Ухвала суду № 91310138, 19.08.2020, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2468/20

Провадження № 2/496/1466/20

У Х В А Л А

19 серпня 2020 року суддя Біляївського районного суду Одеської області Буран В.М., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження суду надійшла вищевказана позовна заява.

Разом із позовом позивач подав до суду заяву про забезпечення позову в якій просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 61,10 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 11721085, який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу 2-2804 від 12.12.2005 р.

Згідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 153 ЦПК України суд розглянув заяву про забезпечення позову без виклику осіб.

Згідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із п. п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Ознайомившись із матеріалами заяви, суд прийшов до висновку про відмову у забезпеченні позову з наступних підстав.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач просить накласти арешт на житловий будинок, що належить відповідачу по справі, даний вид забезпечення позову обґрунтовано тим, що на думку позивача, відповідач навмисно не здійснює виконання зобов`язань за Кредитним договором щодо погашення суми боргу, процентів за його користування, вона є недобросовісним Боржником, оскільки у будь-який спосіб ухиляється від виконання обов`язків, покладених на неї Кредитним договором, не реагує у встановлений чинним законодавством та умовами вищезазначеного Кредитного договору термін на телефонні дзвінки Банку.

На думку позивача, відповідач має намір здійснити відчуження належного їй майна з метою уникнення виконання своїх зобов`язань перед Позивачем, та дані обставини свідчать про бажання відповідача уникнути відповідальності за кредитним договором.

Однак, представником позивача не додано до заяви будь-яких доказів на підтвердження вищезазначених обставин. Не обґрунтовано твердження про навмисність дій ОСОБА_1 щодо несплати боргу за кредитним договором. Також представник позивача вказує на те, що відповідач має намір здійснити відчуження свого майна, однак доказів на підтвердження цього (оголошень про продаж будинку тощо) до суду не надано. Таким чином не наведено підстав вважати, що існує в подальшому реальна загроза не виконання рішення в майбутньому.

Окрім того, суд повинен впевнитись у співмірності виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Ціна позову, дорівнює сумі боргу відповідача у розмірі 50 503,45 грн., при цьому ціну будинку на який позивач просить накласти арешт не встановлена. Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» на підтвердження оцінки майна складається звіт про оцінку майна (акт оцінки майна). При відсутності достовірних даних, про ціну даного нерухомого майна, позивачем щонайменше необхідно надати докази на підставі яких він робить висновок щодо ціни на будинок (витяги з веб сайтів продажу аналогічного нерухомого майна тощо).

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Окрім того, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК).

Так, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, ч. 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно може порушити права та інтереси відповідача, а позивачем в свою чергу не обґрунтовано підстав такого виду забезпечення позову, в задоволенні заяви слід відмовити.

Згідно до ч. 7 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст.12, 13, 76, 80, 81, 89, 153, 259-261, 353, 354 ЦПК України, ст. 13, 319, 321 ЦК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя В.М. Буран