Рішення № 91269238, 02.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4322/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд стягнути на її користь з Головного управління ДФС в Одеській області заробітну плати за час вимушеного прогулу протягом 55 днів за період з 10.12.2019 року по 27.02.2020 року у загальному розмірі 22523,60 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 року по справі №420/6081/18, серед іншого, її було поновлено на посаді головного державного інспектора Татарбунарського відділення Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС (Державної фіскальної служби) в Одеській області з 22.10.2018 року, а також стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Разом з тим вищезазначене рішення суду було виконано відповідачем лише 27.02.2020 року, про що свідчить наказ Головного управління ДФС в Одеській області №85-О. Водночас рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року по справі №420/7410/19 було стягнуто з відповідача додатково на користь позивача середню заробітну плату за вимушений прогул протягом 91 днів (з 02.08.2019 по 09.12.2019) в сумі 37 266,32 грн. через несвоєчасне поновлення позивача на посаді.

Разом з тим, за період з 10.12.2019 року по 27.02.2020 року Головним управлінням ДФС в Одеській області не було відшкодовано їй середню заробітну плату за вимушений прогул, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 06.07.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.

10.08.2020 року через канцелярію суду від Головного управління ДФС в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов (а.с. 42-45), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що відповідно до абзацу 2 п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

24.06.2020 року відповідач дізнався про перебування ОСОБА_1 , на обліку у Татарбунарській районній філії Одеського ОЦЗ з 26.11.2018 року по 28.02.2020 року та отримання нею виплат допомоги по безробіттю. З огляду на викладене Головне управління ДФС в Одеській області зазначає про відсутність у нього обов`язку з виплати стягнення заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Наказом Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС (Державної фіскальної служби) в Одеській області від 22.10.2018 року №49-о ОСОБА_1 було звільнено з посади головного державного інспектора Татарбунарського відділення Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області у зв`язку із скороченням чисельності працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Зазначене рішення ОСОБА_1 оскаржила в судовому порядку (справа №420/6081/18).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 по справі №420/6081/18 позивачу було відмовлено у задоволенні адміністративного позову до Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування наказу та поновлення на посаді.

Водночас постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 року по справі №420/6081/18 (а.с. 6-14) було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року. Визнано протиправним та скасовано наказ Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №49-о від 22.10.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора Татарбунарського відділення Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області у зв`язку із скороченням чисельності працівників; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора Татарбунарського відділення Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області з 22.10.2018; стягнуто з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 79446,88 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 року було встановлено спосіб виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 по справі № 420/6081/18 шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора Татарбунарської державної податкової інспекції Ізмаїльського управління Головного управління ДФС в Одеській області з 22.10.2018 року.

27.02.2020 року наказом Головного управління ДФС в Одеській області №85-О ОСОБА_1 будо поновлено на посаді старшого державного інспектора Татарбунарської державної податкової інспекції Ізмаїльського управління Головного управління ДФС в Одеській області з 22.10.2018 року (а.с. 4-5).

При цьому судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року по справі №420/7410/19 було стягнуто з відповідача додатково на користь позивача середню заробітну плату за вимушений прогул протягом 91 днів (з 02.08.2019 по 09.12.2019 року) в сумі 37 266,32 грн. через несвоєчасне поновлення позивача на посаді (а.с. 28-34).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 року по справі №420/7410/19 було внесено виправлення в рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 по справі №420/7410/19, та викладено абзац 2 (другий) резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за вимушений прогул протягом 90 днів (з 02.08.2019 по 09.12.2019) в сумі 36 856,80 грн. (тридцять шість тисяч вісімсот п`ятдесят шість грн.. 80 коп.).».

Разом з тим, за період з 10.12.2019 року по 27.02.2020 року Головним управлінням ДФС в Одеській області позивачу не було відшкодовано середню заробітну плату за вимушений прогул, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзив Головного управління ДФС в Одеській області, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Пунктом 5 частини 3 статті 2 КАС України обов`язковість судового рішення визначена однією із засад (принципом) адміністративного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно з ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

При цьому для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП).

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 243/2748/16-ц та від 27.06.2019 у справі №821/1678/16.

Як вже було зазначено судом, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 року по справі №420/6081/18, позивача було поновлено на посаді головного державного інспектора Татарбунарського відділення Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області з 22.10.2018 року.

Разом з тим, вищезазначене рішення суду було виконано відповідачем лише 27.02.2020 року, про що свідчить наказ Головного управління ДФС в Одеській області №85-О.

Водночас, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року по справі №420/7410/19, через несвоєчасне поновлення позивача на посаді було додатково стягнуто з відповідача середню заробітну плату за вимушений прогул протягом 91 днів (з 02.08.2019 по 09.12.2019) в сумі 36 856,80 грн.

За таких умов, враховуючи виконання відповідачем постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 року по справі № 420/6081/18 лише 27.02.2020 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України в межах заявлених позовних вимог, а саме за період з 10.12.2019 року по 27.02.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), абз. 3 п. 2 якого встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки ГУ ДФС в Одеській області від 17.07.2019 року № 234/Б/15-32-05-02-09 заробітна плата ОСОБА_1 за серпень-вересень 2018 року становила 17 200,00 грн., середньомісячна заробітна плата склала 8 600 грн., а середньоденна - 409,52 грн. (17 200 грн. : (20 + 22 робочих днів = 409,52).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 10.12.2019 року по 27.02.2020 року (54 дні: грудень 2019 року 15 днів, січень 2020 року - 21 робочий день, лютий 2020 року - 18 днів) склав 22 114, 08 грн. (409,52 грн. х 54 дні).

Щодо посилання представника відповідача на п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та постанови Верховного Суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

При цьому, з моменту прийняття вказаної постанови було прийнято ряд змін в законодавство України, в тому числі і до ст.117 КЗпП України, ч.3 якої передбачалось, що у разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Разом з тим, ч.3 ст.117 КЗпП України виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України 20 грудня 2005 року №3248-IV» .

Аналогічна правова позиція в частині помилковості посилання на п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розрахунку середнього заробітку, у зв`язку з виключенням ч.3 ст.117 КЗпП України, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року по справі №826/808/16.

Суд зазначає, що законодавством України не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин, в тому числі у зв`язку з отриманням працівником допомоги по безробіттю.

Аналогічну правову позицію було викладено П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 28.05.2020 року по справі №420/6196/19, від 20.02.2019 року по справі №814/1276/18.

На підставі вищезазначеного, враховуючи що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 року по справі №420/6081/18 в частині поновлення позивача на посаді публічної служби не виконувалось відповідачем у період з 10.12.2019 року по 27.02.2020 року, суд доходить висновку про наявність підстав для частково задоволення адміністративного позову та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у розмірі 22 114, 08 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Заявлена позивачем сума стягнення у позові ґрунтується не невірному розрахунку кількості робочих днів, за які позивач намагається стягнути середній заробіток.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/4322/20 не здійснювати.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській (65044, м.Одеса, вул. Семінарська, 5) про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу протягом 54 днів (з 10.12.2019 року по 27.02.2020 року) в сумі 22 114,08 грн. (двадцять дві тисячі сто чотирнадцять гривень вісім копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький

.