Рішення № 91297030, 01.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/3959/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 4114 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини 4114, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 4114 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно у сумі 32063,56 грн;

- стягнути з військової частини 4114 та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористане речове майно у сумі 32063,56 грн;

- стягнути з військової частини 4114 на користь позивача 2000 грн витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків за неотримане речове майно у розмірі 32063,56 грн. Позивач звертався до відповідача про виплату належної йому компенсації. Однак листом від 26.12.2018 (вих. № 50/14/34-1793), позивача повідомлено, що проведено нарахування за неотримане речове майно та надано довідку від 26.12.2018 № 83 на суму 32063,56 грн. Крім того, відповідач роз`яснив, що при надходженні коштів з довольчого органу йому буде повідомлено додатково.

Ухвалою від 01.06.2020 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 24.06.2020 (вх. № 31587), у якому зазначає, що в пункті 11 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 за № 200, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.04.2018 за № 405/31857 зазначено, що роз`яснення підпорядкованим військовим частинам з питань грошового забезпечення військовослужбовців нараються фінансово-економічним управлінням Головного управління Національної гвардії України та іншими посадовими особами в межах їх компетенції відповідно до чинного законодавства України. У пункті 12 Інструкції вказано, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених кошторисом військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Звертає увагу на те, що головним розпорядником коштів є Головне управління Національної гвардії України та порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 01.09.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом начальника Західного територіального управління від 25.05.2018 № 32 о/с прапорщика ОСОБА_1 (Г-013550), помічника начальника військового наряду 3 взводу охорони роти з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, звільнено відповідно до підпункту «а» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у запас по закінченню строку контракту без права носіння військової форми одягу.

Наказом командира військової частини 4114 Зіхідного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 06.06.2018 № 123 (по стройовій частині) підполковника прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

ОСОБА_1 подав заяву, в якій, у зв`язку із звільненням з військової служби, просив командування військової частини виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Листом від 26.12.2018 № 50/14/34-1793 відповідач повідомив, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» ОСОБА_1 проведено нарахування за неотримане речове майно відповідно до довідки-розрахунку від 26.12.2018 № 83 на суму 32063,56 грн. При надходженні коштів з довольного органу буде повідомлено додатково.

Виплата не була здійснена ні на момент звільнення, ні станом на момент подання позовної заяви.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

У пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).

Відтак, на переконання суду, ОСОБА_1 як військовослужбовець відповідно до п. 3 Порядку № 178 має законне право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке має бути виплачене військовою частиною 4114.

З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно до довідки від 26.12.2018 № 83 військової частини 4114 вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становить 32063,56 грн.

Вказана сума грошової компенсації вартості за неотримане речове майно станом на момент розгляду справи відповідачем не відшкодована, доказів на спростування вказаного відповідачем не надано.

Отже, станом на час розгляду даної справи відсутні докази виплати позивачеві заборгованості в сумі 32063,56 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з військової частини 4114 ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористане речове майно у сумі 32063,56 грн.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Оскільки, відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 178, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд враховує таке.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1- 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Суд встановив, що 24.04.2020 між адвокатським об`єднанням "Мицик і Партнери" (виконавець) та ОСОБА_1 (клієнт) укладений договір про надання правової допомоги (далі - договір).

Відповідно до пункту 3.1 договору про надання правової допомоги від 02.01.2020 № 271 правова допомога, передбачена предметом цього договору оплачується відповідно до акту виконаних робіт.

Згідно з пунктом 3.5. договору про надання правової допомоги від 02.01.2020 № 271 надання виконавцем послуг та прийняття їх замовником підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт.

Відповідно до акту виконаних робіт від 18.05.2020, виконавцем в інтересах клієнта, згідно з Договором, у повному обсязі виконано зобов`язання:

- вивчення документів клієнта про звільнення, документів підтверджуючих статус учасника АТО, відповіді військової частини щодо компенсаційних виплат, надання консультацій та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ - 1 год.;

- складання позовної заяви та підготовка копій документів до позовної заяви - 1 год.

Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 грн (2 год. х 1000 грн = 2000 грн).

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції від 18.05.2020 ОСОБА_1 сплатив 2000 грн на рахунок отримувача адвокатського об`єднання "Мицик і Партнери", призначення платежу: за надання правової допомоги за договором від 24.01.2020.

Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У матеріалах справи відсутні клопотання відповідача про зменшення відповідно до частини шостої статті 134 КАС України витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, відтак, зважаючи на вищенаведене, сума понесених позивачем витрат на правничу допомогу згідно договору про надання правничої допомоги є співмірною, належним чином підтвердженою.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини 4114 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно у сумі 32063,56 грн.

3. Стягнути з військової частини 4114 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористане речове майно у сумі 32063,56 грн.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 4114 (вул. Стрийська, 146, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 14323385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складений 03.09.2020.

Суддя Кедик М.В.