Ухвала суду № 91272436, 31.08.2020, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/11163/20

Провадження № 2-а/234/162/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року м.Краматорськ

Суддя Краматорського міського суду Донецької області Лебединець Г.С., розглянув матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до патрульного ДПП у м.Краматорську та Слов`янську УПП в Донецькій області Позднухова Дмитра Вікторовича про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Краматорського міського суду Донецької області знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до патрульного ДПП у м.Краматорську та Слов`янську УПП в Донецькій області Позднухова Д.В. про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Ухвалою від 06.08.2020 року позовну заяву залишено без руху, оскільки, в порушення ст.161 ч.3 КАС України, до позовної заяви не доданий документ, що підтверджує сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» та не додано примірнику позову з додатками для відповідача. Ухвала винесена з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі 543/775/17 та ч.5 ст.242 КАС України.

Строк усунення недоліків зазначений в ухвалі – 10 днів з дня отримання її копії.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху була отримана позивачем ОСОБА_1 11.08.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

28.08.2020 року в суд від ОСОБА_1 надійшов адміністративний позов (вдруге) разом із заявою про відвід ОСОБА_2 . Вказані документи були ним направлені на адресу суду 20.08.2020 року. Позивач в адміністративному позові, який надано вдруге висловлює категоричну незгоду з ухвалою від 06.08.2020 року про залишення позову без руху. Позивач зазначає, що дослівно: «особа ОСОБА_2 посилається на нечинні норми ст.ст.160,161 КАС України. Ухвала про залишення позову без руху є зразком завідомо неправосудного рішення, постановленого неправосудним суддею. Службова особа, яка позиціонує себе, як суддя ОСОБА_2 , зобов`язання забезпечити дотримання прав та інтересів позивача». Позивач нагадує особі ОСОБА_2 перехідні положення Конституції України, ст.6 КАС України. Також позивач зазначає, що «особа ОСОБА_2 , яка видає себе за суддю, зобов`язаний застосовувати норми Конституції України, як норми прямої дії, відкрити провадження по справі, дослідити і захистити права позивача, як громадянина України. ОСОБА_2 в ухвалі припустився необґрунтованого ти хибного тлумачення законодавства.». Зазначає, що «особа, яка при постановленні ухвали по справі № 234/11163/20, видає себе за суддю незнайомий з зазначеними нормами законодавства України. Не було застосовано норми Конституції України як норми прямої дії. Особа ОСОБА_2 в нікчемній ухвалі обмежила його в судовому захисті від свавілля суб`єкту владних повноважень.» Позивач пропонує суду згадати норми ст.44 КАС України щодо права на ознайомлення з матеріалами справи, скасувати протизаконну постанову ДПО18 № 782740 від 19.06.2020 року.

Одночасно з повторним адміністративним позовом позивачем ОСОБА_1 подана заява про відвід особі ОСОБА_2 , яка вважає себе суддею «краматорського міського суду Донецької області», а насправді є працівник фіктивної юридичної особи з назвою «краматорський міський суд», який не є і не може бути судом, утвореним законом України. Позивач заявив відвід особі ОСОБА_2 та усьому складу юридичної особи «краматорський міський суд» які вважають себе суддями «краматорського міського суду», а насправді є працівники фіктивної юридичної особи з назвою «краматорський міський суд» з передачею справи до суду, який утворено відповідно до Закону України.

Інших документів на виконання ухвали суду від 06.08.2020 року про залишення позову без руху, суду не надано.

Суд вважає, що надані позивачем повторний адміністративний позов та заява про відвід не свідчать про належне виконання ухвали суду про залишення позову без руху з огляду на наступне.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Україна 17 липня 1997 року прийняла Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції» за № 475/97-ВР. Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визначає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

23 лютого 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно з цим законом, при розгляді справ судами України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини повинні використовуватися як джерела права. Дане положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм Закону України «Про міжнародні договори та угоди».

Відтак, Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України. При цьому на законодавчому рівні діє принцип примату норм міжнародного права у випадку, якщо вони суперечать нормам національного законодавства України. Таким чином, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.

У статті 6 Конвенції передбачено, що Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Закріплене у статті 6 Конвенції право на справедливий суд складається з декількох елементів (аспектів): право доступу до судової процедури; право на справедливий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом; право на публічний розгляд справи; право брати участь у судовому розгляді справи, маючи рівні можливості з іншою стороною, право допитувати свідків та інші.

Основні конвенційні вимоги стосовно доступу до суду ЄСПЛ викладав як у рішеннях, ухвалених проти України (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, Меньшакова проти України, Чуйкіна проти України), так і проти інших держав - учасниць Конвенції (Голдер проти Сполученого Королівства, Кутіч проти Хорватії, Ашингдейн проти Сполученого Королівства, Креуз проти Польщі).

Пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом. Право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (рішення у справі «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy-Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року).

З огляду на наведене, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений процесуальними законами.

Позивач, подаючи вдруге адміністративний позов нагадує суду ст.44 КАС України, щодо права сторони на ознайомлення з матеріалами справи, в ході якого представник відповідача матиме змогу ознайомитися з позовними вимогами позивачу, тому відсутня необхідність у наданні представнику відповідача окремо примірнику позову.

Однак, разом із тим, в статті 44 КАС України, зокрема в частині другій, закріплені обов`язки учасників справи. Так, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Діючий КАС України не містить нормативно закріпленого права позивача не надавати суду примірник позову в разі оскарження рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності, не містить такого положення і Конституція України.

Щодо незгоди позивача з нормативними приписами про сплату судового збору, суд вважає, що наведені позивачем доводи не відповідають вимогам спеціального закону, яким регулюється сплата судового збору – Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, наданий позивачем адміністративний позов (вдруге) – не є належним усуненням недоліків.

Щодо заяви ОСОБА_1 про відвід особі ОСОБА_2 , яка вважає себе суддею «краматорського міського суду Донецької області, а насправді є працівник фіктивної юридичної особи з назвою «краматорський міський суд» та усьому складу юридичної особи «краматорський міський суд» зазначаю наступне.

Згідно ст.39 ч.3 КАС України, відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Станом на дату винесення даної ухвали, провадження по справі не відкрито, тому заявлення вказаного відводу є передчасним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач в установлений законом строк не усунув недоліки позовної заяви.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк.

Керуючись ст.ст. 44, 169, 295 КАС України,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позовов ОСОБА_1 до патрульного ДПП у м.Краматорську та Слов`янську УПП в Донецькій області Позднухова Дмитра Вікторовича про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення- повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення адміністративного позову не позбавляє його право повторно звернутися до адміністративного суду в порядку встановленому законом.

На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Г. С. Лебединець