Ухвала суду № 91316756, 31.08.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________

УХВАЛА

"31" серпня 2020 р.Справа № 922/2515/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

без виклику представників сторін,

розглянувши заяву Фермерського господарства "Колос", с. Курилівка, про забезпечення позову (вх. № 19583 від 26.08.2020) у справі

за позовом Фермерського господарства "Колос", с. Курилівка до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків про визнання права постійного користування ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фермерське господарство "Колос", с. Курилівка, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, в якому просить суд визнати за Фермерським господарством "Колос" право постійного користування земельною ділянкою, площею 31 га, кадастровий номер: 6323785500:10:000:0213, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, розташованої на території Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, серія ХР-19-00-000837, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 01.08.1997. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 12.08.2020 відкрито провадження у справі № 922/2515/20 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 03.09.2020 о 12:30 год.

26.08.2020 позивач звернувся до господарського суду Харківської області із заявою про забезпечення позову (вх. № 19583), в якій просить суд до вирішення спору по суті, заборонити Головному Управлінню Держгеокадастру у Харківській області (ідентифікаційний код: 39792822, 61 145. Харківська обл., м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, 8-9 поверх) вчиняти дії щодо поділу земельної ділянки площею 31 га з кадастровим номером 6323785500:10:000:0213, яка знаходиться на території Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, заборонити відведення (передачу) спірної земельної ділянки або її частин у власність фізичним або юридичним особам (крім об`єднаних територіальних громад), заборонити приймати накази (інші рішення) про надання дозволу на розроблення (виготовлення) проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки або її частини, проекту поділу спірної земельної ділянки або її частини, інших документацій із землеустрою, їх затвердження та передання у власність, користування, оренду, емфітевзис чи на іншому речовому праві (крім передачі у комунальну власність об`єднаної територіальної громади), заборонити виставляти на земельні торги спірну земельну ділянку або земельні ділянки, що входять до складу спірної земельної ділянки.

Обґрунтовуючи дану заяву, заявник посилається на те, що наказом Головного управління № 9886-СГ від 11.10.2019 «Про впорядкування земельно-облікових відомостей», у зв`язку із припиненням зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 31,0000 га, для розширення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ХР-19-00000837, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 237 від 01.08.1997, зазначену земельну ділянку було віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області (код КВЦПЗ - 16.00). Також було наказано вважати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії ХР-19-00-000837, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 237 від 01.08.1997, у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки. Як вказує заявник, у кінці серпня 2020 року, ФГ «Колос» дізналося про існування наказів від 06.11.2019 за №№ 11479-СГ, 11484-СГ, 11486-СГ, 11489-СГ, 11494-СГ, 11496-СГ, 11499-СГ, 11501-СГ, 11510-СГ, 11514-СГ, яким 10-ти фізичним особам надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6323785500:10:000:0213.

Таким чином, на думку заявника, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не тільки не визнає право постійного користування ФГ «Колос», вважає таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею, однак і здійснило спробу розпорядитися вказаною земельною ділянкою - шляхом надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок (які є частинами спірної земельної ділянки) у власність 10-ти громадянам для ведення особистого селянською господарства без проведення земельних аукціонів.

Заявник вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, як розпорядник спірних земельних ділянок, не позбавлений права та можливості, незважаючи на наявність судового спору, приймати рішення та здійснювати дії, спрямовані на передання у власність чи надання у користування спірної земельної ділянки, зокрема шляхом її поділу на кілька окремих земельних ділянок, про можливість та намір чого свідчить видання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказів від 06.11.2019 за №№ 11479-СГ, 11484-СГ, 11486-СГ. 11489-СГ, 11494-СГ, 11496-СГ, 11499-СГ, 11501-СГ, 11510-СГ, 11514-СГ, яким 10-ти фізичним особам надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства. Тобто Головне управління Держгеокадастру у Харківській області може вчинити дії, які направлені на передачу права власності або користування спірною земельною ділянкою (або її частиною) третім особам.

Дослідивши матеріали справи, подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову, докази, подані в обґрунтування даної заяви, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. п. 4 та 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Виходячи з викладеного заявником з заяві, суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення, в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст. ст. 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.

Суд зауважує, що в даному випадку, як підстава вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватись, чи може невжиття таких заходів істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Такої ж правої позиції дотримується об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.

Звертаючись до господарського суду із заявою про забезпечення позову, заявник зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області здійснило спробу розпорядитися спірною земельною ділянкою - шляхом надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок (які є частинами спірної земельної ділянки) у власність 10-ти громадянам для ведення особистого селянською господарства без проведення земельних аукціонів, про що свідчить видання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказів від 06.11.2019 за №№ 11479-СГ, 11484-СГ, 11486-СГ. 11489-СГ, 11494-СГ, 11496-СГ, 11499-СГ, 11501-СГ, 11510-СГ, 11514-СГ, яким 10-ти фізичним особам надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.

При цьому, суд зауважує, що зазначені накази наразі скасовані наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 8342-СГ від 24.04.2020, про що зазначено заявником у поданій заяві, з наданням до суду відповідних доказів.

Як вже зазначалось судом, заявником у поданій на розгляд суду заяви, обов`язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. При цьому, якщо заявник буде посилатися тільки на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування, суд не бути вважати це достатньою підставою для задоволення заяви.

Отже, ретельно дослідивши надані заявником докази в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, суд зазначає, що зазначені заявником обставини, є припущеннями позивача та не свідчать про неможливість виконання рішення суду, у разі задоволення позову саме у даній справі, без застосування відповідних заходів забезпечення позову.

Будь-яких належних доказів до заяви на її обґрунтування, позивачем суду не надано.

Заявником документально не підтверджено вжиття відповідачем на даний час будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Суд зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що заявником не обґрунтовано та не подано достатніх доказів на підтвердження того, яким чином не вжиття заходу забезпечення позову в майбутньому, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду за позовом заявника за умови його задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Також, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вважає, що позивачем не було надано будь-яких доказів на підтвердження ускладнення чи унеможливлення виконання рішення або поновлення його порушеного права чи інтересу у разі невжиття заходів забезпечення позову, а отже доводи позивача, викладені у заяві про забезпечення позову, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, а ґрунтуються лише на припущеннях.

З огляду на вищевикладене, подана Фермерським господарством "Колос" заява про вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованою, не доведеною належними доказами, а тому, є такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 76, 77, 86, 136-140, ст.ст. 234, 235 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Фермерського господарства "Колос" , с. Курилівка, про забезпечення позову (вх. № 19583 від 26.08.2020) - відмовити.

Згідно з приписами ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили з моменту їх підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання повного тексту ухвали, відповідно до ст. 256 ГПК України.

Ухвалу підписано 31.08.2020.

Суддя Р.М. Аюповасправа № 922/2515/20