Рішення № 9129367, 19.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.04.10 р.                     Справа № 37/35                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Відкритого акціонерного товариства „Укртранслізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 30674235

до Відповідача: Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 01074957

про: стягнення основного боргу в сумі 1039275,50грн., пені в сумі 95525,72грн., штрафу у розмірі 3% річних в сумі 13257,17грн., інфляції – 54813,99грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача - Мальованна О.О. (за довіреністю №Н-01/366г від 02.11.2009р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 09.03.2010р. на 22.03.2010р., з 22.03.2010р. на 19.04.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Укртранслізинг”, м. Київ (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк (далі – Відповідач), про стягнення основного боргу в сумі 1039275,50грн., пені в сумі 95525,72грн., штрафу у розмірі 3% річних в сумі 13257,17грн., інфляції – 54813,99грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за договором фінансового сублізингу №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007р. у зв’язку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційної індексації.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового сублізингу №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007р. з додатками, протокол розбіжностей; угоду про порядок взаємодії по виконанню договору сублізингу, Додаткові угоди до договору з додатками, акти приймання-передачі; правоустановчі документи; розрахунок заявлених до стягнення сум.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 12, 54, 56, 57, 61 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 526, 530, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України.

Позивач на вимоги ухвали суду надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 76-137), у тому числі – додаткові пояснення щодо розрахунку заявлених до стягнення сум.

Відповідач надав відзив №2004/551 від 15.03.2010р. (а.с.а.с. 57,58), в якому проти позову заперечив в частині: стягнення пені за період з 11.12.2008р. по 10.02.2009р. в сумі 9054,98грн. з причин пропуску позовної давності та стягнення інфляційної індексації в сумі 6839,5грн. – внаслідок допущених помилок при розрахунку, а також звернувся до суду із клопотанням від №НЗ7-10/370 від 12.03.2010р. (а.с.а.с. 61, 62) про зменшення розміру пені і за обставин відсутності вини Відповідача в порушенні зобов’язання у зв’язку із негативного впливу кризової ситуації в країні на фінансово-економічне становище залізниці, на підтвердження чого надав додаткові документи (а.с.а.с. 63-72).

У судовому засіданні 19.04.2010р. Відповідач надав докази часткової оплати стягуваної суми заборгованості (а.с.а.с.142, 143) та просив застосувати строк позовної давності до вимог щодо пені (а.с.141).

У попередніх судових засідання Позивач підтримав свою позицію, викладену письмово, але в судове засідання 19.04.2010р. не з’явився.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

09.08.2007р. між Приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна” (Лізингодавець) та Позивачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №144-ФЛ (а.с.а.с.100-113), згідно умов п.п. 2.1., 2.2., 4.1. якого Лізингодавець набуває у власність у Виробника (Продавця) предмет лізингу, визначений Лiзингоодержувачем (а.с.а.с.114, 115), технічні параметри, гарантія якості, необхідний склад документації яких задовольняють потреби Лiзингоодержувача, і передає їх Лiзингоодержувачу за плату в тимчасове володіння і користування на умовах, передбачених цим договором, строком на 84 місяці з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу. Кількість, Виробник товару, модель і термін поставки предмета лізингу в лізинг визначені додатком №3 (а.с.116).

Пунктом 5.1. договору передбачено, що Лiзингоодержувач набуває право користування предметом лізингу на умовах цього договір з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг, разом із яким згідно п. 5.6. Лiзингоодержувачу також надається для підписання видаткова та податкова накладна на предмет лізингу.

Положеннями п. 6.5.1. договору лізингу передбачено, що Лiзингоодержувач має право передавати предмет лізингу в сублізинг тільки на підставі письмового дозволу Лізингодавця.

В подальшому, 19.02.2008р. сторонами додатковою угодою №1 (а.с.а.с.128-132) вносилися зміни до умов договору фінансового лізингу, у тому числі – графіків передачі та нарахування платежів, а 09.04.2009р. був складений новий графік лізингових платежів (а.с.а.с.133-136).

21.08.2007р. на підставі зазначеного вище договору фінансового лізингу №144-ФЛ від 09.08.2007р., за дозволом Лізингодавця, наявність якого підтверджується угодою про порядок взаємодії (а.с.19 зворотна сторона), між Позивачем (Сублізингодавець) та Відповідачем (Сублізингоодержувач) був укладений договір фінансового сублізингу №Д/П-071739/НЮ (а.с.а.с. 9-16), згідно п.п. 2.1., 2.2. якого Сублізингодавець передає Сублізингоодержувачу в тимчасове платне володіння і користування на умовах, передбачених цим договором предмет лізингу (а.с.16 зворотна сторона), отриманий раніше від Лізингодавця за договором фінансового лізингу, що відповідає встановленим Сублізингоодержувачем технічним вимогам, визначеним у додатку №2 (а.с.17) до цього договору. Кількість, виробник товару, модель та термін поставки предмета лізингу в сублізинг визначаються додатком № 3 (а.с.17 зворотна сторонам) до цього договору.

У п. 3.2. встановлений обов’язок Сублізингоодержувача виплачувати Сублізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (а.с.18). Графік нарахування платежів розраховується, виходячи з винагороди Сублізингодавця, визначеного сторонами у розмірі 17% річних та сплати Сублізингоодержувачем авансового платежу у розмірі 20% від вартості предмета лізингу.

Згідно положення п.3.3. цього договору, лізингові платежі за користування Предметом лізингу по кожному Графіку здійснюються Сублізингоодержувачем до закінчення Лізингового періоду не пізніше 10 числа поточного місяця, відповідно до графіка і мають бути скорегованими на коефіцієнт коригування (К) сумами Лізингових платежів, та за змістом п. 3.10. договору їх здійснення не залежить від фактичного користування предметом лізингу.

Пунктом 4.1. строк лізингового користування майном визначений проміжком часу у 84 місяці з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу.

Положеннями розділу 9 договору сторони дійшли згоди щодо заходів відповідальності за порушення зобов’язань, визначених умовами договору, встановивши, зокрема, в п. 9.2., що у разі порушення Сублізингоодержувач передбачених цим договором термінів перерахування лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов цього договору, на суму простроченої заборгованості Сублізингодавець має право нараховувати пеню, починаючи з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов’язання, встановленого цим договором, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов’язань за кожний день прострочення виконання зобов’язань.

Означений договір підписано Відповідачем з урахуванням протоколу розбіжностей відносно включення до переліку документів, що передають разом із предметом лізингу, сертифікату відповідності (а.с.20).

Додатковими угодами №1-№3 (а.с.а.с. 20 зворотна сторона -28) до договору сублізингу сторонами були внесені зміни до істотних умов договору та змінені додатки, у тому числі – графік лізингових платежів.

10.01.2008р., 19.02.2008р.. майно за договором фінансового сублізингу було передано Відповідачу, про що сторонами складено відповідні акти приймання-передачі (а.с.а.с. 29, 30).

У зв’язку із неналежним виконанням Відповідачем грошових зобов’язань за вказаним договором фінансового сублізингу, Позивач, нарахувавши за період з 10.12.2008р. по 31.12.2009р. 3% річних в сумі 13257,17грн., інфляційну індексацію в сумі 54813,99грн. та пеню в сумі 95525,72грн. додатково до суми заборгованості в розмірі 1039275,50грн., звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №2004/551 від 15.03.2010р. (а.с.а.с.57,58), та просив зменшити заявлену до стягнення пеню (а.с.а.с. 61,62).

Крім того, згідно наданих Відповідачем платіжних доручень № 1976 та №1991 від 06.04.2010р. (а.с.а.с.142, 143) вже в перебігу розгляду справи ним було перераховано на користь Позивача 268113,09грн. за договором фінансового сублізингу №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007р.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених позовних вимог, оскільки вони пов’язані підставами виникнення та наданими доказами (порушення грошових зобов’язань за одним договором фінансового лізингу), а отже їх об’єднання відповідає вимогами ст. 58 Господарського процесуального кодексу України та не призводить до утруднення вирішення спору, а навпаки – сприяє реалізації гарантованого ст. 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. права на ефективний судовий захист.

При цьому, неявка належним представника належним чином повідомленого Позивача у судове засідання 19.04.2010р. не перешкоджає вирішенню справи по суті з урахуванням всіх наданих сторонами доказів; крім того, судом враховується, що 19.04.2010р. є останнім днем процесуального строку розгляду справи, а за змістом ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладання судового засідання можливо лише в межах такого строку.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань за договором фінансового сублізингу та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційної індексації.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд з огляду на визначене ч. 3 ст. 774 цього Кодексу правило про застосування до договору піднайму положень про договір найму, зазначає, що правовідносин між Позивачем та Відповідачем в межах договору фінансового сублізингу №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007р. регламентується згідно загальних положень про фінансовий лізинг.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У світлі згадуваного вище положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України про застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначеного договором графіку (в редакції на момент здійснення відповідного платежу) не пізніше 10 числа кожного поточного місяця).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і жодних доказів на підтвердження іншого Відповідачем згідно ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надав, останнім протягом періоду з 10.12.2008р. по 31.12.2009р. допускалась неповнота сплати лізингових платежів, що дозволяє стверджувати про наявність порушення грошового зобов’язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України та вважати Відповідача таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та у разі прострочення на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Враховуючи, що арифметичний розрахунок лізингових платежів (а.с.78) відповідає умовам договору, суд дійшов висновку про правильність визначення Позивачем основного боргу у розмірі 1039275,5грн. на момент подання розглядуваного позову.

Наразі, як вбачається із матеріалів справи, Відповідач 06.04.2010р. – тобто в перебігу розгляду цієї справи – здійснив платіж за відповідним договором на користь Позивача у загальній сумі 268113,09грн., що зумовило як припинення у такий спосіб відповідного грошового зобов’язання, так і, відповідно, - існування предмету спору в цій частині. Оскільки сплата боргу з боку Відповідача відбулася вже після звернення із розглядуваним позовом до суду, таке усунення існування предмету спору у зв’язку із його врегулюванням сторонами зумовлює припинення провадження у справі відносно сплаченої суми відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п. 3.2. Роз’яснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.94 р. N 02-5/612.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та відносно задоволення щодо іншої частини може бути вирішено у єдиному процесуальному документі – рішенні.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора окрім суми боргу має сплати 3% річних та інфляційну індексацію за весь період прострочення.

Суд, перевіривши арифметичні розрахунки позовних вимог щодо 3% річних та інфляційної індексації за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, встановив, що вимоги:

-          про стягнення 3% річних підлягають задоволенню в 13257,17грн.;

-          про стягнення інфляції підлягають задоволенню в сумі 53166,65грн. (за винятком періоду з 26.03.2009р. по 10.04.2009р.), адже в супереч методології розрахунку, визначеної Листі ВСУ „Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” від 03.04.1997р. № 62-97р., незважаючи на те, що прострочення за розрахунком Позивача у відповідній сумі мало місце вже після 15 числа відповідного місяця, він безпідставно застосовує коефіцієнт інфляції цього ж місяця (а.с.а.с.81, 82), а не наступного, на чому слушно зауважує Відповідач в своєму відзиві.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 9.2 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Згідно положень ст. 258 зазначеного Кодексу до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна (скорочена) позовна давність тривалістю в 1 рік, який згідно ст. 261 Цивільного кодексу України розпочинає свій перебіг з першого дня прострочення здійснення відповідного платежу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, а її сплив за умов подання такої заяви є підставою для відмови у позові. Враховуючи, що за змістом відзиву Відповідач заперечує проти задоволення вимог щодо пені за період з 11.12.2008р. по 10.02.2009р. з мотивів пропущення строку позовної давності на застосуванні якої було наголошено в судовому засіданні 19.04.2010р. та зазначено в клопотанні (а.с.141), суд вважає здійсненою заяву про застосування строку позовної давності.

Таким чином, враховуючи дату надсилання позовної заяви (10.02.2010р. – згідно відмітки на конверті – а.с.49), річний строк позовної давності сплинув відносно вимог про стягнення пені, нарахованої по 10.02.2009р., що за змістом розрахунку (а.с.а.с.83-86), зумовлює відмову у задоволенні вимог про стягнення у якості пенні суми розміром 9054,93грн.

Здійснивши перевірку арифметичного розрахунку пені відносно решти періоду (з 11.02.2009р. по 31.12.2009р.) за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, суд встановив, що за вказаний період може правомірно (з урахуванням усунення арифметичних помилок) може бути нарахована пеня в сумі 86434,29грн.

Водночас, відносно можливості стягнення означеної суми пені з урахування поданого Відповідачем клопотання про її зменшення, суд зазначає, що оскільки:

·          Відповідачем достатньою мірою представленими доказами (а.с.а.с.64-68) обґрунтовано наявність істотних фінансових труднощів у зв’язку із кризовими явищами в країні, які об’єктивно призвели до зменшення обсягу надходжень грошових коштів, зменшення фонду оплати праці та погіршення фінансового стану Відповідача;

·          Позивачем не представлено жодних доказів несення ним додаткових збитків у зв’язку із несвоєчасністю здійснення лізингових платежів, а зволікання із такими платежами достатньою мірою компенсується стягуваними 3% річних та інфляційною індексацією;

·          Відповідач не заперечує наявність стягуваної заборгованості та в перебігу розгляду справи здійснив дії з її часткового погашення;

·          Відповідач за своїм статусом є державним підприємством, функціональна діяльність якого за змістом ст. 2 Закону України „Про залізничний транспорт” має важливе значення для забезпечення нормального функціонування всіх галузей суспільного виробництва, соціального і економічного розвитку та зміцнення обороноздатності держави, міжнародного співробітництва України,

відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та в порядку п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про можливість зменшення суми належної до сплати пені на 50%, стягуючи, таким чином, на користь Позивача 43217,15грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволених вимог і вимог, провадження за якими підлягає припиненню, та з урахуванням суми зменшення пені за клопотанням Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Укртранслізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 30674235) до Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01074957) про стягнення основного боргу в сумі 1039275,50грн., пені в сумі 95525,72грн., штрафу у розмірі 3% річних в сумі 13257,17грн., інфляції – 54813,99грн. задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 268113,09грн.

3. Стягнути з Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01074957) на користь Відкритого акціонерного товариства „Укртранслізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 30674235) суму основного боргу в розмірі 771162,41грн., 3% річних у сумі 13257,17грн., пені в сумі 43217,15грн., інфляції в сумі 53166,65грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволені решти вимог відмовити.

5. Стягнути з Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01074957) на користь Відкритого акціонерного товариства „Укртранслізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 30674235) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 11921,34грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 233,89грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 19.04.2010р. оголошено та підписано повний текст судового рішення.

7. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя