Рішення № 91288701, 01.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2020 р. № 520/7036/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського обласного військового комісаріату (м. Харків, вул. Коцарська, 56) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просив визнати протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ 08166355, м. Харків, вул. Коцарська, буд. 56, 61052) які полягають у нездійсненні нарахування та виплати середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 21.11.2014 року по 01.12.2019 року. Зобов`язати Харківський обласний військовий комісаріат здійснити нарахування та виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за кожен місяць часу затримки розрахунку при звільненні з 21.11.2014 року по 01.12.2019 року.

Відповідно до положень ст.ст.12, 171, 262 КАС України розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи адміністративного позову, суд дійшов наступного.

Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді військового комісара Купянсько - Шевченківсько - Дворічанського ОРВК Харківської області оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України.

Під час проходження військової служби позивач отримував у складі грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду та індексацію, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу з наказу військового комісара Харківського обласного військового комісаріату від 21.11.2014 №285.

Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2014 № 633, відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням вимог ч. 8 цієї ж статті, підполковника ОСОБА_1 , військового комісара Купянсько - Шевченківсько - Дворічанського ОРВК Харківської області оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України, звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я).

В подальшому, наказом військового комісара Харківського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 21.11.2014 року № 285 підполковника ОСОБА_1 , військового комісара Купянсько - Шевченківсько - Дворічанського ОРВК Харківської області оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу Харківського обласного військового комісаріату та всіх видів забезпечення 21.11.2014, наказано виплатити вихідну допомогу при звільненні за 28 років в розмірі 50 % в сумі 53 214,00 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідачем нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні було протиправно здійснено без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, звернувся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити новий розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, індексації, які він отримував під час проходження військової служби, та виплатити йому своєчасно невиплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які він отримував під час проходження військової служби.

У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 23.07.2019 №175/ВФЗ повідомив про те, що законних підстав для здійснення вказаного розрахунку немає.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019 року по справі № 520/7836/19 було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 по справі № 520/7836/19. Прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби. Зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання зазначеного рішення, відповідачем 01.12.2019 було виплачено позивачу доплату одноразової грошової допомоги у розмірі 33826,24 грн.

25.05.2020 позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату із заявою про нарахування та виплату середнього розміру забезпечення за кожен місяць затримки розрахунку при звільненні з 21.11.2014 по 01.12.2019.

Листом від 01.06.2020 №495/ВФЗ позивачу було відмовлено у задоволенні його заяви.

Не погоджуючись з зазначеною відповіддю відповідача позивач звернувся до суду для захисту свої прав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

При вирішенні позовної вимоги, суд зауважує, що у даних спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 07.02.2018 по справі №806/535/16, а також Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-42а12.

Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч. 2-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно матеріалів справи, на виконання вказаного судового рішення 01.12.2019 відповідачем було виплачено позивачу доплату одноразової грошової допомоги у розмірі 33826,24 грн.

Спірним є питання щодо обов`язку відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2014 по 01.12.2019 року.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що всі суми, належні до сплати працівникові, тобто нараховані працівникові на час звільнення, мають бути виплачені у день його звільнення.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних (нарахованих) працівникові сум саме у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що їх положення передбачають право на отримання саме компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Натомість, спірні правовідносини за своєю суттю є спором, що виник внаслідок присудження судом позивачеві спірних сум індексації та подальшого виконання судового рішення, що, на думку суду, виключає можливість застосування положень ст.117 КЗпП України.

Суд зазначає, що на час звільнення позивача спору про розміри належних йому (нарахованих) сум грошового забезпечення не існувало, право на нарахування та виплату індексації позивачу було встановлено судовим рішенням, тобто суми індексації не було нараховано відповідачем на час звільнення позивача.

Положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Таким чином, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання середнього заробітку за затримку виплати індексації, що мала місце після того, як її присудження було встановлено судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку та стосувались права на отримання належної звільненому позивачеві індексації, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.

В постанові від 14.12.2016 року по справі №428/7002/14-ц Верховний Суд України дійшов таких висновків, що невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати.

Крім того, оскільки така складова грошового забезпечення як індексація, позивачу була присуджена рішенням суду, яке виконано відповідачем, а звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відбулося без будь яких зауважень та спорів з боку позивача щодо нарахованих сум грошового забезпечення, тому несвоєчасної виплати саме нарахованих при звільненні сум не відбулось, у зв`язку з чим обов`язку щодо нарахування середнього заробітку у відповідача не виникло, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського обласного військового комісаріату (м. Харків, вул. Коцарська, 56) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Єгупенко