Рішення № 9128182, 15.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 квітня 2010 р.           Справа 11/52-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМІКЛ АГРО»,

м. Васильків Київської області

до приватного сільськогосподарського підприємства «Аграрій-П»,

с. Плисків Погребищенського району

про стягнення 63 933 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - І. Демченко за довіреністю б/н від 19.10.2009р.;

від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства «Аграрій-П»заборгованості за договором поставки продукції № 26-04/09 від 26.04.2009р. в загальному розмірі 63933 грн., з яких: 54363 грн. –основний борг, 5587,47 грн. –пеня, 3044,33 грн. – інфляційні, 938,20 грн. –3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до умов договору позивач згідно накладної № 14 від 26.04.2009р. поставив відповідачу засоби захисту рослин на загальну суму 54 363 грн.. У відповідності до п. 3.1. договору відповідач зобов’язався оплатити вартість поставленого товару до 10.08.2009р.. В порушення взятих на себе зобов’язань, відповідачем не проведено розрахунки за отриманий товар.

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі від 16.03.2010р. щодо надання витребуваних документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 2004857. До того ж вказане повідомлення свідчить про отримання відповідачем ухвали суду 20.03.2010р.. Тобто у останнього було достатньо часу для реалізації своїх прав визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Перевіривши доводи представника позивача доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

26 квітня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ХАМІКЛ АГРО»(позивач, за договором Поставщик) та приватним сільськогосподарським підприємством «Аграрій-П»(відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки за № 26-04/09 за умовами якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача засоби захисту рослин, у строки передбачені цим договором, а відповідач зобов’язався прийняти цю продукцію та оплатити її вартість за погодженими сторонами цінами.

На виконання умов договору позивач згідно накладної № 14 від 26.04.2009р. поставив відповідачу засоби захисту рослин на загальну суму 54363 грн., які останній отримав за довіреністю серії ЯПЛ № 076503 від 25.04.2009р..

Пунктом 3.1 договору визначено, що розрахунок за поставлену продукцію здійснюється Покупцем шляхом переказу грошових коштів на рахунок Поставщика до 10 серпня 2009 року.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, відповідачем не виконано взятих на себе зобов’язань за договором в частині проведення розрахунків за товар.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином. Однак, відповідач не виконав свого обов’язку щодо розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором № 26-04/09 від 26.04.2009р. в розмірі 54363 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 5587,47 грн. пені, 3044,33 грн. інфляційних та 938,20 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2 договору визначено, що за порушення термінів перерахування платежів, передбачених п. 3.1 договору, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Як вбачається з розрахунку ціни позову, позивач проводить нарахування пені в період з 10.08.2009р. по 15.03.2010р., при цьому вказує, що пеня нараховується за 183 дні за правилами 232 Господарського кодексу України.

Дослідивши вказаний розрахунок, суд не може погодитись з періодом нарахування, оскільки договором визначено кінцевим термін проведення розрахунків 10.08.2009р., а тому проводити нарахування пені можливо з 11.08.2009р., і виходячи з приписів ст. 232 Господарського кодексу України, по 10.02.2010р..

Разом з тим, невірно визначений період нарахування пені не вплинув на її розмір, а відтак позивачем правомірно заявлено до стягнення 5587,47 грн. пені.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк, встановлений договорами, він є боржником, що прострочив.

Відповідно до п.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Отже, позивачем правомірно нараховано 3044,33 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2009 року по січень 2010 року.

Вказаною нормою встановлена також відповідальність за порушення зобов‘язань у вигляді стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, позивачем правомірно заявлено до стягнення 938,20 грн. трьох відсотків річних за період з 11.08.2009р. по 09.03.2010р..

Судом також розглянуто вимогу позивача про до відшкодування за рахунок відповідача фактично понесених витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2000,00 грн.. Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.12.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ХІМІКЛ АГРО»та адвокатом Демченко Ігорем Петровичем укладено угоду про адвокатські послуги. Підтвердженням того, що Демченко І.П. має статус адвоката є свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 209 від 30.05.1996р. та посвідчення адвоката.

За надання юридичних послуг з питань, передбачених договором позивач сплатив виконавцю гонорар в сумі 2000,00 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 82 від 20.12.2009 р..

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку вимоги позивача щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката є правомірними і обгрунтованими та підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи, що викладені вище позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, а тому позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити.

2.          Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «Аграрій - П»(22252, Вінницька область, Погребищенський район, м. Плисків, код 30805903) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМІКЛ АГРО»(08600, Київська область, м. Васильків, вул. Шевченка, 38, кв. 5, код 32401788) 54363 (п’ятдесят чотири тисячі триста шістдесят три) грн. –боргу; 5587 (п’ять тисяч п’ятсот вісімдесят сім) грн. 47 коп. –пені; 3044 (три тисячі сорок чотири) грн. 33 коп. –інфляційних; 938 (дев’ятсот тридцять вісім) грн. 20 коп. –3% річних; 639 (шістсот тридцять дев’ять) грн. 33 коп. - витрат зі сплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 2000 (дві тисячі) грн. - відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.          Копію рішення направити сторонам.

Рішення оформлено та підписано 19.04.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу - (Київська область, м. Васильків, вул. Шевченка, 38, кв. 5)

(04075, м. Київ-75, вул. Червонофлотська, 4, кв. 4, Демченко Ігор Петрович)

3- відповідачу - (22252, Вінницька область, Погребищенський район, с. Плисків)