Ухвала суду № 91278029, 02.09.2020, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

02.09.2020 Провадження № 2-п/331/8/2020 Справа № 331/5799/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Антоненка М.В.,

при секретарі Андрієнко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 05.03.2019 року, -

В С Т А Н О В И В :

05.12.2019 року до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшла заява адвоката Вардзєлової О.В. яка діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 05.03.2019 року.

В обґрунтування заяви зазначено, що 05.03.2019 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя у справі № 331/5799/18 за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 було ухвалено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором від 12.11.2008 року № б/н в сумі 104 661 гривні, 80 копійок, з яких: 19789 гривень 93 копійки заборгованість за тілом кредиту, 42542 гривні 27 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом, 42329 гривень 60 копійок заборгованість з нарахованої пені, а також судовий збір в сумі 1762 гривні 00 копійок.

Про ухвалене судом рішення відповідачу стало відомо лише 26.11.2019 року, коли він отримав його у суді після того, як дізнався з листа Олександрівського відділу ВДВС вих. № 25727/5 від 08.11.2019 р. про відкриття виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа № 331/5799/18 від 13.08.2019.

Після ознайомлення з матеріалами справи представником відповідача адвокатом Вардзєловою О.В. 02.12.2019 року, було з`ясовано суть спору, а також факт повернення без вручення судових повісток, що направлялись відповідачу, що позбавило його права на участь у судовому засіданні та надання відзиву на позовну заяву, право на що закріплене у ст.ст. 43, 76, 178 ЦПК України.

Звертає увагу суду на те, що відповідач не отримував ані позовної заяви, ані судових повісток про виклик до суду, ані самого судового рішення в даній справі до 26.11.2019 року. Таким чином, він був позбавлений можливості отримувати кореспонденцію (судові виклики) та як наслідок брати участь у судових засіданнях та захищати свої права та інтереси. Вказане знаходить своє підтвердження в матеріалах справи, так як в них відсутні відомості про вручення відповідачу судових повісток про виклик у судове засідання, є лише повернуті конверти.

Ознайомившись з заочним рішенням у справі, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже що існують підстави для його перегляду та скасування.

Право на судовий захист передбачено статтею 55 Конституції України: права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також покликаний гарантувати право на судовий захист: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

Статтею 6 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що усім суб`єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону".

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Так як внаслідок невручення поштових відправлень відповідач не міг знати про розгляд та суть справи, вважає, що прийняте рішення порушує процесуальні права відповідача.

Крім того зазначає, що з позовом не погоджується у повному обсязі спираючись на наступні підстави.

Строк позовної давності щодо всіх вимог позивача сплив.

Позивач обґрунтовує свої вимоги лише анкетою-заявою та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач стверджує, що картка, видана у 2008 році, діяла до 2018 року (згідно розрахунку), але картки не надає, строку дії картки у Анкеті-заяві не зазначено.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем був укладений договір від 12.11.2008 року на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку...».

Звертаю увагу Суду, що в матеріалах справи міститься заява на оформлення кредитної карти з кредитним лімітом 500,00 гри. Отже відсутні докази щодо встановленого кредитного ліміту у розмірі 15 000,00 гри. Відсутні докази отримання будь-яких коштів відповідачем у позивача. Виписок з особового рахунку не надано.

Як зазначено самим позивачем у позовній заяві: «Відповідно до п. 1.1.7.11. Договору, Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк». Таким чином, якщо навіть припустити, що договір було укладено 12.11.2008 року, як зазначає позивач в позовній заяві, він міг діяти з урахуванням пролонгації лише до 11.11.2010 року. Таким чином, у будь-якому разі термін дії картки припинився до 12.11. 2010 року. Позивачем картки не надано.

Згідно п. 2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку «після настання зазначеного на Картці останнього місяця терміну її дії Банк випускає картку на новий термін, за що Клієнт сплачує Банку винагороду у розмірі, встановленому діючими Тарифами Банку». Однак, доказів звернення відповідача за отриманням нової картки, а так само й доказів сплати за отримання нової картки позивачем не надано.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ст. 266 ЦК України, за спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Стаття 268 ЦК України вказує, що вимоги позивача, не входять до вичерпного переліку вимог, на які позовна давність не поширюється.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що «враховуючи положення п. 7 ч. 30 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування креднтодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якої минув».

Згідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Все вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 19.03.2014 року (справа № 6-14 цс 14), де зазначено, що відповідно до правил користування карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Таким чином, у будь-якому випадку позивач повинен був звернутися до суду з позовною заявою до закінчення строку позовної давності і, навіть якщо строк дії договору і було пролонговано згідно Умов на той же самий термін (тобто на рік), строк позовної давності за вимогами позивача сплив 12.11.2013 року.

Вважає, що позивач звернувся з позовною заявою 19.10.2018 року, пропустивши трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того звертає увагу суду на те, що зміст Анкети-заяви, наданої відповідачем позивачу, зводиться до того, що відповідач лише висловив бажання на отримання кредитної кратки, що не може вважатися обопільно досягнутою між сторонами згодою на укладення кредитного договору.

Посилання позивача на те, що підписавши анкету-заяву Анкеті відповідач уклав з позивачем договір надання банківських послуг та те, що відповідач нібито ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, - не може бути прийняте як належний та допустимий доказ. Ознайомлення з будь-яким документом може бути підтверджено підписом особи. Крім цього, коли мова йде в документі про істотну умову, притаманну договору, підпис особи засвідчує не лише ознайомлення з документом, а і згоду на викладені в документі умови, обов`язки, наслідки невиконання зобов`язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення розміру ліміту тощо.

Наданий стороною позивача Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг також не містить даних про час їх прийняття, що в свою чергу позбавляє можливості перевірити чи діяли саме вони на момент підписання Анкети-заяви відповідачем. Зазначає, що відповідачем Витяг не підписано.

Умови і правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633. 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Позивач же в позовній заяві спирається на «договір про надання банківських послуг», але такого договору не надав, номеру договору не зазначив.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно з ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, на яку посилається сторона позивача в обґрунтування своїх позовних вимог, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтями 509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст. 598, 599, 610, ч.2 ст.615. 629. 1050 ЦК України, на які посилається сторона позивача, встановлено, що зобов`язання мають виконуватися сторонами згідно умов договору, наслідки невиконання зобов`язань.

Так, статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Статтями 629 та 630 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов певного виду, оприлюднених в установленому прядку.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір юридично закріплює відносини між сторонами, надаючи їм характер зобов`язань, виконання яких захищене законом; визначає порядок, способи та послідовність здійснення дій сторонами, передбачає засоби забезпечення зобов`язань.

Відповідно до частини першої ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. На підставі ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Для укладення договору основне значення мають істотні умови. За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі тільки якщо сторони домовилися з приводу всіх суттєвих умов договору (ч. 1 ст. 638). Договір є видом правочину і для його укладення та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх тих вимог, які визначені у ст.203 ЦК України для всякого правочину.

Посилання сторони позивача на те, що в Анкеті - заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що підписана ним Анкета-заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг а також Тарифами, становлять між ним та банком "Договір надання банківських послуг" та те, що відповідач зазначив, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, - не може бути прийняте як належний та допустимий доказ. Ознайомлення з будь-яким документом може бути підтверджений підписом особи. Крім цього, коли мова іде в документі про істотну умову, притаманну договору, підпис особи засвідчує не лише ознайомлення з документом, а і згоду на викладені в документі умови, обов`язки, наслідки невиконання зобов`язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення розміру ліміту тощо. Крім цього, зазначене в Анкеті-заяві про розміщення вказаних документів на сайті банку, додатково свідчить про те, що відповідачу їх на ознайомлення при підписанні Анкети-заяви та інших документів на оформлення картки не надавали.

Наданий стороною позивача до справи Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг також не містить даних про час їх прийняття, що в свою чергу позбавляє можливості перевірити чи діяли саме вони на момент підписання Анкети-заяви відповідачем.

Таким чином. Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, підписана відповідачем не може вважатися договором в розумінні ст. 626 ЦК України, а тому вимоги позивача не можна вважати доведеними. Будь-який договір про надання банківських послуг відсутній.

Крім того, стосовно нарахованих процентів, штрафних санкцій, як зазначалося вище, відповідач такі умови з банком не погоджував, не підписував, що свідчить про відсутність обов`язку їх сплати.

При нарахуванні процентів позивач виходив з розміру кредитного ліміту 15 000 грн., однак в Анкеті-заяві зазначено кредитний ліміт 500,00 грн. Вважає, що розрахунок процентів, штрафів та пені не може бути допустимим та достатнім доказом стягуваних сум.

Звертає увагу суду, що наданий позивачем так званий розрахунок заборгованості, який є лише таблицею з зазначенням якихось нічим необґрунтованих сум та дат, сума щомісячних нарахувань процентів, неспівмірно зросла. Зазначене не відповідає прозорості та зрозумілості таких нарахувань, перетворюється на непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Крім того у даному випадку слід врахувати правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) /постанова ВСУ від 10.01.2019 № 752/22181/16-ц/ щодо безпідставного нарахування процентів та неустойки після спливу строку дії кредитного договору

Таким чином, сума позову є необгрунтованою та ніяким чином не доведеною, докази отримання коштів, підстави для нарахування штрафів, процентів та пені, розрахунок їх нарахування позивачем не надано.

Приписами ч. 1 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

В доповіді Європейської комісії «За демократію через право», яка схвалена Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 2526 березня 2011 року) щодо Верховенства права зазначено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необгрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права. (Заборона свавілля (prohibition of arbitrariness п.52)

Резолюцією Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248 наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 липня 2013 року по справі щодо офіційного тлумачення положень ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22 липня 1996 року дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання, повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Вимога по стягненню відсотків є явно завищена та необгрунтована, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові кошти суперечить розумному стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

Зазначає. що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт надання кредиту та його розмір.

Згідно зі статтею 10 ЦПК України, Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Керуючись вищезазначеними нормами, вважає, що факт надання кредиту та його розмір можуть підтверджуватися тільки первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до п. 1.19-1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньо банківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Тобто залежно від того, чи проводилась видача готівки через касу банку, чи відбувалось її списання з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, це повинно підтверджуватись відповідними документами (касовими чеками або меморіальними ордерами).

В матеріалах справи не міститься жодних документів, які б підтверджували факт видачі готівки через касу банку або списання з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, а відтак не доведено факту виконання грошових зобов`язань за кредитним договором кредитором, якщо такий договір було укладено.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 1 ст. 615 Цивільного Кодексу України, у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 615 Цивільного Кодексу України, внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Вважає, що, позивач в позовній заяві не обґрунтував яким чином інформація про рух коштів за рахунками відповідача (надану суду таблиця), підтверджує заявлену позивачем заборгованість. Дане твердження узгоджується з висновками ВСУ, викладеними у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 522/16724/16-ц.

Вважає, оскільки неможливо визначити дійсний розмір наданого кредиту та неможливо встановити факт надання кредитних коштів відповідачу взагалі, безпідставними та недоведеними є позовні вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, строк позовної давності за всіма вимогами позивача минув, через що вони не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного просить суд заяву задовольнити та скасувати заочне рішення по справі.

В судове засіданні представник заявника ОСОБА_1 адвокат Вардзєлова О.В. не з*явилась. Надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. На задоволенні заяви наполягає та просить суд скасувати заочне рішення.

Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з*явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причину неявки до суду не сповістив.

У зв`язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.03.2019 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 12.11.2008 року № б/н в сумі 104 661 гривні, 80 копійок, з яких: 19789 гривень 93 копійки заборгованість за тілом кредиту, 42542 гривні 27 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом, 42329 гривень 60 копійок – заборгованість з нарахованої пені, а також судовий збір в сумі 1762 гривні 00 копійок. В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Згідно частини першої статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з*явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Зі змісту ст. 288 ЦПК України випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе лише у випадку встановлення судом двох обставин: відповідач не з*явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 судові повістки про виклик до суду не отримував та відповідно участі у розгляді справи не приймав, процесуальні права не реалізовував.

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя направляв рекомендованим листом судові повідомлення відповідачу у цій справі щодо розгляду відповідної справи – 31.01.2019 року та 05.03.2019 року. Це судове повідомлення направлялось на поштову адресу, яка співпадає з адресою реєстрації відповідача відповідно до офіційної довідки адресно-довідкового підрозділу. При направленні зазначеного рекомендованого листу Жовтневий районний суд м. Запоріжжя користувався послугами підприємства поштового зв`язку Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» (далі -ПАТ «Укрпошта»). Однак конверт з повідомленням повернувся на адресу суду першої інстанції з відміткою «через не запит»

Згідно з положеннями ст. 128 ЦПК України, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

В свою чергу частина 6 ст. 187 ЦПК України зазначає, що разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Згідно із вимогою частини першої та другої статті 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Так, Верховний Суд в окремій ухвалі по справі № 761/15565/16-ц від 23 січня 2019 року звернув увагу пошти на необхідність доставки судових повісток адресатам згідно з вимогами процесуального законодавства.

Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зобов`язав “Укрпошту” привести процедуру направлення судових повідомлень рекомендованими листами, зокрема в частині відміток про причини їх невручення, у відповідність до вимог цивільного процесуального законодавства. Окрема ухвала з цього приводу у справі №761/15565/16-ц від 23 січня 2019 року.

Ані Закон про поштовий зв`язок, ані Правила не передбачають для судових повідомлень, направлених рекомендованим листом, довідки із зазначенням причини повернення - «через не запит», яка засвідчується підписом працівника поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля. Зазначене за своїм сутнісним змістом не є причиною невручення, а є причиною повернення. З зазначених норм права випливає, що у разі повернення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», мають зазначатись причини невручення, а не причини повернення такого рекомендованого листа.

26.11.2019 року ОСОБА_1 отримав копію згаданого вище заочного рішення суду і у встановлений законом строк його представник подала заяву про його перегляд.

Згідно з ч. 1 ст. 284 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України ), заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Представник заявника ОСОБА_1 адвокат Вардзєлова О.В. зазначає, що відповідач не з`являвся в судові засідання та не подав відзиву на позовну заяву з поважних причин, бо не отримував судової кореспонденції, а докази, на які спирається відповідач, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Крім того представник заявника Вардзєлова О.В. вважає, що позивач пропустив строки позовної давності як щодо стягнення основної заборгованості так і щодо пені та процентів за користування кредитом. Також зазначає, що анкета – заява ОСОБА_1 була подана до банку 12.11.2008 року. В свою чергу банк звернувся з позовом до суду у 2018 році. Однак, заявити заяву про застосування позовної давності відповідач міг тільки до винесення рішення у справі.

Із змісту ч. 1 ст. 284 ЦПК України вбачається, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача.

У відповідності до ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення; скасувати і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Як на думку суду, заява про перегляд заочного рішення суду є обґрунтованою та містить заперечення, які слід ретельним чином дослідити в судовому засіданні, що в свою чергу, може суттєво вплинути на прийняте судом рішення. Крім того, дійсно відповідач не отримував судової повістки та не був присутній в судовому засіданні і не мав можливості приймати участь у змагальному процесі.

На підставі викладеного, суд вбачає підстави для скасування заочного рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з*явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 287, 288 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 05.03.2019 року, задовольнити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі № 331/5799/18 (Провадження № 2/331/283/2019) від 05.03.2019 р. за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, скасувати.

Розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Призначити розгляд цієї справи у підготовче судове засідання, яке відбудеться в приміщенні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя 21.01.2021 року о 09 годині 00 хвилин.

Встановити відповідачу 15 (п`ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, в якому викладаються заперечення проти позову.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 178 ЦПК України до відзиву додаються: докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документи, що підтверджують надіслання ( надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Зобов*язати відповідача одночасно із надісланням ( наданням) відзиву до суду надіслати (надати) копію такого відзиву та доданих до нього документів позивачу.

Роз*яснити, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Учасники процесу можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб адресою сторінки на офіційному веб порталі судової влади України: http://court. gov.ua/fair/sud0808.

Копію ухвали надіслати сторонам для відома та виконання.

У підготовче судове засідання викликати сторони по справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу підписано суддею 02.09.2020 року.

Суддя: М.В.Антоненко