Рішення № 91270541, 01.09.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/14179/18

провадження 2/201/322/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 28 грудня 2018 року звернулася до суду з позовом до відповідача ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 30 жовтня 2016 року близько 18.10 годин водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Мерседес Бенц», під час руху в районі перехрестя вулиці Паторжинського і вулиці Гоголя в м. Дніпро порушив правила дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку під час керуванням автомобіля, виїхав на вказане регульоване перехрестя на забороняючий жовтий сигнал світлофора і здійснив ДТП, скоїв зіткнення, наїзд на рухавшийся в тому місці на дозволяючий зелений сигнал світлофору транспортний засіб «БМВ» під керуванням ОСОБА_1 , що належить позивачу, в результаті якого останньому були завдані ушкодження, позивач постраждав, йому завдана значна матеріальна шкода, за що стосовно цієї особи порушено справу про кримінальне правопорушення, судом справа розглянута і винесено ухвалу. Винним у цій ДТП вказаними діями, пов`язаними з порушеннями правил дорожнього руху, є саме ОСОБА_2 .. Вказаними діями, пов`язаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу завдано матеріальну шкоду, він поніс витрати та інш.. Позивач звернувся з цим питанням до відповідача, але отримав відмову, страховою компанією не здійсненна навіть частина виплати страхового відшкодування. Матеріальна шкода повинна відшкодовуватися повністю в межах фактичних витрат на ремонтно-відновлювальні роботи з урахуванням зносу автомобіля і втрати товарної вартості. Вважає, що вказану шкоду повинен відшкодовувати відповідач в повному обсязі в межах своєї відповідальності: страхова компанія відповідно до полісу і ліміту відповідальності (за всі ремонтні роботи), витрати на експертне дослідження пошкодженого автомобіля позивача, витрати на правову допомогу і просив стягнути всю вказану шкоду та судові витрати, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ТзДВ СК «Альфа-Гарант» в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, вказаним і матеріалами справи, на думку суду, в зверненні до суду позовні вимоги не визнав, не погодився з викладеними в цьому позові обставинами, вказавши на те, що все необхідне по закону і полісу вони виконували своєчасно, ніякої іншої шкоди не завдавали, позовні вимоги до них необгрунтовані, позивач пропустив строк звернення до них, фактично просив розглянути справу за наявними матеріалами справи по закону і в задоволенні позову до них відмовити в повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи за його відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 30 жовтня 2016 року близько 18.10 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Мерседес Бенц», державний номер автомобіля НОМЕР_1 , що належить його батькам, рухався в районі перехрестя вул. Паторжинського і вул. Гоголя в місті Дніпро та перед здійсненням маневру - проїзду регульованого перехрестя - не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров`ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 8.7.3 г, 8.10 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням свого автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, не врахував дорожню обстановку, виїхав на вказане перехрестя на забороняючий жовтий сигнал світлофору, не дотримався безпечної дистанції, продовжив рух і скоїв наїзд, зіткнення з рухавшимся в тому місці на дозволяючий зелений сигнал світлофору автомобілем «БМВ 523і», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що належить позивачу, скоївши ДТП.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні ушкодження. При цьому порушення зазначених в протоколі Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв`язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень позивача та пошкодження названого автомобіля.

Стосовного винного, на думку поліцейських, в цій ДПТ водія ОСОБА_2 працівниками поліції складено протоколи, була порушена кримінальна справа і направлено її до суду. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2018 року кримінальну справу відносно ОСОБА_2 розглянуто, у вказаній ДТП встановлено і визнано винним ОСОБА_2 через порушення ним п. 8.7.3 г, 8.10 Правил дорожнього руху України, справа закрита за примирення потерпілого і обвинуваченого. Вказана ухвала оскаржена не була і набрала законної сили.

Отже, за результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів цивільної справи та адміністративних матеріалів, на думку суду, винними у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є водій ОСОБА_2 .. При цьому порушення цими водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв`язку із наслідками у вигляді пошкодження автомобілів сторін, завданню шкоди. Вказана ухвала районного суду приймалася з урахуванням висновків експертів про наявність вини вказаного водія вказаного автомобіля у цій ДТП і наявності порушення правил дорожнього руху з боку вказаної особи.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2018 року відносно ОСОБА_2 встановлено факт вчинення цим водієм на вказаному автомобілі кримінального правопорушення відносно позивача; участь в цій ДТП приймало лише дві особа: позивач і ОСОБА_2 на вказаних автомобілях, винним є останній, вказаною ухвалою суду встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого зв`язку між винними діями цієї особи та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність цього водія в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена.

Вказана ухвала Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2018 року набрала законної сили, належними доказами не спростована, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії цього водія ( ОСОБА_2 ) на вказаному автомобілі, а саме дії, що містять в собі склад кримінального правопорушення, факт завдання ушкоджень позивачу, наявність причинно-слідчого зв`язку між винними діями, пов`язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, цим водієм і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано матеріальної шкоди. Цивільно-правова відповідальність винного водія на момент скоєння вказаної ДТП застрахована не була.

На прохання позивача експертом було проведено дослідження стосовно суми завданої позивачу шкоди, ця шкода визначена і позивач звернувся до відповідача з питанням її відшкодування, але фактично була відмова через порушення строків звернення, порядку, не надання своєчасно документів і порушення заявником самого закону про страхування, в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні встановлено, що винними діями водія ОСОБА_2 на автомобілі «Мерседес Бенц» позивачу дійсно було завдано матеріальної шкоди. Матеріальна шкода полягає в витратах позивача на ремонтно-відновлювальні роботи пошкодженого його автомобіля та інші витрати, пов`язані з цим.

Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому ... додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків.

Судом встановлено, що 30 жовтня 2016 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Мерседес Бенц», державний номер НОМЕР_1 під керуванням неповнолітнього ОСОБА_2 без посвідчення водія, в якій було пошкоджено транспортний засіб «БМВ», державний номер НОМЕР_2 та отримано тілесні ушкодження позивачем.

14 квітня 2016 року між ТДВ СК «Альфа Гарант» та ОСОБА_3 (батько ОСОБА_2 - винний в ДТП) було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - Поліс № АЕ/7964272.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2018 року по справі № 201/8139/18 ОСОБА_2 було визнано винним, але звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням з потерпілою.

Позивач просить стягнути з Товариство шкоду заподіяну її майну - автомобілю БМВ, державний номер НОМЕР_2 .

Порядок та умови здійснення страхового відшкодування визначено Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно п. 1 ст. 22 цього Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну.

Згідно ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно п. 34.4 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Згідно ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно п. 2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) або здійснити виплату страхового відшкодування. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. Протягом 3-х робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Згідно п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України (254к/96-ВР), Цивільним кодексом України (435-15), Законом України «Про страхування» (85/96-ВР), цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Згідно абз. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування», страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або іншій особі, яка має право на отримання відшкодування. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Відносини, що склалися між сторонами у зв`язку з виплатою страхового відшкодування за вказаним полісом врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про ОСЦПВВНТЗ». Крім того, відповідно до положень п. 2.1. ст. 2 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», якщо норми Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Товариство не має правових підстав для виплати страхового відшкодування оскільки: ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2018 року по справі № 201/8139/18 було встановлено що ОСОБА_2 не мав правових підстав керувати забезпеченим за вказаним Полісом транспортним засобом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно п. 1.4, 1.7 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» особою, відповідальність якої застрахована, є - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено згоном або рішенням суду.

Відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року N 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Проте, відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2018 року по справі № 201/8139/18 було встановлено що неповнолітній ОСОБА_2 керував ТЗ «не маючи посвідчення водія та навиків в керуванні автомобілем».

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом ЗО днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування, до якої в свою чергу мають бути додані документи, передбачені п. 35.2 ст. 35 вказаного закону.

Норми чинного законодавства не передбачать права особи, яка має право на виплату страхового відшкодування відстрочити чи поновити строк на подачу заяву на виплату страхового відшкодування.

Відповідно до п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» встановлено, що підставою для замови у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування упродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

30 жовтня 2016 року сталась ДТП, проте лише 19 вересня 2018 року позивач подав Товариству заяву про страхове відшкодування, тобто через 2 роки. Отже, позивачем було пропущено річний строк встановлений п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 ЗУ -Про ОСЦПВВНТЗ» для подання заяви про страхове відшкодування.

Положення п. п. 37.1.4 п. 37.1 статті 37 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ» закріплюють можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

Керуючись положеннями п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ» відповідачем (Товариство) було відмовлено у виплаті страхового відшкодування позивачу, про що було повідомлено останнього листом за вих. № 12/2752 від 02 жовтня 2018 року у строк, передбачений п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ». Тобто, право позивача на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати відшкодування) що у свою чергу законодавець обмежує в даному випадку трирічним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором полісом ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань набувається потерпілим виключно за умови подання страховику у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків.

Такі самі висновки висловив Верховний Суд в своїх постановах від: 05 червня 2018 року по траві № 910/7449/17; 06 березня 2019 року по справі № 465/6315/16-ц; 01 липня 2019 року по справі по справі 513/1275/14-ц; 30 вересня 2019 року по справі № 761/44196/17; 11 грудня 2019 року по справі № 465/4287/15: «Спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та главою 82 підрозділу 2 розділу III ЦК України. Закон № 1961 -IV є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за мови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-ІУ підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування з продовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-ІУ строк є присічним і поновленню не підлягає».

Такий самий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/5293/16-ц (№ 14-310цс18).

З огляду на зазначене Товариство не має правових підстав для виплати позивачу коштів за вказаним Полісом.

В порушення вимог ч. І ст. 15 ЦПК України позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що він звертався до Товариства із заявою про страхове відшкодування протягом року після скоєння ДТП та доказів того що відмова у виплаті страхового відшкодування є незаконною.

Посилання позивача на положення п. 36.2 ст. 26 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» є помилковим та неправильним, адже цією статтею врегульовано строк для прийняття рішення страховиком про здійснення страхового відшкодування та порядок його виплати, а ніяк не стосується строку встановленого ст. 35 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ» протягом якого позивач мав право подати заяву про страхове відшкодування.

У відповідності до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з п. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. У відповідності до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно з п. 1.5. Правил дорожнього руху України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Разом з тим, у відповідності до ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Разом з тим, згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що вказаний позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання сторони позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та судових витрат відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16, 18, 22, 23, 265, 1166, 1167, 1172, 1187, 1188, 1194, 1195 ЦК України, ст. 3, 12, 28, 29, 30, 33, 33-1, 35-37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 01 вересня 2020 року.

Суддя -