Рішення № 91313040, 03.09.2020, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2020 Справа №607/8064/20

провадження № 2-а/607/276/2020

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Воробель Н.П.,

при секретарях: Комар Р.В., Шаталюку А.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України, Управління патрульної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 650378 від 08 травня 2020 року,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Бочана І.П.,

представника відповідача - Кондрат Л.Р., -

встановив:

позивач ОСОБА_1 пред`явив в суд позов до Департаменту патрульної поліції України /далі ДПП України/, Управління патрульної поліції в Тернопільській області /далі - УПП в Тернопільській області/, у якому заявляє вимогу про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 650378 від 08 травня 2020 року /далі - Спірна постанова/, згідно якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення /далі - КУпАП/ та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Аргументуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що Спірну постанову вважає неправомірною, оскільки у ній не вказано технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення, та у нього було посвідчення водія міжнародного зразка, яке видане йому в Республіці Ірак та яке він продемонстрував поліцейському, однак той безпідставно вказав, що воно не дійсне на території України.

Представник ДПП України, котра також представляє інтереси УПП в Тернопільській області, подала відзив, у якому зазначила, що Спірну постанову вважає законною та обґрунтованою, а тому підстави для задоволення позову - відсутні. Наявне у позивача посвідчення водія недійсне на території України, оскільки не відповідає вимогам п.п. 1, 30 Положення про порядок видачі посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року, вважає представник відповідача. Також вона надала диск із відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції.

У судовому засіданні позивач та його представник вказані вимоги підтримали з мотивів, викладених у позовній заяві та просили їх задовольнити. Представник позивача вважає, що ОСОБА_1 поліцейські зупинили безпідставно; посвідчення водія позивача є дійсним на території України, оскільки записи в ньому продубльовані латинськими літерами, як того вимагає Міжнародна конвенція про дорожній рух 1968 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 18 червня 2020 року заперечила проти задоволення позовних вимог позивача, з мотивів, наведених у відзиві на позов. В судове засіданні 02 вересня 2020 року представник відповідача не з`явилася, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки не повідомила. Саме тому розгляд справи слід провести за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами на підставі п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України.

Свідок ОСОБА_2 дала суду показання про те, що у той день була пасажиром у автомобілі позивача. На вулиці Микулинецька, що у м. Тернополі, їх зупинили працівники поліції. Причину зупинки пояснили тим, що його автомобіль перебуває «в орієнтуванні», однак після нетривалої перевірки, повідомили, що все гаразд. Після цього попросили пред`явити посвідчення водія. Позивач продемонстрував його, однак поліцейські повідомили, що воно «не підходить».

Суд, заслухавши пояснення, покази свідка, дослідивши докази, дійшов висновку, що у задоволенні позву слід відмовити, з огляду на наступне:

уповноваженою особою УПП в Тернопільській області ДПП винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 650378 від 08 травня 2020 року, у якій зазначено, що ОСОБА_1 , 08 травня 2020 року, о 16 год. 10 хв., керуючи автомобілем «Mercedes-Benz G500», р.н. НОМЕР_1 , вулицею Микулинецька, 121, у м. Тернополі, під час перевірки документів не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії та не пред`явив свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив пункти 2.1./а/, 2.1./б/ Правил дорожнього руху /далі - ПДР/.

Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Ст. 280 КУпАП передбачено, що орган /посадова особа/ при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган /посадова особа/ встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. /ч. 1 ст. 7 КУпАП/

Ч. 1 ст. 9 КУпАП визначає поняття адміністративного правопорушення, яким визнається протиправна, винна /умисна або необережна/ дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Пунктом 1.1. ПДР визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху /перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо/, повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил /п. 1.3. ПДР/.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством /п. 1.9. ПДР/.

Пунктами 2.1. /а, б/ ПДР визначено, зокрема, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб.

За порушення цих пунктів ПДР ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.

Як вбачається з записів із нагрудних камер працівників поліції, після зупинки транспортного засобу позивача, він пред`явив посвідчення водія, видане йому в Республіці Ірак /а.с. 7/, однак поліцейські вважали, що воно є недійсним на території України.

Суть спору, котрий виник у даній справі, полягає у вирішенні питання, чи надавало позивачу вказане посвідчення водія право на керування транспортними засобами територією України.

Як зазначено у Спірній постанові, позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки.

Правовий статус іноземців, які перебувають в Україні, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22 вересня 2011 року /далі - Закон № 3773-VI/.

Ч. 1 ст. 3 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці /особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянином /підданим/ іншої держави або держав/, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Пунктом 30 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» № 340 від 08 травня 1993 року визначено, що особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Згідно підпунктів «і», «іі» пункту 2 ст. 41, які діють з 29 березня 2011 року, Конвенції про дорожній рух від 08 листопада 1968 року /далі - Конвенція/, «договаривающиеся Стороны будут признавать: любое национальное водительское удостоверение, соответствующее предписаниям приложения 6 к настоящей Конвенции; любое международное водительское удостоверение, соответствующее предписаниям приложения 7 к настоящей Конвенции, при условии, что оно предъявляется вместе с соответствующим национальным водительским удостоверением, действительным на своей территории для управления транспортным средством, соответствующим категории или категориям транспортных средств, на управление которыми выданы удостоверения, при условии, что указанные удостоверения являются действительными и что они выданы другой Договаривающейся Стороной или одним из ее территориальных подразделений либо объединением, уполномоченным на то этой Договаривающейся Стороной».

Пунктом 4 додатку /приложения/ № 6 до Конвенції встановлено, що «В удостоверении в обязательном порядке указываются перечисленные ниже сведения: фамилия; имя, другие имена; дата и место рождения;дата выдачи удостоверения; дата истечения срока действия удостоверения; наименование или печать органа, выдавшего удостоверение; номер удостоверения; фотография владельца; подпись владельца; категории (подкатегории) транспортных средств, на которые распространяется действие удостоверения; дополнительная информация или ограничения в кодированном виде, касающиеся каждой категории (подкатегории) транспортных средств».

У посвідченні водія, котре позивач продемонстрував працівникам поліції, відсутня інформація про категорії /підкатегорії/ транспортних засобів, на які воно розповсюджується, отже останнє не відповідає додатку № 6 до Конвенції, а тому не може визнаватись на території України згідно з підпунктом «і» пункту 2 ст. 41 Конвенції.

Не є таке посвідчення і міжнародним, адже воно не відповідає додатку № 7 до Конвенції, зокрема не містить відомостей про категорії /підкатегорії/ транспортних засобів, на які розповсюджується його дія, тобто не може визнаватись і на підставі підпункту «іі» пункту 2 ст. 41 Конвенції.

Таким чином, посвідчення водія, котре позивач продемонстрував працівникам поліції, не відповідало вимогам національного та міжнародного законодавства, а тому не давало йому право на керування транспортними засобами територією України.

Отже, викладені у Спірній постанові висновки уповноваженої особи про відсутність у позивача посвідчення водія, були обґрунтованими.

Щодо доводів ОСОБА_1 про необґрунтованість його зупинки, як підставу, з якої перевірка документів була неправомірною, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке:

пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02 липня 2015 року встановлено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; якщо транспортний засіб перебуває в розшуку.

Після зупинки поліцейський пояснив позивачу, що має інформацію про те, що керований ним транспортний засіб перебуває в орієнтуванні. А також те, що він керує транспортним засобом без посвідчення водія, тобто може бути причетний до вчинення адміністративного правопорушення. Ця інформація зрештою підтвердилась, а отже підстава зупинки було обґрунтованою.

Окрім цього, суд звертає увагу позивача на те, що за приписами п. 2.4. ПДР, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1. ПДР.

Аналогічні положення закріплені також у ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII.

Виходячи з наведених вище норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п. 2.1. ПДР документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Аналогічну правову позицію викладено і Верховним Судом у постанові від 25 вересня 2019 року /справа № 127/19283/17, адміністративне провадження № К/9901/17925/18/. Також у ній зазначено, що притягнення особи до відповідальності та накладення стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП за одне правопорушення з числа вчинених, є обґрунтованим, навіть коли підстава, з якої було здійснено зупинку, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Твердження позивача про те, що у Спірній постанові не зазначено технічний засіб, яким здійснено відеозапис правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у ній зафіксовано, що ними є нагрудні відеокамери поліцейських ВО-00105 та ВО-00109.

З наведених підстав, суд приходить до висновку про те, що Спірну постанову слід залишити без змін, а позов - без задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 73-77, 90, 159, 205, 241-246, 255, 268, 286 КАС України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 / до Департаменту патрульної поліції України /м. Київ, вул. Ф.Ернста, 3, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108646/, Управління патрульної поліції в Тернопільській області /м. Тернопіль, вул. Котляревського, 24, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108646/ про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 650378 від 08 травня 2020 року, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області, відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу XIII «Перехідні положення» КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено та підписано 03 вересня 2020 року.

Головуюча суддяН. П. Воробель