Рішення № 91297148, 03.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/6434/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Трофімов Р.В., звернувся до суду з позовом до Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, КНЦ (в/ч 2418)), в якому просить стягнути з КНЦ на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.06.2019 по день фактичної виплати 15.04.2020 терміном 304 дні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого становою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, в розмірі 120 061 грн 76 к.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні з військової служби 10.06.2019 (виключений зі списків особового складу частини 14.06.2019) відповідач не здійснив повного розрахунку, виплативши компенсацію за невикористану додаткову відпустку лише 15.04.2020. Посилаючись на передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність за затримку розрахунку при звільнені, вважає, що відповідач повинен виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку з дня виключення зі списків особового складу частини до дня фактичного розрахунку.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Обов`язок відповідача щодо нарахування та виплати індексації компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було покладено відповідним судовим рішенням у справі №380/1954/20, тобто після звільнення позивача. Відповідач зазначив, що з прийняттям судового рішення статті 116,117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Заперечує щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу щодо понесення позивачем таких. Вважає, що надані адвокатом документи не містять жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені такі витрати. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 17.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Відповідачем 31.08.2020 (вх.№42918) подано відзив на позовну заяву.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу в КНЦ (в/ч 2418) на посаді старшого техніка - начальника групи криптографічного захисту інформації центру зв`язку та інформаційних систем у званні старшого прапорщика, що підтверджується посвідченням від 11.03.2015 серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 11.03.2015 серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі наказу начальника КНЦ (в/ч 2418) від 10.06.2019 №121-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14.06.2019 на підставі наказу від 14.06.2019 №126-ОС.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 у справі за № 380/1954/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, позов ОСОБА_1 до КНЦ про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено у повному обсязі шляхом визнання протиправною бездіяльності КНЦ (в/ч 2418) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язано КНЦ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Розрахунок за вищевказаними судовим рішенням здійснено 15.04.2020 шляхом перерахування на картку 27 684 грн 80 коп., що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 від 29.04.2020 №H6F4DGUUTIT4J98V.

Проведення відповідачем розрахунку у зв`язку із звільненням лише 15.04.2020 зумовило звернення позивача з даним позовом, спрямованим на захист права на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України за період з 14.06.2019 по 15.04.2020.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

При цьому судом врахована правова позиція в подібних правовідносинах, сформована Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому суд такі судом до уваги не беруться.

Ба більше Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Судом встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 у справі за № 380/1954/20, відповідачем нарахована та виплачена ОСОБА_1 грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Розрахунок за вказаним судовим рішенням здійснено 15.04.2020, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 від 29.04.2020 №H6F4DGUUTIT4J98V та не заперечується відповідачем.

Вказане свідчить про те, що повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідач провів не в день виключення позивача із списків КНЦ (в/ч 2418) 14.06.2019, а саме 15.04.2020, тобто несвоєчасно.

Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

В позовній заяві позивачем наведено розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, однак суд з таким не погоджується з огляду на таке.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, суд при вирішенні справи визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 14.06.2019, а 15.04.2020 перераховано заборгованість із

Як вказано в наказі від 14.06.2019 №126-ОС, 14.06.2019 - остаточна дата закінчення військової служби, тобто останній робочий день, а 15.04.2020 - дата повного розрахунку.

Тому час затримки повного розрахунку з позивачем становить з 15.06.2019 по 14.04.2020, а не з 14.06.2019 по 15.04.2020, як помилково вважає позивач.

Оскільки час затримки повного розрахунку з позивачем з 15.06.2019 по 14.04.2020 становить 305 календарних днів, то за цей період відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до довідки КНЦ (в/ч 2418) від 04.06.2020 №74 (від 05.06.2020 вих.№573) розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 24 091 грн 20 к. (12 045 грн 60 к. за квітень 2019 року та 12 045 грн 60 к. за травень 2019 року).

Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 394 грн 94 к. за день (24 091 грн 20 к.( 12 045 грн 60 к. х 2 міс.) / 61 - кількість календарних днів у квітні, травні 2019 року).

Період затримки фактичного розрахунку становить 305 днів (а не 304, як помилково зазначає позивач), отже сума середнього грошового забезпечення становить 120 456 грн 70 к. (394 грн 94 к. х 305 днів).

Вирішуючи питання щодо суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу у зв`язку із затримкою фактичного розрахунку, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Саме така правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 і постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, яка відповідно до пункту 5 частини другої статті 242 КАС України врахована судом при ухваленні даного рішення.

Як встановлено судом, сума виплаченої позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2019 роки становить 27 684 грн 80 к., а середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - 120 456 грн 70 к. Вказане свідчить про не співмірність таких сум і зумовлює застосування судом до даних правовідносин принципу співмірності.

Визначаючи частку своєчасно невиплаченої частини заробітної плати позивача, суд встановив, що така становить 0,230 від середнього заробітку за час затримки розрахунку:

27 684 грн 80 к. / 120 456 грн 70 к. (сума компенсації за додаткову відпустку та середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,230.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 394 грн 94 к. (середньоденна заробітна плата) х 305 (днів затримки розрахунку) х 0,230 = 27 705 грн 04 к.

Виплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 27 705 грн 04 к. відповідатиме принципу співмірності.

Ураховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Вимога позивача про стягнення з відповідача понесених ним витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не подано жодних доказів, які б вказували на те, що ним понесені такі витрати.

Наявність у матеріалах справи ордеру на надання правничої правової допомоги адвокатом Трофімовим Р.В. таким доказом не є.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (м. Великі Мости, Сокальський район, Львівська область, 80074, код ЄДРПОУ 14321498) про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені, - задовольнити частково.

Стягнути з Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (м. Великі Мости, Сокальський район, Львівська область, 80074, код ЄДРПОУ 14321498) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.06.2019 по день фактичної виплати 15.04.2020 в розмірі 27 705 (двадцять сім тисяч сімсот п`ять) грн 04 к., з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.П. Хома