річних за загальний період з 26.11.2019 по 26.03.2020.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1087/1920-ТЕ-41 від 27.09.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем у період з жовтня 2019 по лютий 2020 було поставлено відповідачеві природний газ на загальну суму 3 807 937, 03 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2019 на суму 80 887, 34 грн, від 30.11.2019 на суму 856 581, 28 грн, від 31.12.2018 на суму 916 851, 31 грн, від 31.01.2020 на суму 1 112 243, 69 грн та від 29.02.2020 на суму 841 373, 41 грн.

Однак, відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково у сумі 1 173 224, 03 грн, що підтверджується банківськими виписками, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" утворилась заборгованість у розмірі 2 634 713, 00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у письмових поясненнях зазначає, зокрема, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" не є належним відповідачем у даній справі, оскільки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська Мрія» є правонаступником управителя (відповідача) за борговими зобов`язаннями з оплати спожитого газу за спірним договором № 1087/1920-ТЕ-41 постачання природного газу від 27.09.2019 в частині отриманого та спожитого природного газу на газову котельню, яка знаходиться в будинку № 32-В по вул. Євгена Коновальця в м. Києві та є власністю ОСББ «Печерська мрія».

Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська Мрія» є правонаступником відповідача за борговими зобов`язаннями з оплати спожитого газу за спірним договором № 1087/1920-ТЕ-41 постачання природного газу від 27.09.2019.

При цьому, суд вважає безпідставним посилання відповідача на лист № 99 від 03.08.2020, відповідно до якого відповідач повідомляє АТ «Київгаз» про відсутність наміру продовжувати дію договору про виробництво та постачання теплової енергії від 30.03.2018, укладеного ним з Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Печерська Мрія» після закінчення строку його дії 30.09.2020, у зв`язку з чим право користування котельною в будинках № 32-В та № 32-Г по вул. вул. Євгена Коновальця в м. Києві повертається до ОСББ «Печерська Мрія», як власника котельні, оскільки вказаний лист та договір про виробництво та постачання теплової енергії від 30.03.2018 стосуються виключно правовідносин позивача з ОСББ «Печерська Мрія» та не підлягають дослідженню під час розгляду даної справи, оскільки не стосуються предмета позову про стягнення заборгованості за договором № 1087/1920-ТЕ-41 постачання природного газу від 27.09.2019, укладеного між позивачем та відповідачем.

Відповідно до п. 5.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п. 5.1. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за природний газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу, відповідно починаючи з 26 числа відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 1087/1920-ТЕ-41 постачання природного газу від 27.09.2019 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 634 713, 00 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 32 355, 94 грн - пені за загальний період з 26.11.2019 по 26.03.2020 та 6 792, 61 грн - 3 % річних за загальний період з 26.11.2019 по 26.03.2020.

Згідно п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 5.1., 5.6. договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Додатковою угодою №6 сторони погодили викласти з 01 січня 2020 року п. 7.2. в такій редакції: «У разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.».

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок пені та 3 % річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за поставлений товар, встановив, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 32 355, 94 грн - пені за загальний період з 26.11.2019 по 26.03.2020 та 6 792, 61 грн - 3 % річних за загальний період з 26.11.2019 по 26.03.2020.

Разом з тим, Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання, в якому відповідач просив суд зменшити розмір пені заявленої позивачем до стягнення на 99 %, тобто до розміру 323, 55 грн.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Однак відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків оплати поставленого природного газу, встановлених договором, а саме п. 5.1 договору та не звільняють відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

В даному випадку суд враховує, що сума пені за порушення строків оплати товару не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми поставленого природного газу.

Разом з тим, суд не бере до уваги доводи відповідача щодо існування форс-мажорної обставини (карантину), як підстави для задоволення клопотання про зменшення розміру пені, оскільки відповідач помилково ототожнює підстави та умови для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (згідно зі статтею 617 ЦК України) з підставами та умовами зменшення розміру штрафних санкцій (згідно зі статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України), які були застосовані до боржника у зв`язку з настанням такої відповідальності.

Згідно ст. 219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Проте, відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст. 219 ГК України для зменшення розміру його відповідальності.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" про зменшення розміру пені на підставі ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18 та від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.

Тож, позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають задоволенню.

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" подано заяву про розстрочення виконання рішення суду

Згідно із частиною 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Приписами ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

В обґрунтування необхідності розстрочення виконання рішення, відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, а обґрунтування пов`язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.

Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

За змістом ст.ст. 73, 74 Господарського просувального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, що відповідачем у поданій заяві не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі.

При цьому, відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували його скрутне фінансове становище станом на день розгляду спору, документального підтвердження відсутності грошових коштів на розрахункових рахунках, а також відповідачем не наведено суду обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

З огляду на встановлені вище судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, оскільки рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для відстрочення виконання рішення суду у даній справі.

З урахуванням наведеного суд відмовляє у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" про розстрочення виконання рішення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (вул. Щорса, буд. 32-А, приміщення № 96, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код - 32492922) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код - 20077720) 2 634 713 (два мільйона шістсот тридцять чотири тисячі сімсот тринадцять) грн 00 коп. - заборгованості, 32 355 (тридцять дві тисячі триста п`ятдесят п`ять) грн 94 коп. - пені, 6 792 (шість тисяч сімсот дев`яносто дві) грн. 61 коп. - 3 % річних та 40 107 (сорок тисяч сто сім) грн 92 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 03.09.2020.

Суддя С. О. Щербаков