Рішення № 91297179, 03.09.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2020 р. справа № 400/1541/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 про:визнання протиправною та скасування вимоги від 12.11.2019 р. №Ф-73432-17,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-73432-17 від 13.02.2020 р. про сплату недоїмки у розмірі 29293,44 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржувана вимога є протиправною, оскільки позивач протягом періоду з 1 кв. 2017 р. по 4 кв. 2019 р. працював у ТОВ «Транспортно-експедиторська компанія Зектер» і платником єдиного внеску за нього у цей період був роботодавець. Також, з 03.01.2018 р. його адвокатська діяльність була зупинена на підставі заяви відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Позовна заява залишалась без руху ухвалою від 15.04.2020 р. і після усунення недоліків позовної заяви суд ухвалою від 12.05.2020 р. відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, в ухвалі було запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив, в якому він просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позивач знаходиться на обліку в Головному управління ДПС у Миколаївській області з 11.05.2010 та яка проводить незалежну професійну діяльність, а тому відповідно до ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зобов`язаний сплачувати єдиний внесок.

Ухвалою від 03.09.2020 р. Головне управління ДФС у Миколаївській області замінено його правонаступником, Головним управлінням ДПС у Миколаївській області.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд встановив наступне.

Позивач з 11.05.2010 р. перебуває на податковому обліку Головного управління ДПС у Миколаївській області як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність.

Згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України має право займатися адвокатською діяльністю відповідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №571 від 02.12.2009 р.

13.02.2020 р. відповідачем на підставі даних з інформаційної системи "Податковий блок" в автоматичному режимі сформовано вимогу на ім`я ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-73432-17 на суму 29293,44 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно зі статтею 13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

В той же час Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та здійсненні незалежної професійної діяльності.

Проте, системний аналіз норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" свідчить про те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту, у випадках передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує особа - роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще й як самозайнятою особою.

Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проте лише за умови, що вона не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі №820/1538/17.

Позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю, однак в період з 1 кв. 2017 р. по 4 кв. 2019 р. працював у ТОВ «Транспортно-експедиторська компанія Зектер», яке сплачувало за нього як роботодавець ЄСВ, про що свідчить Витяг з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податківвід 13.02.2020 р. (а. с. 13-14)

Наявність такої обставини є достатньою підставою для висновку про відсутність обов`язку у позивача сплати єдиного внеску ще й як за самозайнятої особи, оскільки це призведе до подвійної сплати внеску.

Таким чином, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19, у постанові від 05.12.2019 по справі №260/358/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру адвокатів, право позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 03.01.2018 р.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється, зокрема, з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.

Виходячи зі змісту ч. 5, 6 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивач у період з 1 кв. 2017 р. по 4 кв. 2019 р. був найманим працівником та реалізовував себе не як самозайнята особа, а як працівник ТОВ «ТЕК «Зектер», а з 03.01.2018 р. взагалі не мав право на заняття адвокатською діяльністю, то у відповідача відсутні підстави для нарахування йому єдиного внеску за цей період.

Позов задовольнити.

З урахування задоволення позовних вимог, на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений згідно квитанції №0.0.1670011273.1від 07.04.2020 р.

Також, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн.

На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу (5000 грн.) позивач надав: акт виконаних робіт від 08.04.2020 р., квитанція до прибуткового ордера №08.04. від 08.04.2020 р., ордер на надання правничої допомоги.

Так, згідно ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В даному випадку, сторони у справі (крім суб`єктів владних повноважень) мають право на розподіл понесених витрат на правничу допомогу адвоката.

При цьому, аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Між тим, в обґрунтування заявленого клопотання позивачем не надано доказів, що підтверджують час, затрачений адвокатом на надання правової допомоги.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловнена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловнена у додатковій постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року по справі № 810/2760/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки у наданих документах на підтвердження витрат на правничу допомогу відсутнє зазначення витраченого часу, відсутній договір, з наданих позивачем документів не можливо встановити, що правнича допомога надавалась саме щодо звернення до суду з даним позовом, а також зважаючи, що судова практика по даній категорії справ є сталою, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у стягненні витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 39394277) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області №Ф-73432-17 від 13.02.2020 р. про сплату недоїмки у розмірі 29293,44 гривень.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840,80 грн.

4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич