Рішення № 91288517, 27.08.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 серпня 2020 року Справа № 280/2565/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянув у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління МВС України в Запорізькій області

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління МВС України в Запорізькій області (Ліквідаційна комісія) (далі - відповідач), в якому позивач (з урахуванням уточненого позову) просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2010 по 30.03.2020 у сумі 238560 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що звільнений з органів внутрішніх справ України в запас та належні до виплати суми заробітної плати не були сплачені позивачу, внаслідок чого виникла заборгованість із заробітної плати за липень 2010 року, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2019 у справі №280/4966/19 стягнуто на користь позивача з відповідача заборгованість з грошового забезпечення за липень 2010 року у розмірі 241,72 грн. Остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 30.03.2020, кількість днів затримки розрахунку складає 2400 робочих днів. Сума середнього заробітку складає 238560,00 грн. На підставі викладеного, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов (вх. №25341 від 01.06.2020), в якому зазначено, що законодавство не передбачає такого виду відповідальності адміністрації, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні. Вказує, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування статті 117 КЗпП. Виходячи з наведеного просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам ст.161 КАС України, ухвалою суду від 21.04.2020 позовна заява залишена без руху. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений термін.

Ухвалою судді від 04.05.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Згідно із пунктом 10 ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, з 01.07.2010 по 12.07.2010 ОСОБА_1 перебував на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Запорізького районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області з посадовим окладом 650 грн.

Наказом ГУМВС №221 о/с від 13.07.2010 ОСОБА_1 було призначено на посаду - старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Запорізького районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області, з посадовим окладом 800 гривень, встановлено щомісячну надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за спец званням та надбавки за вислугу років.

31.08.2010 позивач звільнений з органів внутрішніх справ України на підставі пп. «в» п.64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас, відповідно до наказу ГУМВС України в Запорізькій області від 31.08.2010 №282 о/с.

Позивач не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 частини грошового забезпечення за липень 2010 року звернувся до суду з позовом до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2019 у справі №280/4966/19, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_1 з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області заборгованості грошового забезпечення за липень 2010 року у розмірі 241,72 грн.

У зв`язку з цим позивач вважає, що його грошове забезпечення у липні 2010 року склало 2013,5+241,72=2255,22 грн. У липні 2010 року 22 робочих дні, у серпні 2010 року 21 робочий день. Отже середньоденне грошове забезпечення складає 2255,22+2018,82/(22+21)=99,40 грн. Остаточний розрахунок відповідач провів 30.03.2020. Кількість днів затримки складає 2400,00 робочих днів. Сума середнього заробітку складає 2400*99,4=238560,00 грн.

Вважаючи, що відповідачем не виплачено позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, позивач звернувся до суду із позовом.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно пункту 15 Розділу I Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06.04.2016 року при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, проте врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Між тим, згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст.117 КЗпП встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що за загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні зі служби, керуючись метою забезпечення рівності прав у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).

Крім того, норми статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові сум.

За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин щодо права на отримання належних звільненому працівникові сум, вимоги позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розумінні ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічним чином застосовані норми права у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №810/1543/17 (провадження №К/9901/15731/18).

Отже, відповідно до фактичних обставин справи, відповідач станом на день звільнення позивача не виплатив грошове забезпечення за липень 2010 року.

За змістом рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/4966/19 суд самостійно перевірив різницю в недоплаченій позивачу сумі грошового забезпечення за липень 2010 року та дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод, інтересів позивача стягнення з відповідача суми заборгованості грошового забезпечення за липень 2010 року.

Оскільки право позивача на суму грошового забезпечення за липень 2010 року було оспорюваним, суд дійшов висновку, що у зв`язку з виплатою позивачу грошового забезпечення за липень 2010 року на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 у справі №280/4966/19 у позивача не виникло права на отримання середнього заробітку за час затримки виплати таких сум.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим в задоволенні позову необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління МВС України в Запорізькій області (Ліквідаційна комісія) (69057, м.Запоріжжя, вул. Матросова, 29, код ЄДРПОУ 08592187) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В.Стрельнікова